22-ц/775/1404/2014(м)

264/1892/14-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі головуючого судді: Супрун М.Ю,

суддів: Мироненко І.П., Сорока Г.П.,

при секретарі: Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 01 липня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі: ПАТ "ММК ім. Ілліча") на користь позивачки індексацію заробітної плати з компенсацією заборгованості за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 1070,60 грн. з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1800 грн., 200 грн. на відшкодування моральної шкоди. Розподілено судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погодившись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила змінити рішення та стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день постановлення рішення суду та у повному обсязі оплачену нею правову допомогу. Зокрема, послалась на те, що суд безпідставно зменшив розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Позивачка в суд апеляційної інстанції не з'явилась, згідно заяви, апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити та просила справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача Романенко А.В., діючий на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка з 02.11.2000 року по 16.05.2011 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча" (а.с.7).

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності підстав для стягнення з відповідача індексації по заробітній платі за період з березня 2003 року по липень 2006 року, яка не була своєчасно сплачена позивачці, що тягне за собою відповідальність відповідача у вигляді сплати працівникові компенсації за затримку виплати цих сум недоплаченої частини заробітної плати.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не виплатив належні позивачці при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивачка мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, а також керуючись принципами справедливості та співмірності.

У зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав ОСОБА_1, суд, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивачки, стягнув на її користь моральну шкоду.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року), згідно з нормами ст. ст. 1, 2 якого індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Згідно до ч. ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

На підставі ч. 5 ст. 4 зазначеного Закону, в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 6 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Крім того, за ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1 січня 2001 року).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

Таким чином, суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, повно, всебічно та об'єктивно перевірив доводи сторін, надані ними докази, дав їм належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту порушення відповідачем законодавства в частині невиплати позивачці індексації заробітної плати в сумі 527,04 грн. за період з 01 березня 2003 року по 01 липня 2006 року, що є підставою для стягнення з підприємства на користь позивачки компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати, розмір якої становить 543,56 грн.

В основу рішення суд обґрунтовано поклав розрахунок заборгованості з індексації та компенсації заробітної плати, наданий відповідачем, оскільки в ньому наведені основні показники, з яких було обраховано коефіцієнт індексації, зокрема, вказівка базових місяців, з яких було обраховано суму індексації.

Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при виплаті відповідачем присуджених позивачці сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Крім того, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивача середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи вимог, що відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладеним в постанові від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Враховуючи, що факт порушення трудових прав ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, також правильним визнається рішення суду першої інстанції в частині відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Також суд першої інстанції врахував вимоги ч. 1 ст. 88 ЦПК України та стягнув на користь позивачки розмір компенсації витрат на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та у межах, що передбачений ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

В рішенні суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: