АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5074/14 Справа № 2-103/11 Головуючий у 1 й інстанції - Гібалюк Т.Я. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року м. Дніпропетровськ

02 вересня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.

суддів: Михайловської С.Ю., Пономарь З.М.,

при секретарі Безверхому О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області, правонаступником якого є 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

01 липня 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 26 червня 2006 року ОСОБА_3, який знаходився в трудових відносинах з Самостійною державною пожежною частиною №7, що є структур ним підрозділом Дніпродзержинського міського управління Головного управління Мініс терства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області (правонаступник - 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області), керував спеціальним пожеж ним автомобілем «ЗІЛ 130 АЦ 130/636» держномер 3624Ч1, що належала СДПЧ-7. При виїзді з другорядної дороги ОСОБА_3 не надав можливості проїхати автомобілю "ВАЗ-21099", держномер 31641АЕ, під керуванням позивача, який рухався по головній дорозі. В районі вул. Медичної у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій ОСОБА_2 отримав ті лесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а автомобіль - технічні пошкодження. Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 січня 2008 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину, який передбачено ч. 1 ст. 286 КК України, з передачею його на поруки трудовому колективу. Позивач, згідно уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у зв»язку з пошкодженням автомобіля у розмірі 25143,72 грн., матеріальну шкоду у зв»язку з витратами на лікування у розмірі 637,22 грн., судові витрати та моральну шкоду у загальному розмірі 20000,0 грн, що спричинена пошкодженням майна та здоров»я позивача.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Справа судами розглядалась неодноразово.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням у скасованій частині нового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 29 червня 2006 року в районі вул. Медичної у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ 21099», держномер 31641АЕ, під керуванням позивача та автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636», держномер 3624Ч1, під керуванням водія ОСОБА_3, який на час ДТП виконував трудові обов»язки у зв»язку з перебуванням у трудових відносинах із володільцем вказаного транспортного засобу - Самостійною державною пожежною частиною №7, що була структур ним підрозділом Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області, правонаступником якого є 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 42, 127, 225, 230).

У наслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі сторін отримали механічні пошкодженні, а позивач - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

23 січня 2008 року постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська, що набрала законної сили, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрита у зв'язку із передачею його на поруки трудовому колективу СДПЧ №7 Заводського району м. Дніпродзержинська.

Згідно висновку №1 від 25.01.2007 року судового експерта відділу інженерно-технічних досліджень науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Дніпропетровській області, автотетхнічною експертизою, що була проведена у зв»язку з розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, було встановлено, зокрема, наступне:

1. У даній дорожній обстановці водій автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636» ОСОБА_3 при здійсненні руху з увімкненими проблисковими маячками і спеціальним звуковим сигналом по другорядній дорозі на перехресті нерівнозначних доріг повинен був уступити дорогу автомобілю «ВАЗ 21099», який наближався до даного перехрестя по головній дорозі, тобто він повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 3.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1. додатку №1 Правил дорожнього руху, де зазначено:

п. 3.1. - водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10 - 18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху;

п. 16.11. - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху;

дорожній знак 2.1 "Дати дорогу" - водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.

У даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ 21099» ОСОБА_2 при виявленні автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636», що рухався з включеними проблисковими маячками і спеціальним звуковим сигналом другоряднорю дорогою і наближався до перехрестя проїздних частих, повинен був уступити йому (автомобілю «ЗІЛ 130 АЦ 130/636») дорогу, тобто водій автомобіля «ВАЗ 21099» ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 3.2 Правил дорожнього руху, де зазначено:

п. 3.2 - у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов'язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).

2. Технічна можливість відвернути ДТП для водія автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636» ОСОБА_3 визначалась виконанням ним вимог п.п. 3.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1. додатку №1 Правил дорожнього руху і для нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому виконати їх. Технічна можливість відвернути ДТП для водія автомобіля «ВАЗ 21099» ОСОБА_2 визначалась виконанням ним вимог п. 3.2 Правил дорожнього руху і для нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому виконати їх.

3. При заданому мехінизмі пригоди, дії водія автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п. 3.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1. додатку №1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебувало в причинному зв»язку з настанням події даної пригоди. При заданому мехінизмі пригоди, дії водія автомобіля «ВАЗ 21099» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 3.2 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебувало в причинному зв»язку з настанням події даної пригоди (а.с. 52 - 53 кримінальної справи Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №1-73\2008 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України).

На стадії досудового слідства та під час слухання вказаної кримінальної справи місцевим судом, обвинувачений ОСОБА_3 свою вину за ч. 1 ст. 286 КК України визнав частково, тобто у відповідності із висновком автотехнічної експертизи, де встановлена обоюдна вина у ДТП обох водіїв ОСОБА_3 і ОСОБА_2, що стверджується поясненнями і протоколами допитів ОСОБА_3, під час досудового слідства у кримінальній справі, та згаданою вище постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23.01.2008 року (а.с. 15, 47, 88, 137 - 138 кримінальної справи Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №1-73\2008 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України).

Судом встановлено, що, згідно висновку експерта автотоварознавця від 10 серпня 2009 року сума завданої матеріальної шкоди позивачу, внаслідок пошкодження його автомобіля, складає 25143 грн 72 коп.

Судом також встановлено, що під час ДТП позивач отримав тілесні пошкодження у вигляді сполученої тупої травми тіла, відкритої черепно-мозкової травми з ранами в області голови, яка супроводжувалась явищами струсу головного мозку, тупої трасми шиї та грудної клітини з надримов зв»язок шийного відділу хребта, винцем на ниї справа, зломом внутрішнього краю правої ключиці. Зазначені пошкодженя відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних пошкоджень, які викликали тривалий розлад здоров»я більше 21 дня, що стверджується висновком №63 судмедексперта Дніпродзержинського віділення СМЕ (а.с. 56 кримінальної справи Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №1-73\2008 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України).

