Справа № 2-266/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 року Кіровський районний суд м.Кіровограда

в складі: головуючого судді- Бершадської О.В.

при секретарі - Романчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним ,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_6, ОСОБА_4 , зазначивши третьою особою приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку. Позовні вимоги мотивувала тим, що 12 березня 1998 року між нею та відповідачами був укладений договір дарування належного їй будинку, розташованого в АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_4 її племінниця, а ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зовсім чужі їй люди. На час посвідчення угоди їй було 83 роки. Підписуючи зазначений договір, вона вважала, що підписує договір довічного утримання , оскільки бажала щоб відповідачі доглядали за нею до її смерті, про що між ними була попередня домовленість. Крім того, внаслідок відсутності зору, наявності хвороби вона не могла зрозуміти наслідки угоди. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перейшли проживати в її будинок, але ж догляд за нею здійснювали періодично, що змусило її проживати у відповідача ОСОБА_4 , яка протягом усього часу добросовісно виконувала свої обов»язки, доглядає її протягом 11 років. ОСОБА_2, не дотрималась своєї обіцянки та зобов»язання , залишили її хворіти після оформлення договору, не надавала допомоги. Посилаючись на те, що, договір дарування не відповідає її волевиявленню, укладений внаслідок тяжких обставин, помилки , договір при підписанні сама не читала, а нотаріус роз»яснив, що вона має право розірвати договір в будь-який час за п. 7; про те, що був саме укладений договір дарування, а не договір довічного утримання вона дізналась в 2009 році, при розгляді справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділ майна, просить поновити їй строк звернення, виходячи з поважних підстав - її незадовільного стану здоров»я, відсутності зору та визнати риство «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Відповідно до абз.7 Преамбули Статуту ПАТ «ВіЕйБі Банк», зареєстрованого 19.08.2010 року, зміна найменування Банку та викладення його Статуту в новій (чинній) редакції жодним чином не скасовує та не змінює прав та зобов'язань Банку, набутих у будь-яких, в тому числі, триваючих правовідносинах з моменту його створення та до моменту зміни найменування, а Публічне акціонерне товариство є повним правонаступником Ві

В судовому засіданні сторона позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 позов визнала, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в суді просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає їх безпідставними та недоведеними. Вважає, що позивачку спонукали на пред'явлення позову рідні ОСОБА_4, так як саме вони претендують на будинок. З кінця 2010 року ОСОБА_1 проживає разом з нею , вона здійснює за нею належний догляд. Крім того, просила суд застосувати п.4 ст. 267 ЦК України , так як позивач пропустила строк звернення до суду ( а.с. 30).

Третя особа- приватний нотаріус ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилась, повідомлялась належним чином.

Відповідач - ОСОБА_3, який був залучений до участі в справі згідно ухвали суду від 27.04.2010 року ( а.с. 84), який є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно матеріалів про виконання доручення про вручення судових документів за умовами Мінської Конвенції про надання правової допомоги, оскільки проживає на території Російської Федерації, позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, так як позивач подарувала частину житлового будинку його батькові, відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( а.с. 112-124).

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як підтверджено матеріалами справи, 12 березня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4 , був укладений договір дарування жилого будинку, за яким позивач (даритель) подарувала відповідачам (обдарованим)належний їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Кіровоградською державною нотаріальною конторою 03.08.1959 року по р.№6009, зареєстрованого у Кіровоградському бюро технічної інвентаризації 22.08.1972 року за № 16574/88; та свідоцтва про право на спадщину , виданого Другою Кіровоградською державною нотаріальною конторою 30.11.1982 року по р.№2365, зареєстрованого 03.12.1982 року за №16574/88, будинок з надвірними будівлями, розташований в АДРЕСА_1 (а.с.103-111).

Відповідно ст. 243 Цивільного кодексу 1963р., який діяв на час укладення спірного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. За змістом зазначеної норми дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи на меті отримання жодних вимог матеріального чи морального характеру з боку обдарованого. У свою чергу, обдарований набуває права власності на майно за відсутності з його боку обов'язку надання таких вигод.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Статтею 56 ЦК 1963 р., на яку позивач посилалась в позові, зокрема, передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, що має істотне значення. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови №3 від 28 квітня 1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(з наступними змінами), під помилкою як підставою для визнання недійсною угоди за ст. 56 ЦК 1963р., слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов угоди, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст. 56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення договору.

Крім того, позивач посилалась в позові і на укладення угоди внаслідок тяжких обставин. Згідно з п.12 вищевказаної Постанови, при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Заявляючи про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 та її представники посилались на те, що вона при його вчиненні помилялась щодо правової природи договору та його наслідків, оскільки у неї та відповідачів була домовленість про передачу у власність їй будинку за умови, що вони будуть надавати їй допомогу та здійснюватимуть за нею догляд. Однак, такі обставини стосуються саме мотивів вчинення правочину. Будь-яких переконливих доказів на підтвердження доводів про наявність такої домовленості як умови передання відповідачам будинку, позивач не надала.

Зміст договору дарування та його наслідки було роз'яснено нотаріусом при посвідченні угоди, про що зазначено в тексті договору. Твердження сторони позивача , про те, що на момент укладення договору дарителю виповнилось 83 роки, а тому вона неправильно сприймала предмет, істотні умови угоди, те, що вона була зовсім хвора , майже нічого не бачила, є безпідставними. Та й , твердження про те, що ОСОБА_1 підписуючи договір, його не читала, теж не свідчать про помилку з її боку в розумінні ст. 56 ЦК 1963р.

Допитані зі сторони позивача в суді свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не зазначили за яких обставин було укладено договір дарування.

Крім того, договір дарування згідно п.7, в будь-який час міг бути розірваний за спільною згодою дарителя та обдарованого в разі виникнення спору в судовому порядку, однак до суду з такими вимогами сторони з 1998 року не звертались.

З огляду на наведене, суд вважає, що позивач не надала доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувала свої цивільно-правові вимоги, а обставини, на які посилалась, не є достатніми для висновку про те, що ОСОБА_1, укладаючи договір дарування будинку, помилялася не лише в мотивах угоди, а і в сприйнятті природи договору, його умов, своїх та відповідача прав та обов'язків, і така помилка є істотною саме для позивача як сторони угоди, тобто, для висновку про укладення оспорюваного договору внаслідок помилки, тяжких обставин і визнання його недійсним на підставі ст. 56, 57 ЦК 1963 року.

Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 не оспорювала договору дарування протягом 13 років. Однак , суд, виходячи з встановлених обставин справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову саме у зв'язку з недоведеністю заявлених позовних вимог, що згідно п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009р. №14 «Про судове рішення в цивільній справі», є самостійною підставою для відмови в позові.

Судові витрати вважати по фактично понесеним стороною позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 56, 57, 243 ЦК 1963р., ст.ст. 10,11, 60, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку АДРЕСА_1 від 12.03.1998 року , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром 1016, та зареєстрованого в КО ООБТІ між вказаними вище сторонами; повернення сторони у первісний стан з моменту його посвідчення , поновлення права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, до апеляційного суду Кіровоградської області, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда О. В. Бершадська