УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: ЛунінаС.В.
Суддів: Даніла Н.М.
Чистякової Т.І.
При секретарі: Сафіноі'Ф.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства «Сімферопольська Транспортна Компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 09 червня 2006року,
встановила:
У грудні 2005року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підприємства «Сімферопольська Транспортна Компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 по 10 листопада 2005року( за вісім робочих днів) в сумі 195грн 20 коп., середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.11.2005року по 26.12.2005року в сумі 1122грн.40 коп. та відшкодування моральної шкоди в сумі 2000грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що він з 01.11.2005року згідно з його заявою від 31.10.2005року та наказом директора СТК НОМЕР_1 був прийнятий на роботу в «Сімферопольську Транспортну Компанію» на посаду інженера з безпеки руху та охороні праці з окладом 600грн. і випробувальним строком два місяці. В зв'язку з наміром перейти на іншу роботу, він 09.11.2005року звернувся до менеджера з кадрів з заявою від 10.11.2005року про звільнення з роботи з 10 листопада 2005року за п.1 ст.36 КЗпП України, після чого неодноразово усно звертався в бухгалтерію за остаточним розрахунком при звільненні, однак, до цього часу відповідачів порушення вимог ст.. 116, 117КЗпП України так і не сплатив йому вищевказану заборгованість по заробітній платі. В подальшому ж, йому стало відомо, що відповідач ще 03.11.2005року своїм наказом №41-к незаконно звільнив його з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогули без поважних причин, яких він не скоював.
В судовому засіданні позивач збільшив заявлені вимоги та просив стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 по 10 листопада 2005року в сумі 195 грн. 20 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.11.2005року по 22.03.2006року в сумі 2976грн 80 коп. та відшкодувати завдану йому в зв'язку із порушенням законних прав моральну шкоду в розмірі 2000грн.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнали.
Рішенням Центрального районного суду М.Сімферополя від 09 червня 2006року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, задовольнити його позовні вимоги, а також скасувати наказ про його звільнення від 03.11.2005року.
Справа №22- 6398\ 2006р Головуючий по першій інстанції: суддя - Осіпов Ю.В.
Доповідач: суддя - Чистякова Т.І.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта та представника відповідача, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із необґрунтованості заявлених вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам оправи та законодавству.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.11.2005року згідно його заяви від 31.10.2005року вдказом НОМЕР_1 був прийнятий на роботу в «Сімферопольську Транспортну Компанію» на посаду інженера з безпеки руху та охорони праці з випробувальним строком два місяці ( а.с.30). Наказом НОМЕР_2 позивач звільнений з роботи за прогули по п.4 ст.40 КЗпП України на підставі службової записки менеджера з персоналу, актів від 01.11.2005року, 02.11.2005року, 03.11.2005року ( а.с.34). Згідно вказаних актів, позивач був присутній на роботі 01.11.2005року- близько однієї години; 02.11.2005року на роботі не був зовсім; 03,11.2005року прийшов на роботу близько 11-ї години і відмовився від дачі пояснень з приводу запізнень та відсутності на роботі. Крім того, при оформленні на роботу, позивач свою трудову книжку не надав.
Позивач не заперечував, що дійсно, трудову книжку при оформленні на роботу він не надав, власноручно зробив в ній запис про прийняття на роботу.
Вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та про поновлення на роботі позивач не заявляв.
Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Із довідки головного бухгалтера відповідача вбачається, що заробітна плата позивачу за період з 01.11.2005року по 03.11.2ОО5року не нараховувалась, заборгованість по заробітній платі відсутня. (а.с. 51)
За таких обставин судом зроблений правильний висновок про необґрунтованість вимог позивача і відмову в задоволенні позову.
Згідно зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що він заявляв вимоги про визнання його звільнення незаконним, не підтверджуються матеріалами справи. Ця вимога апеляційної скарга не може бути задоволена судом апеляційної інстанції, оскільки не заявлялась позивачем і не була предметом розгляду суду першої інстанції.
Відповідно до ч.І ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуючи висновки суду, апелянт не надав допустимих доказів, які спростовують висновки суду. Підстави до скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги відсутні.
Виходячи з наведеного, та керуючись ст. 303, 308 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 09 червня 2006року
залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.