Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/778/4331/14 Головуючий у 1-й інстанції: Редько Ж.Є.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2014 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів: Мануйлова Ю.С.
Панкеєва О.В.
при секретарі: Буримі В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 15 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИЛА :
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (далі за текстом ПАТ «ДТЕК») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в обгрунтування якого вказала, що вона тривалий час перебувала у трудових відносинах з відповідачем. У червні 2013 року була переведена на роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника у відокремленому підрозділі «Донецькі міські електричні мережі». 09.04.2014 року вона була звільнена. В день звільнення вона не працювала з причини хвороби, про що було повідомлено керівництво за телефоном. Їй було видано листок непрацездатності з 09.04.2014 року по 14.04.2014 року. 15.04.2014 року вона намагалася стати до роботи, але роботодавець не допустив її. Їй було повідомлено, що її звільнено, але не було пояснено, з якої підстави, не було надано наказу для ознайомлення та не було видано трудову книжку. На підприємство її не пускали, іншої роботи не пропонували, хоча вона неодноразово повідомляла адміністрацію підприємства, що згодна на будь-яку роботу. Своєю протиправною поведінкою роботодавець створив умови для вимушеного прогулу, адже вона не могла ні працювати, ні займатися пошуком роботи без трудової книжки. Крім того, отримала моральну шкоду, яка полягає у відчутті розгубленості та незахищеності, втратила сенс життя, роботу в неспокійний для країни час, чим були порушені її життєві зв'язки. Тому, позивачка просила суд визнати незаконним її звільнення за наказом відповідача від 09.04.2014 року, зобов'язати відповідача поновити її на роботі із виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 1700 грн. Позивачка вважала, що строк звернення до суду нею не пропущений, оскільки перебіг строку не розпочався, оскільки вона не отримала ні трудову книжку, ні копію наказу про звільнення, з дня отримання яких розпочинається перебіг вказаного строку.
Під час розгляду справи позивачка ОСОБА_3 уточнила свій позов, звернувшись до суду з вимогами визнати її звільнення на підставі наказу ПАТ «ДТЕК» від 09.04.2014 року незаконним, поновити її на роботі, стягнути на її користь з підприємства її середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 1700 грн.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги у повному обсязі та пояснення свого представника.
Представник позивачки ОСОБА_4 у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову та пояснив, що ОСОБА_3 близько 15 років перебувала в трудових відносинах з відповідачем. Її трудові відносини були укладені у формі безстрокового трудового договору. Проблеми на роботі почалися у 2013 році, коли була змінена організаційна структура на підприємстві, у зв'язку з чим ОСОБА_3 була повідомлена телеграмою від 25.04.2013 року про скорочення її посади. Аналогічне попередження було викладено в листі № 02-1/952 від 25.04.2013 року. 29.04.2013 року позивачка в письмовому вигляді надала згоду підприємству на іншу будь-яку вакансію. 23.05.2013 року вона була ознайомлена з переліком вакансій на підприємстві, жодна з яких на була тимчасовою. Листом від 27.05.2013 року позивачка надала роботодавцю уточнення з приводу продовження її роботи на підприємстві, але адміністрація всіляко ставила їй перепони щодо подальшої роботи. 14.06.2013 року позивачка подала заяву на переведення її електромонтером по нагляду за трасами кабельних мереж на місце тимчасово відсутньої працівниці. За наказом від 17.06.2013 року її було переведено на цю посаду. Це не було укладенням нового трудового договору, це було продовження безстрокового договору, адже відповідно до ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Тобто зміна безстрокового договору на строковий є недійсною, так як це погіршує становище позивача порівняно із законодавством. За наказами від 17.06.2013 року та від 30.07.2013 року відповідач допустив позивачку до спеціального навчання та стажування. 24.07.2013 року позивачка була госпіталізована з підприємства через різке погіршення здоров'я, біль в області серця, головний біль, озноб до стаціонарного терапевтичного відділення КЛПЗ № 25 м.Донецьк, де їй було встановлено діагноз: вегето-судинна дистонія по змішаному типу, астено-невратичний синдром. Позивачем було перенесено нервово-емоціональне перенапруження на роботі, що підтверджується медичними документами. На лікування ОСОБА_3 витратила 366,25 грн., хворіючи з 24.07.2013 року по 31.07.2013 року. Погіршення здоров'я позивач пов'язує з обставинами на роботі, що склалися з приводу її скорочення та перепон. З метою позбавлення позивачку, як робітника, відповідач в день, коли ОСОБА_3 захворіла видав наказ № 105-к від 09.04.2014 року, яким вона була звільнена. Листом від 10.04.2014 року відповідач запропонував позивачці вакансії. Позивачка погодилася із запропонованою вакансією електромонтера по експлуатації електролічильників, про що направила адміністрації підприємства лист від 14.04.2014 року, відповіді на який не отримала. Позивачка неодноразово відвідувала підприємство для вирішення питання подальшого працевлаштування, але її не допускали до роботи. Листом від 10.06.2014 року відповідач повідомив позивачку, що її було звільнено у зв'язку із закінченням строкового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Після цього вона звернулася до суду за захистом своїх трудових прав. Також звернув увагу на ст.31-1 КЗпП України, де зазначено, що трудові договори, що були переукладені один або декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Представник відповідача Рамазанов Р.Р. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, пояснивши, що ОСОБА_3 працювала в ПАТ «ДТЕК» на посаді контролера енергонагляду першої групи бригади контролерів абонентської служби Кіровського РЕМ НП «Донецькі електричні мережі» відповідно до наказу від 23.01.2009 року № 10-к. Позивачем була підписана заява від 14.06.2013 року про переведення її електромонтером по надзору за трасами кабельних ліній у Кіровський РЕМ НП «Донецькі електричні мережі» на місце основного робітника ОСОБА_6, яка в той час знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв'язку з чим за наказом від 17.06.2013 року № 124-коб ОСОБА_3 була переведена на вказану посаду на час відсутності основного робітника ОСОБА_6 Таким чином, за взаємною згодою сторін між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір. У зв'язку із фактичним виходом на роботу основного працівника ОСОБА_6, місце якого займала позивач, наказом від 09.04.2014 року № 105-к позивачка була звільнена з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. При цьому, не зважаючи на відсутність законодавчого обов'язку, з метою продовження роботи на підприємстві позивачу в день звільнення та на наступний день в письмовому вигляді пропонувалися вакансії, наявні на підприємстві відповідача за станом на 09.04.2014 року. Однак, позивачка з цього приводу до відповідача не зверталася. В день звільнення 09.04.2014 року вона перебувала на роботі, про що свідчить виписка із табелю обліку робочого часу. Про знаходження позивачки на лікарняному відповідач дізнався після звільнення позивача з її листів. Також в день звільнення вона відмовилася отримати свою трудову книжку, у зв'язку з чим у присутності чотирьох осіб був складений відповідний акт від 09.04.2014 року. В цей же день ОСОБА_3 був направлений лист, в якому відповідач пропонував забрати трудову книжку та ознайомитися з наказом про звільнення. Однак, позивачка за отриманням своєї трудової книжки не зверталася, заяви про надіслання її поштою не надавала. Таким чином, відповідач зі свого боку здійснив всі залежні від нього заходи щодо повернення їй трудової книжки. Щодо вимог позивачки про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, представник відповідача пояснив, що з боку підприємства факт незаконного звільнення відсутній, тому вказані вимоги не підлягають задоволенню. В день звільнення позивачка не вимагала від відповідача надання копії наказу про звільнення, а навпаки відмовилася від його отримання. Оскільки позивачка була звільнена не за ініціативою власника, надання в день звільнення копії наказу не є обов'язком відповідача. Тому представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позову.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 15 серпня 2014 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, пославшись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_3 знаходилася у трудових відносинах з ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», працюючи на посаді контролера енергонагляду першої групи бригади контролерів абонентської служби Кіровського РЕМ НП «Донецькі електричні мережі», куди вона була переведена з Кіровських електричних мереж з 23.01.2009 року, про що свідчить відповідний наказ від 23.01.2009 року № 10-к.
