22-ц/775/1406/2014(м)
264/4164/14-ц
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 жовтня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Супрун М.Ю
суддів Мироненко І.П., Песоцької Л.І.,
при секретарі Одинцові Е.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яки дії в інтересах позивача, на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року,-
в с т а н о в и в :
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ( далі: ПАТ "ММК ім. Ілліча") на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2000 грн., 200 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу в розмірі 12,18 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати, стягнуто з ПАТ "ММК ім. Ілліча" на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.
З вказаним рішенням не погодився позивач та через свого представника оскаржив його в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просив рішення змінити та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дати звільнення по день постановлення рішення, правову допомогу в повному обсязі. Зокрема зазначив, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що між сторонами існував спір щодо сум, які підлягали виплаті позивачу, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку та застосування співмірності. Також суд не врахував, що нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за ст. 117 КЗпП України.
Позивач та його представник в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Представник відповідача Новгородська В.В., діюча за довіреністю, в судовому засіданні апеляційної інстанції скаргу підтримала, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що позивач з 15.08.1979 року по 30.12.2010 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча" (а.с. 8-11).
Рішенням Іллічівського райсуду м. Маріуполя від 08.04.2014 року, яке набрало законної сили та не виконане на час розгляду справи судом першої інстанції, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені і на його користь з відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» стягнуто заборговану суму індексації з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року, що становить 1060,33 грн. (а.16-19).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, а саме не виплатив належні йому при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи.
У зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав позивача, суд, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань ОСОБА_1, стягнув на його користь моральну шкоду.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Встановивши, що позивачу не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку.
При цьому суд першої інстанції, правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 і дійшовши висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивача середній заробіток в сумі 2000,00 грн. з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, що відповідає вищезазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.
У відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що факт порушення законних прав позивача призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на його користь моральну шкоду в сумі 200,00 грн. При цьому визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості.
Також суд першої інстанції врахував вимоги ч. 1 ст. 88 ЦПК України та стягнув на користь позивача розмір компенсації витрат на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та у межах, що передбачений ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який дії в інтересах позивача відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: