ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
12 липня 2006 р. |
№ 25/217-05-7587 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
|
Божок В.С.- головуючого, |
|
|
Савенко Г.В., Коробенко Г.П. |
|
розглянувши матеріали касаційної скарги |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Одесапроммашімпорт ЛТД” |
|
на постанову |
Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 |
|
у справі |
господарського суду Одеської області |
|
за позовом |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Одесапроммашімпорт ЛТД” |
|
до |
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
про |
визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути все отримане по договору, визнання права власності, визнання права користування земельною ділянкою |
|
в судовому засіданні взяли участь представники: |
|
від позивача: |
Бакаянов С.І. -дов. від 03.05.2006 |
|
від відповідача: |
ОСОБА_2 -дов. від 25.08.2005 |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 04.11.2005 господарського суду Одеської області у задоволенні позовних вимог відмовлено. Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 09.07.2002 укладений між ВАТ “Одесапроммашімпорт” та СПД фізичною особою ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1.
Зобов'язано ТОВ “Одесапроммашімпорт ЛТД” повернути СПД фізичній особі ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 106550 грн. Зобов'язано СПД фізичну особу ОСОБА_1 повернути ТОВ “Одесапроммашімпорт ЛТД” передане за договором купівлі-продажу від 09.07.2002 майно, розташоване на земельній ділянці площею 40604 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано ухвалу про забезпечення позову від 11.08.2005.
Постановою від 06.04.2006 Одеського апеляційного господарського суду рішення від 04.11.2005 господарського суду Одеської області скасовано в частині: - визнання недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу від 09.07.2002, укладений між ВАТ “Одесапроммашіморт” та СПД фізична особа ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1;
- зобов'язання ТОВ “Одесапроммашіморт ЛТД” повернути СПД фізична особа ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 106550 грн. перераховані за договором купівлі-продажу від 09.07.2002.
- зобов'язання СПД фізичну особу ОСОБА_1 повернути ТОВ “Одесапроммашіморт ЛТД” передане за договором купівлі-продажу від 09.07.2002 майно, розташоване на земельній ділянці площею 40604 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, а саме: внутрішньоплощадочні автодороги (інв. № НОМЕР_2), внутрішньоплощадочні автодороги (інв. № НОМЕР_3), обмінні та витяжні шляхи (ін. № НОМЕР_4), козловий кран (інв. № НОМЕР_5), козловий кран (№ НОМЕР_6), козловий кран (інв. № НОМЕР_7).
В решті частині рішення господарського суду залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що відсутні підстави вважати ТОВ “Одесапроммашіморт ЛТД” правонаступником ВАТ “Одесапроммашіморт” стосовно спірного майна, оскільки договір купівлі-продажу цього майна від 09.07.2002 між ВАТ “Одесапроммашіморт” та СПД фізичною особою ОСОБА_1 укладений раніше, ніж було створено ТОВ “Одесапроммашіморт ЛТД”.
Не погоджуючись з постановою ТОВ “Одесапроммашімпорт ЛТД” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 77, 99 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 59, 261 Цивільного кодексу України, ст. 100 Земельного кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Господарським судом встановлено, що 09.07.2002 СПД фізична особа ОСОБА_1 (покупець) та ВАТ “Одесапроммашімпорт” (продавець), правонаступником якого є ТОВ “Одесапроммашімпорт ЛТД” уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_8.
Згідно п.1.2. договору вказане в п.1.1. цього договору майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 і розташоване на земельній ділянці, площею 40604 кв.м., що підтверджується: викопіровкою генерального плану з вказанням меж земельної ділянки, яка додається до цього договору і є його невід'ємною частиною. Дана земельна ділянка на момент укладення цього договору знаходиться в користуванні продавця на підставі рішення Одеської міської Ради № НОМЕР_9.
Відповідно до п.1.2. Статуту ТОВ „Одесапроммашімпорт ЛТД", затвердженого протоколом загальних Зборів учасників від 18.06.2004 зареєстрованого Малиновською районною адміністрацією Одеської міської ради від 25.06.2004, зареєстрованого у новій редакції 06.05.2005, створене шляхом виділу з ВАТ “Одесапроммашімпорт” та є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків у частині переданого по розподільчому балансу та акту приймання-передачі майна.
Господарським судом також встановлено, що акти приймання-передачі майна та майнових прав не містять відомостей щодо майна та земельної ділянки - переданих за оспорюваним договором, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав вважати позивача, на момент його створення, правонаступником прав та обов'язків стосовно об'єктів та земельної ділянки, які є предметом договору купівлі-продажу, що є підставою для суду відмови в задоволенні позовних вимог.
Господарський суд дійшов висновку щодо невідповідності договору купівлі-продажу від 09.07.2002 вимогам законодавства тому на підставі ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнав його недійсним з наступних підстав.
Оскільки договір укладався 09.07.2002 тому сторони керувались вимогами чинного Цивільного кодексу УРСР в редакції від 18.07.1963.
Статтею 224 та ч.1 ст. 225 Цивільного кодексу УРСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і оплатити за нього визначену грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власнику.