За телеграмою ПАТ «ДТЕК» від 25.04.2013 року та листом № 02-1/952 від 25.04.2013 року ОСОБА_3 було попереджено про скорочення її посади та їй були надіслані вакансії керівників, професіоналів, фахівців, службовців та робочих підприємства відповідача за станом на 23.05.2013 року, з якими позивач ознайомилась 23.05.2013 року під особистий підпис. У зв'язку із усною відмовою позивача від наданих вакансій, їй було запропоновано письмово повідомити про своє рішення.
Листом від 29.04.2013 року ОСОБА_3 повідомила відповідача про свою згоду на розгляд іншої вакантної посади та на перевід на обрану посаду.
Згідно листа ОСОБА_3 від 27.05.2013 року вона намагалася з'ясувати у відповідача, чи отримає вона одну із запропонованих вакантних посад, список яких був наданий підприємством.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 14.06.2013 року, адресованої директору НП «Донецькі міські електричні мережі» ПАТ «ДТЕК», позивачка просила перевести її електромонтером по нагляду за трасами кабельних мереж до Кіровського РЕМ на місце тимчасово відсутньої ОСОБА_6
На підставі даної заяви наказом ПАТ «ДТЕК» від 17.06.2013 року № 124-коб ОСОБА_3 було переведено з 17.06.2013 року електромонтером по нагляду за трасами кабельних мереж третьої групи бригади по нагляду за трасами кабельних мереж та ескізірованню мереж ліній електропередач Кіровського РЕМ НП «Донецькі міські електричні мережі» ПАО «ДТЕК Донецькобленерго» на час відсутності основного робітника ОСОБА_6 З даним наказом позивач ознайомлена, про що свідчить її підпис під наказом.
У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що була переведена з її згоди на місце ОСОБА_6, яка перебувала у декретній відпустці.
З 24.07.2013 року по 31.07.2013 року перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні з діагнозом: вегето-судинної дистонія по змішаному типу, астено-невротичний синдром; до лікарні вона була госпіталізована з роботи бригадою швидкої медичної допомоги після перенесення нервово-емоційної напруги, що встановлено на підставі листка непрацездатності, виданого КЛПЗМЛ № 25 м.Донецьк, супровідного листка № 17846 та записів із медичної карти стаціонарного хворого.
Згідно за наказом ПАТ «ДТЕК» від 30.07.2013 року № 226А ОСОБА_3 було допущено до самостійного повторного спеціального навчання та стажування за займаною посадою.
Відповідно до заяви від 04.04.2014 року, адресованої адміністрації відповідача, ОСОБА_6 просить вважати її такою, що приступила до роботи з 10.04.2014 року, у зв'язку із закінчення відпустки по догляду за дитиною до шести років.
За наказом ПАТ «ДТЕК» від 09.04.2014 року № 105-к ОСОБА_3 звільнено з посади електромонтера по нагляду за трасами кабельних мереж третьої групи бригади по нагляду за трасами кабельних мереж та ескізірованню мереж ліній електропередач Кіровського РЕМ НП «Донецькі міські електричні мережі» ПАО «ДТЕК Донецькобленерго» 09.04.2014 року за п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із виходом на роботу основного працівника ОСОБА_6 на підставі заяви останньої про вихід на роботу. Підпис позивачки у наказі про ознайомлення з ним відсутній.
Згідно акту ПАТ «ДТЕК» від 09.04.2014 року, складеному чотирма спеціалістами підприємства, ОСОБА_3 в день свого звільнення 09.04.2014 року відмовилася забрати трудову книжку та розписатися про це у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них у відділі з підбору і адмініструванню персоналу відповідача, розташованому за адресою: м.Донецьк, вул.Постишева, 99а, «Донецькі міські електричні мережі».
У судовому засіданні позивачка заперечувала даний факт, не спростовуючи, що вона 09.04.2014 року дійсно перебувала за вказаною адресою у відділі кадрів і після того, як їй повідомили про звільнення, вона розхвилювалася і приблизно о 15.00 годині на автобусі поїхала до батьків в м.Димитров, де звернулася до місцевої лікарні за медичною допомогою, оскільки їй стало зле. Лікарняний їй було відкрито з 09.04.2014 року, лікувалась амбулаторно, діагноз ОРВІ.
Відповідно до листка непрацездатності, виданого комунальним закладом «Димитровський центр медико-санітарної допомоги», ОСОБА_3 з 09.04.2014 року по 14.04.2014 року перебувала на лікарняному, лікуючись амбулаторно.
Як встановлено з табелю обліку робочого часу по НП «Донецькі міські електричні мережі» Кировського РЕМ ПАТ «ДТЕК» за квітень 2014 року ОСОБА_3 09.04.2014 року перебувала на робочому місці, їй зафіксоано повний робочий день.
Листом ПАТ «ДТЕК» від 09.04.2014 року ОСОБА_3 у зв'язку з її відмовою від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки вдруге було це запропоновано, про отримання даного листа свідчить особистий підпис позивача в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Згідно листа ПАТ «ДТЕК» від 10.04.2014 року та списку вакансій підприємства на 09.04.2014 року ОСОБА_3 було запропоновані вакансії, які маються на підприємстві та письмово повідомити про своє рішення. Про отримання даного листа свідчить особистий підпис позивача в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Згідно заяви ОСОБА_3 від 14.04.2014 року вона погодилася на пропозицію відповідача щодо розгляду запропонованих вакансій та дала згоду на працевлаштування на посаду «електромонтер по експлуатації електролічильників» дільниці енергонагляду Кіровського РЕМ ПАТ «ДТЕК». Про отримання даної заяви свідчить особистий підпис представника відповідача в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
ОСОБА_3 15.05.2014 року звернулася до відповідача із заявою про з'ясування місця знаходження її трудової книжки та в якому статусі вона перебуває на підприємстві. Даний лист був повернений відповідачем ОСОБА_3 для усунення недоліків. Після усунення вказаних недоліків та надіслання ОСОБА_3 26.05.2014 року листа відповідачу, останній листом від 10.06.2014 року повідомив, що вона була звільнена за п.2 ст.36 КЗпП України, при звільненні їй виплачені всі належні суми та, у зв'язку із відмовою отримати трудову книжку в день звільнення, запропоновано з'явитися за нею в найближчі терміни.
Згідно заяви ОСОБА_3 від 11.06.2014 року вона звернулася до відповідача з проханням прийняти до оплати листок непрацездатності від 09.04.2014 року, який додавався, та скасувати наказ про звільнення або надати їй розрахунок та направити поштою її трудову книжку разом із копією наказу про звільнення. Дана заява та листок непрацездатності були відправлені позивачкою рекомендованою кореспонденцією з повідомленням, але повернуті назад у зв'язку із закінченням терміну зберігання, про що свідчить довідка Укрпошти.
Згідно заяви ОСОБА_3 від 18.07.2014 року остання звернулася до відповідача з проханням письмово повідомити її про розмір розрахункових сум та дату їх виплати.
Відповідно до довідки відповідача від 25.07.2014 року середній дохід ОСОБА_3 за період з лютого 2014 року по березень 2014 року становить 2377 грн. 01 коп.
Згідно за п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, установлений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України своєю постановою від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у ч.2 п.7 роз,яснив, що при укладенні трудового договору на визначений строк, цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною, обрання народним депутатом чи на виборну посаду тощо).