У зв»язку з проходженням лікування, в тому числі у стаціонарі у періоди з 29 червня по 20 липня 2006 року, з 18 серпня по 04 вересня 2006 року, з 03 по 20 січня 2007 року, позивачем були понесені витрати на придбання медичних препаратів. Надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, зокрема, виписним епікризам, переліку медикаментів із зазначенням їх кількості, чеку аптеки №3 ООО «Медифарм» з відміткою про його ануляцію (а.с. 12 - 16, 18), - колегія дійшла висновку, що достовірно підтверджуються витрати на придбання ліків у розмірі 318,61 грн.

Судом встановлено, що у наслідок ДТП позивачу заподіяно моральну шкоду у зв»язку із ушкодженням здоров»я та майна.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було задано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 цієї статті).

Частинами 2, 3 ст. 1193 ЦК передбачено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, заподіяної смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання.

Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Виходячи з викладеного, надавши оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, приймаючи до уваги, що під час ДТП водій ОСОБА_3 виконував трудові обов»язки у зв»язку з перебуванням у трудових відносинах із володільцем автомобіля «ЗІЛ 130 АЦ 130/636» держномер 3624Ч1 - Самостійною державною пожежною частиною №7, що була структур ним підрозділом Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області,

правонаступником якої є 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області; враховуючи наявність у даному ДТП вини водія ОСОБА_3 та вини і грубої необережності позивача, що стверджується наведеними вище доказами і, зокрема, матеріалами кримінальної справи, - колегія дійшла висновків, що 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області є належним відповідачем, а позивач має право на часткове відшкодування спричиненої йому матеріальної та моральної шкоди.

Разом з тим, колегія погоджується з висновком місцевого суду про порушення позивачем, без поважних причин, загального трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України), зважаючи на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами 4 і 5 тієї ж статті передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару…

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що про порушення своїх прав, через пошкодження майна та здоров»я, позивач дізнався у день ДТП - 29 червня 2006 року; отже, перебіг тритічного строку позовної дівності розпочався 30 червня 2006 року та закінчився 29 червня 2009 року. 30 червня 2009 року було робочим днем, що стверджується відповідним календарем та є загальновідомим фактом.

З даним позовом до суду позивач звернувся 01.07.2009 року, що стверджується штампов вхідної кореспонденціі місцевого суду на позовній заяві (т. 1 а.с. 2); конверт до матеріалів позовної заяви не додається, що стверджується матеріалами цивільної справи.

У кримінальній справі позивачем цивільний позов заявлено не було, що стверджується матеріалами кримінальної справи Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області №1-73\2008 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Вимоги ч. 3 ст. 267 ЦК України виконано, до ухвалення оскаржуваного рішення відповідачем заявлено про застосування позовної давністі, що стверджується заявою представника відповідача, звукозаписом судового засідання місцевого суду.

Посилання апелянта на наявність поважних причин порушення строку позовної давності є безпідставними та недоведеними. Так, суду не надано доказів безперервної хвороби позивача на протязі трох років з часу ДТП.

Крім того, закриття провадження у кримінальній справі у січні 2008 року не є початком перебігу строку позовної давності та не спростовує правильність викладених вище висновків суду.

Зважаючи на доведеність факту порушення позивачем, без поважних причин, трирічного строку позовної давності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, що спричинені у зв»язку з пошкодженням майна позивача.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимоги позивача про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 1187, ч.ч. 2, 3 ст. 1193, ч. 1 ст. 1195 ЦК України, доведеного позивачем розміру витрат саме на придбання ліків для лікування від наслідків ДТП, колегія дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 318 грн. 61 коп., зі скасуванням оскаржуваного рішення в частині відмови у повному обсязі у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача витрат на лікування.

Судом встановлено, що саме у зв»язку з ушкодженням здоров»я позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у перенесеному фізичному болю, хвилюваннях за власне здоров»я, необхідністю проходити тривале лікування, в тому числі у стаціонарі, з подальшою реабілітацією.

При визначенні розміру моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до наведених вище норм матеріального закону, суд виходить зі ступеня таких моральних страждань, характера отриманих тілесних ушкоджень, що віднесені до середнього ступеню тяжкості, тривалості лікування. Суд враховує, що ушкодження здоров»я позивачу було спричинено внаслідок грубої необережності і вини самого потерпілого, який порушив Правила дорожнього руху. Зважаючи на викладене, принципи розумності та справедливості, колегія вважає за необхідне і достатнє стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, що спричинена ушкодженням здоров»я, 3000,0 грн.

Виходячи з вимог ст. 88 ЦПК України, приймаючи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення шкоди, що спричинена пошкодженням автомобіля, колегія вважає за необхідне відмовити і у стягненні судових витрат, які пов»язані із проведенням автотоварознавчого дослідження автомобіля позивача, а саме: 500,0 грн. за оплату послуг експерта та 36,54 грн. за відправлення відповідачу телеграм про виклик для проведення експертизи. З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного вище, вимог ст.ст. 88, 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області, правонаступником якого є 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 637 грн. 22 коп. і моральної шкоди, спричинених у зв»язку з пошкодженням здоров»я, - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, який є правонаступником Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 318 (триста вісімнадцять) грн. 61 коп. і моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп., а всього - 3318 (три тисячі триста вісімнадцять) грн. 61 коп.

Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, який є правонаступником Дніпродзержинського міського управління Головного управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Дніпропетровській області, на користь держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді С.Ю. Михайловська

З.М. Пономарь