Оспорюване майно на момент продажу належало ВАТ “Одесапроммашімпорт” на праві власності, що підтверджено Переліком нерухомого майна, яке передано у власність останньому на підставі розпорядження РВ ФДМУ по Одеській області від 12.01.1994 за №НОМЕР_10.
Земельна ділянка площею 40604 кв.м., розташована за адресою : АДРЕСА_2, на якій знаходяться відчужені об'єкти, одержана відповідачем згідно умов договору, не належала ВАТ “Одесапроммашімпорт” на праві власності чи землекористування, відчуження її проводилось останнім без належних на то правових підстав оскільки рішенням виконавчого комітету народних депутатів Одеської міської ради від 30.12.1993 за № НОМЕР_11 надано ДП “Одесапроммашімпорт”, правонаступником якого було ВАТ “Одесапроммашімпорт”, у постійне користування під базу фактично зайняту земельну ділянку площею 14,73 га. по АДРЕСА_2.
Згідно п.п. 2, 5 Земельного кодексу, в редакції від 13.03.1992 чинній на момент прийнятого виконкомом народних депутатів Одеської міської ради рішення від 30.12.1993 № НОМЕР_11, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.
Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, чинного на момент укладення оспорюваного договору, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем /документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, як це передбачено п.1 ст. 125, п.1 ст.126 Земельного кодексу України.
Пунктом 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 зі змінами та доповненнями, передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
В контексті вищенаведеного є такими, що суперечать законодавству і умови договору, за якими ВАТ “Одесапроммашімпорт” відмовляється на користь СПД ОСОБА_1 від права користування земельною ділянкою.
Господарським судом визнані неправомірними умови договору щодо визначення зобов'язань ВАТ “Одесапроммашімпорт” надати СПД ОСОБА_1 право користування в'їзду та виїзду через КПП продавця до 01.01.2004, а у випадку відсутності можливості у покупця забезпечення виїзних шляхів, виділити смужку шириною в 10 м. із своєї ділянки для виїзду уздовж огорожі із боку тепловозного депо, оскільки даними умовами договору встановлений земельний сервітут порядок встановлення якого визначений главою 16 Земельного кодексу України та можливий за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду, який виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстраційної прав на земельну ділянку.
Господарський суд також визнав порушення даним пунктом договору інтересів позивача у справі, оскільки як випливає із схематичного плану земельної ділянки, інструкції про порядок подачі та прибирання вагонів на під'їзних шляхах ПП ОСОБА_1, який обслуговується станцією ІНФОРМАЦІЯ_1, затверджений начальником Одеської дирекції залізничних перевезень від 07.04.2003, договору купівлі-продажу від 23.03.2004, договору від 18.08.2004 НОМЕР_12, наданих відповідачем до матеріалів справи, в'їзд та виїзд останнім на оспорювану земельну ділянку провадиться ним саме через земельну ділянку, якою користується позивач та під'їзних залізничних шляхів, які належать товариству.
Отже, договір купівлі-продажу від 09.07.2002 укладався сторонами з метою відчуження земельної ділянки, площею 40604 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_2 про що свідчать заходи проведені відповідачем з оформлення права користування земельною ділянкою та проведення самовільних будівельних робіт на цій ділянці відповідно до листів Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 20.09.2005 за № НОМЕР_13 та Управління архітектури та містобудування від 20.09.2005 за № НОМЕР_14, протоколу про порушення у сфері містобудування від 21.10.2005, у зв'язку з чим є удаваною угодою у розумінні ч 2 ст.58 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладення оспорюваної угоди.
Відповідно до чинного законодавства України, якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України повинен за власною ініціативою визнати недійсним цей договір повністю або у певній частині, тому суд правомірно визнав недійсним договір купівлі-продажу майна від 09.07.2002, укладений між ВАТ „Одесапроммашіморт" та СПД фізична особа ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1, з моменту його вчинення.
Статтями 655, ст. 658 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Згідно п.1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку. Судом зазначено, умови договору містять визначення права земельного сервітуту, яким є право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (п. 1 ст.98 3К України).
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (ст. 100 ЗК України).
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Пунктами 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обмовленні ним.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п.1 ст. 628 ЦК України).
Отже, господарський суд правомірно дійшов висновку, що договір купівлі-продажу майна від 09.07.2002, укладений між ВАТ “Одесапроммашіморт” та СПД фізична особа ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме ст.224, ст.225 Цивільного кодексу УРСР, п.1 ст. 125, пп. а п.1 ст.90, ст. 100 Земельного кодексу України, ст.655, п.1 ст.658 Цивільного кодексу України, що є підставою для суду визнати його недійсним повністю.
Якщо угода здійснена з метою прикрити другу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, які регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (ч.2 ст. 58 ЦК УРСР).
Згідно ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. З недійсною угодою кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ч.1 ст. 59 ЦК УРСР).
Згідно ч.2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (п.1 ст.216 Цивільного кодексу України).
Згідно п.1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана неправильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова не відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підлягає скасуванню, а рішення, як законне та обґрунтоване, залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 06.04.2006 Одеського апеляційного господарського суду зі справи № 25/217-05-7587 скасувати.
Рішення від 04.11.2005 господарського суду Одеської області з даної справи залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Г.В. Савенко
Г.П. Коробенко