Частиною 2 статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
У ч.3 п.9 вищеназваної постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що укладення трудового договору на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто, якщо строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст.23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку з закінченням строку.
Судом установлено, що у зв'язку зі змінами організаційної структури підприємства ПАТ «ДТЕК» ОСОБА_3 25.04.2013 року була персонально попереджена роботодавцем про скорочення її посади, також їй були запропоновані наявні на підприємстві вакансії, після ознайомлення з якими 23.05.2013 року вона подала адміністрації підприємства заяву від 14.06.2013 року з проханням перевести її на посаду електромонтера по нагляду за трасами кабельних мереж у Кіровський РЕМ на місце тимчасово відсутньої ОСОБА_6 Така заява позивача була задоволена і відповідачем було видано наказ від 17.06.2013 № 124-коб про переведення позивача на вказану нею у заяві посаду на час відсутності основного працівника ОСОБА_6 з 17.06.2013 року. Правомірність переведення вона не оскаржувала. 09.04.2014 року відповідач видав наказ № 105-к про звільнення ОСОБА_3 з роботи з 09.04.2014 року у зв'язку із виходом на роботу основного працівника ОСОБА_6, тобто із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП.
Таким чином, як установлено судом, укладений з позивачем безстроковий трудовий договір було переукладено за її бажанням та з урахуванням її інтересів на строковий трудовий договір, після закінчення строку якого відповідач звільнив її з роботи. Про це свідчать заява позивачки з проханням перевести її на роботу, де йде мова про безстроковість трудового договору. Строк нового трудового договору був узгоджений між сторонами і пов'язаний із настанням певної події, що знайшло своє підтвердження у наказі відповідача.
Оскільки, строковий трудовий договір укладено з позивачкою за її бажанням та з урахуванням її інтересів і на вказаний нею в заяві строк (іншого судом не встановлено), то суд вірно вважав, що підстави для визнання строкового трудового договору недійсним у частині визначення строку відсутні.
У судовому засіданні позивачка пояснила, що не має дітей і не вагітна. Тому на неї не розповсюджуються гарантії, передбачені ч.3 ст.184 КЗпП України, якою на роботодавця покладається обов'язок щодо працевлаштування певної категорії жінок, в тому числі по закінченню дії строкового трудового договору.
Факт перебування на лікарняному не є перепоною для звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України. Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9, викладеним у п.17 постанови, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються, коли розірвання трудового договору проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, що не є предметом даного спору.
Крім того, роботодавець також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, оскільки при написанні заяви працівник вже висловив свою волю на припинення трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
Суд не прийняв до уваги твердження позивача і його представника щодо тиску на позивача з боку відповідача, оскільки суду цей факт не доведено, зокрема, до лікарні позивач була госпіталізована з роботи після укладення строкового трудового договору, причина її нервово-емоційної напруги не встановлена.
Посилання позивачки на ст.9 КЗпП України щодо недійсності зміни строкового договору на безстроковий, так як це погіршує становище позивача порівняно із законодавством, також,на думку суду, є безпідставним з огляду на вище приведене, а саме те, що, перевівшись на іншу роботу, позивач усвідомлювала, що між нею та відповідачем виникли правовідносини за строковим трудовим договором. На підтвердження цього свідчать її заява та наказ, який вона не оскаржувала у встановленому законом порядку. Укладення з позивачем строкового трудового договору не суперечить вимогам законодавства України про працю.
Також суду не потрібно було спиратися на ст.39-1 КЗпП України, оскільки згідно з частиною другою цієї статті не вважаються укладеними на невизначений строк трудові договори, переукладені один чи кілька разів у випадках, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП (коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами).
З огляду на приведене, суд обгрунтовано вважає, що позивачка була звільнена відповідачем за п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору правомірно, тому заявлені вимоги позивача визнав такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з'ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, аналогічні доводам позивачки та її представника в суді першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.
Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 15 серпня 2014 року року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
судді: