Судове рішення #3929320
КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

 

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

 

23.12.08 р.                                                                                          № 174/4-03/17         

 

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

 

головуючого судді:                    Чорногуза М. Г. (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Мазур Л. М.

                                                  Андрейцевої  Г.М.

 

Секретар судового засідання Салякіна М.І.

в судове засідання з'явились:

позивач:          ОСОБА_1., паспорт серії НОМЕР_1 виданий 12.06.1998 р.;

від позивача: ОСОБА_2 . -представник за дов. № 7528 від 23.12.2008 р.;

від відповідача 1:          не з'явились;

від відповідача 2:          Гамарник Р.І. -представник за дов. № 11-17/20 від 12.02.2008 р.;

від відповідача 3: не з'явились.

 

розглянувши апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1та відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року

 

у справі №174/4-03/17 (суддя Суховий В.Г.)

 

за позовом           Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 , м. Вишгород

до          1. Державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Департаменту державної виконавчої служби, м. Вишгород

          2. Головного управління Державного казначейства України у Київській області

3. Державного казначейства України, м. Київ

про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2003 року приватний підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області про відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву від 30.05.05р. про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області 50000 грн. завданої моральної шкоди (т. 3 а.с. 100-101).

Рішенням господарського суду Київської області від 29.08-22.09.05р. позов задоволено частково та стягнуто з відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області на користь позивача 2000 грн. моральної шкоди, 85 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 891,64 грн. витрат на проведення судово-психологічної експертизи (т. 3 а.с. 242-252).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, приватний підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу від 07.10.2005 р. (т. 3 а.с. 283-286).

Відповідно постанови Вищого господарського суду України від 28 лютого 2006 року, ухвалою суду від 13.03.2006 року апеляційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1була прийнята до провадження (т. 4 а.с. 1).

28 листопада 2005 року, до Київського міжобласного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга відділення державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області. ВДВС вважає, що місцевий господарський суд при розгляді справи неповністю дослідив обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 2000 грн. моральної шкоди, а також судових витрат, а в решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін (т. 4 а.с. 5-7).

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суд від 13 березня 2006 року по справі № 174/4-03/17 апеляційну скаргу відділення державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області було приєднано до апеляційного провадження, порушеного за апеляційною скаргою приватного підприємця ОСОБА_1на рішення господарського суду Київської області від 29.08.-22.09.2005 р. у справі № 174/4-03/17 ( т. 4 а.с. 2-3).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 травня 2006 року по справі №174/4-03/17 апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1задоволено, рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року змінено, позов задоволено повністю, а апеляційне провадження, порушене за апеляційною скаргою відділення державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області припинено (т. 4 а.с. 82-90).

Постановою Вищого господарського суду України від 19 вересня 2006 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23 травня 2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду (т. 4 а.с. 129-136).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 року апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1залишено без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року по справі № 174/4-03/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про відшкодування 50000 грн. моральної шкоди з Державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Департаменту державної виконавчої служби, Головного управління Державного казначейства України у Київській області та Державного казначейства України відмовлено повністю. Також припинено провадження в частині позовних вимог про відшкодування 50000 грн. моральної шкоди з відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області (т. 5 а.с. 26-35).

Постановою Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2008 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 березня 2008 року по справі № 174/4-03/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду. При цьому в Постанові ВГСУ зазначено що „апеляційна інстанція застосувала норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, у тому числі ЦК УРСР, Бюджетного кодексу України, Законів України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” і “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, та не застосувала норми, які підлягали застосуванню, - Законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження”, ЦК України”.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року по справі № 174/4-03/17 було прийнято апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1та відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні за участю представників сторін.

Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2008 року склад колегії суддів було змінено: Головуючий суддя -Чорногуз М.Г., судді -Мазур Л.М. та Андрейцева Г.М.. Відводів складу колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, яка переглядає справу в апеляційному порядку, не заявлено.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Вишгородського РУЮ йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в сильних емоційних переживаннях з приводу того, що незаконною бездіяльністю відділу позбавлено позивача належно здійснювати підприємницьку діяльність, що призвело до втрати ділових партнерів, навичок ведення бізнесу та ділової репутації. Крім того, позивач посилається на суттєве погіршення стану здоров'я у зв'язку з неправомірними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби.

Відповідач-1 належним чином був повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання проте явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У поданих суду відзивах та апеляційній скарзі відповідач-1 заперечує проти позову, посилаючись на те, що ним не заподіяно моральної шкоди позивачу, а моральні страждання ОСОБА_1. пов'язані з неодноразовими, довгими судовими розглядами іншої цивільної справи, у якій позивач був відповідачем і з нього стягнуто кошти.

Відповідач 2 - Головне управління Державного казначейства України у Київській області у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, обґрунтовуючи це тим, що орган державного казначейства, як орган державної влади та юридична особа, не несе відповідальності за дії інших органів та їх посадових осіб.

Відповідач-3 належним чином був повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання проте явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. Державне казначейство України у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнає повністю та просить суд відмовити в позові, оскільки Державне казначейство України є окремою юридичною особою і несе відповідальність лише за своїми зобов'язання, а відповідальність за дії своїх працівників повинен нести відділ державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду виходить з того, що відділ державної виконавчої служби Вишгородського РУЮ та Державне казначейство України, ухвалою від 9 грудня 2008 року сторони було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від відповідачів 1 та 3 не надходило повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 23 грудня 2008 року до суду не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представників позивача та відповідача-2.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За згодою присутні представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 23 грудня 2008 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

16 січня 2001 року, позивач -суб'єкт підприємницької діяльності-фізичної особа ОСОБА_1, звернувся до відділу ДВС Вишгородського районного управління юстиції з заявою про прийняття до примусового виконання рішення арбітражного суду Київської області від 29.12.2000 року. (т.1, а.с. 65).

Постановою відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції від 25.01.2001р. було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу арбітражного суду Київської області у справі № 86/11-2000 від 29.12.2000р. (т.1 а.с. 74).про звернення стягнення на майно ТОВ “Енергетик” в межах 4835,80 грн. на користь ПП ОСОБА_1. (т.1 а.с. 75,)

19 серпня 2001 позивач -суб'єкт підприємницької діяльності-фізичної особа ОСОБА_1, звернувся до відділу ДВС Вишгородського районного управління юстиції з заявою про прийняття до виконання наказу арбітражного суду Київської області від 03.08.2001 у справі № 135/18-01 (т.1, а.с. 57).

Постановою відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції від 27.08.2001р. (т.1 а.с. 61) було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Київської області у справі № 135/18-01 від 03.08.2001р. про стягнення з ТОВ “Енергетик”2184,42 грн. на користь ПП ОСОБА_1. (т.1, а.с. 60).

Позивачем у 2003 році було оскаржено до суду дії та бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції щодо виконання наказів арбітражного суду Київської області від 29.12.2000р. у справі № 86/11-2000 та від 03.08.2001р.у справі № 135/18-01 (т.1,а.с. 12, 15).

За результатами розгляду скарги у справі № 135/18-01 ухвалою арбітражного суду Київської області від 10.02.2003р. (т.1, а.с. 13) встановлено порушення ст. 24 Закону, відділом ДВС була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2001р., яка надіслана скаржнику 30.08.2001р., що підтверджується супровідним листом відділу № 2-580 від 30.08.2001р. Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2001р. відділом ВДВС встановлено строк добровільного виконання рішення суду, який згідно ст. 24 Закону не може перевищувати семи днів, тобто 03.09.2001р., до 05.09.2001р. В порушення ст. 25 Закону відділом ДВС за період з 05.09.2001р. по 17.01.2002р. безпідставно не проводилися виконавчі дії. В порушення ст. 49 Закону, відділом ДВС була винесена постанова від 17.01.2002р. про арешт майна боржника, але виконавче провадження по примусовому виконанню рішень у справах № 86/11-2000 від 29.06.2000р., № 135/18-01 від 20.07.2001р. щодо одного й того самого боржника, не об'єднане у зведене виконавче провадження. Лише в квітні 2002р. було оформлено акт опису й арешту майна боржника по примусовому виконанню рішенню вказаних рішень.

Виходячи з наведеного, судом визнано незаконними дії відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001р. у справі № 135/18-01 в частині порушення строків, встановлених ст.ст. 24, 25, 49 Закону України “Про виконавче провадження”. Визнано незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001р. у справі № 135/18-01.

За результатами розгляду скарги у справі № 86/11-00 ухвалою арбітражного суду Київської області від 24.02.2003р. (т.1, а.с. 10) встановлено: В порушення ст. 24 Закону відділом ДВС була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.01.2001р. Дана постанова 26.01.2001р. була надіслана тільки боржнику, чим порушено вимоги п.3 ст. 24 Закону, оскільки копія постанови про відкриття виконавчого провадження повинна надсилатися всім учасникам виконавчого провадження. А також згідно з постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.01.2001р. боржнику було надано термін для добровільного виконання до 12.02.2001р., чим порушено вимоги абз.2 ст. 24 Закону, де зазначено, що строк для добровільного виконання рішення не може перевищувати семи днів. В порушення вказаних вище положень закону відділом ДВС за період з 26.01.2001р. по 15.03.2001р. безпідставно не проводилися виконавчі дії. За заявою боржника 15.03.2001р. відділом ДВС була винесена постанова, в резолютивній частині якої неоднозначно вказано, що виконання “зупинено-відкладено” до 30.03.2001р., чим порушено ст. 32 Закону, оскільки відкладення провадження виконавчих дій, за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, за заявою стягувача або боржника, або за власної ініціативи державного виконавця можливо лише на строк до 10 днів, тобто в даному випадку до 25.03.2001р. В порушення вказаних вище положень закону, відділом ДВС була винесена постанова від 27.04.2002р. про арешт майна боржника, але виконавче провадження по примусовому виконанню рішень у справах № 86/11-2000 від 29.06.2000р., № 135/18-01 від 20.07.2001р. щодо одного й того самого боржника, не об'єднане у зведене виконавче провадження. В порушення вказаних вище положень закону відділом ДВС за період з 27.04.2001р. по 11.06.2001р. безпідставно не проводилися виконавчі дії.

Виходячи з наведеного, судом визнано незаконними дії відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 29.06.2000р. у справі № 86/11-2000 в частині порушення строків, встановлених ст.ст. 24, 25, 49 Закону України “Про виконавче провадження”. Визнано незаконною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 29.06.2000р. у справі № 86/11-2000.

Таким чином, факт неправомірних дій та бездіяльності відділу ДВС в процесі виконання судових рішень у справах № 86/11-2000 та № 135/18-01 доводиться результатами перевірки Київського обласного управління юстиції, а також ухвалами господарського суду Київської області від 10.02.2003р. у справі № 135/18-01 та від 24.02.2003р. у справі № 86/11-2000.

Накази арбітражного суду Київської області від 29.12.2000р. у справі № 86/11-2000 та від 03.08.2001р. у справі № 135/18-01, фактично виконано ВДВС Вишгородського РУЮ в період з квітня 2002 року по 25 червня 2003 року, що підтверджується довідкою від 18.04.2002 року та платіжними дорученнями від 6 грудня 2002 року, 28 травня та 25 червня 2003 року (т.1, а.с. 102-104).

Висновком № 5 судово-психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 11 квітня 2005 року  (т. 3, а. с. 14-23) встановлено що “приватному підприємцю ОСОБА_1. заподіяна моральна шкода діями/або бездіяльністю відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001 у справі № 135/18-01 та по примусовому виконанню рішення господарського суду Київської області від 29.06.2000 у справі № 86/11-2000”. В експертному висновку № 5 (т.3, а.с. 20) зазначено, “за таких умов, особливості ситуації, що сталася у житті позивача ОСОБА_1., визначають її як таку, що спричиняє потужну психологічну травму, викликаючи психологічно руйнівні переживання.

Тобто, з матеріалів справи випливає, що дії/або бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області утворили умови, які визначають особливості соціально-психологічного контексту життєвих подій позивача, приватного підприємця ОСОБА_1., під час примусового виконання рішення господарського суду Київської області від 20.07.2001 року у справі № 135/18-01 та примусового виконання Ухвали господарського суду Київської області від 29.06.2000 року у справі № 86/11-2000 як потужний багатомірний стресогенний чинник, що впливає на стан позивача, спричинюючи страждання, та має певну негативну післядію для його психологічного стану”.

Таким чином, заподіяння моральної шкоди позивачеві підтверджується матеріалами справи і висновком експерта.

Водночас, судом встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження у справах № 86/11-00 і № 135/18-01 про стягнення з ТОВ “Енергетик”на користь ПП ОСОБА_1. 7020,22 грн. (у справі № 86/11-2000 -4835,80 грн., у справі № 135/18-01 -2184,42 грн.) Вишгородським районним судом розглядалася цивільна справа № 7/2-468/01 за позовом ОСОБА_3. до ОСОБА_1. (позивач у даній справі) про стягнення з нього 25 920 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду від 27.03.2001р. (т.1 а.с. 127) у справі № 7/2-468/01 позов ОСОБА_3. задоволено, стягнуто з ОСОБА_1. 25 920 грн. Рішення Вишгородського районного суду у справі № 7/2-468/01 неодноразово оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядку ОСОБА_1. Ухвалою Верховного Суду України від 16.04.2003р. відмовлено ОСОБА_1 у задоволені касаційної скарги.

В процесі виконання виконавчого листа, виданого 16.11.2001р. (т.1, а.с. 130) на виконання рішення Вишгородського районного суду від 27.03.2001р. у справі № 7/2-468/01, Постановою ВДВС Вишгородського районного управління юстиції від 14.05.2002р. (т.2, а.с. 162) накладено арешт на все майно боржника -ОСОБА_1., у тому числі на його квартиру.

Таким чином, в період звернення позивача (ОСОБА_1.) до медичної установи зі скаргами на головний біль та інше, позивач був стягувачем за арбітражними справами № 86/11-00 та № 135/18-01 про стягнення на користь ПП ОСОБА_1. -7020,22 грн., та одночасно боржником (відповідачем) по цивільній справі Вишгородського районного суду № 7/2-468/01 про стягнення з ОСОБА_1. - 25 920 грн.

Отже, факти звернення до лікаря ОСОБА_1. пов'язані не лише із здійсненням виконавчих проваджень за наказами арбітражного суду, а водночас із розглядом цивільної справи Вишгородським районним судом.

Цей висновок підтверджується таблицею, складеною місцевим господарським судом в хронологічному порядку подій, які відбувалися у виконавчому провадженні щодо виконання наказів арбітражного суду, і поряд з цим подій, пов'язаних з розглядом цивільної справи Вишгородським районним судом, де ОСОБА_1. був відповідачем (боржником), а також звернення у цей період ОСОБА_1. до закладів охорони здоров'я. (т.3 а.с.237-239)

Зокрема, у висновку експерта зазначено, “Отже, ситуація, яка досліджується за позовом ОСОБА_1., є для нього психотравмуючою, такою, що викликала та стала підтримувати в нього інтенсивні негативні переживання, руйнівні стосовно його психологічно позитивного самопочуття, тобто стосовно почуття соціальної повноцінності власної особистості та поваги до неї (поза життєвих ситуацій, виникаючих як гостро проблемні та існуючих як паралельно-проблемні, тобто таких, що співпадають у часі -як сплата боргу по рішенню суду від 27.03.2001 по справі № 2-468 -та підвищують рівень загальної стресогенної уразливості стосовно впливу зовнішніх чинників)” (т.3, а.с. 22).

Тобто, згідно з висновком експерта життєві ситуації ОСОБА_1. щодо виконавчих проваджень за справами арбітражного суду, а також щодо розгляду та виконавчого провадження за цивільною справою, були для позивача паралельно-проблемними і співпадали у часі. А тому вплив на психоемоційний стан ОСОБА_1. в частині розгляду та виконання рішення у  цивільній справі був як додатковий виснажливий чинник.

Стосовно втрати позивачем навичок ведення бізнесу, втрати ділових партнерів та ділової репутації місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позивачем не доведено наявність будь-якої підприємницької діяльності у ПП ОСОБА_1. до вчинення відділом ДВС Вишгородського районного управління юстиції неправомірних дій по примусовому виконанню рішень арбітражного суду Київської області у справі № 135/18-01 та у справі № 86/11-00.

З наданих ДПІ у Вишгородському районі копій декларацій ОСОБА_1. про його доходи за 2000-2003р.р. (а.с. 135-177, т.3) вбачається, що позивач -ПП ОСОБА_1. у 2000 році згідно з п. 1.3 Декларації за період з 01.01.2000 по 31.12.2000 (т.3 а.с. 167) торгівельною діяльністю не займався, за місцем основної роботи не працював.

Враховуючи, що позивач вперше звернувся до відділу ДВС Вишгородського РУЮ з заявою про прийняття до примусового виконання рішення арбітражного суду Київської області 16.01.2001 (т.1 а.с. 65), то відсутність підприємницької (торгівельної) діяльності у 2000 році, спростовує твердження позивача, що він втратив навички ведення бізнесу, ділових партнерів та ділової репутації.

Крім того, припинення чи відсутність у позивача підприємницької діяльності у 2001 та подальших роках не знаходиться у причинно-правовому зв'язку з неправомірними діями ВДВС. Позивач фактично посилається на те, що у процесі оскарження дій ВДВС Вишгородського районного управління юстиції до багатьох інстанцій був вимушений займатися на шкоду своїй підприємницькій діяльності, однак здійснювати підприємницьку діяльність чи оскаржувати дії ВДВС є правом вибору кожного і не є взаємовиключними обставинами.

Що ж до шкоди діловій репутації ОСОБА_1., завданої діями ВДВС, то в цій частині позивачем також не подано суду доказів, які б свідчили про втрату позивачем ділової репутації.

Стосовно погіршення стану здоров'я місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що відповідно до наявних в матеріалах справи довідок Вишгородської центральної лікарні (т.1, а.с. 36-54, т.2, а.с. 106,) позивач протягом 2001-2002р.р. звертався до медичної установи (Вишгородської центральної лікарні) зі скаргами на головний біль, безсоння, дратівливість тощо. Як наслідок, в медичних довідках Вишгородської центральної лікарні зазначено, що Позивач обстежувався у невропатолога, переніс психоемоційний стрес, діагноз -астеноневротичний синдром, протипоказані психоемоційні перевантаження.

Проте, самі лише факти звернення до лікаря у зв'язку з короткочасними розладами здоров'я не можуть бути доказом стійкого погіршення стану здоров'я, а свідчать про психоемоційні переживання (страждання) позивача в ході здійснення провадження за наказами арбітражного суду та у зв'язку з іншими обставинами у житті позивача.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, здійснивши аналіз норм, що регулюють дані правовідносини, виходить з наступного.

Відповідно до ст.124 Конституції України „Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про державну виконавчу службу” №202/98-ВР (із змінами) „Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.” Статтею 11 вказаного Закону передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню.

Статтею 2 Закону України „Про виконавче провадження” № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами) визначено, що примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу. Стаття 33 Закону передбачає, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.  Відповідно до статті 86 збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню.

Відповідно до частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів

 

Абзацом 2 пункту 101 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (з подальшими змінами і доповненнями) визначено, що “При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України”, що судом правомірно було здійснено.

Загальна декларація прав людини прийнятої і проголошеної 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН (Док.ООН/PES/217 А) передбачає, що „Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.”( стаття 8), і „Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.  Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. (Стаття 17).

Відповідно до ст. 9 Конституції України «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.»

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що несвоєчасне виконання наказів арбітражного суду Київської області від 29.12.2000р. у справі № 86/11-2000 та від 03.08.2001р. у справі № 135/18-01, належить розглядати як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (ратифіковано 17.07.97р. ), частина перша якої передбачає, що „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.”

Колегія суддів зауважує, що рішення арбітражного суду Київської області у справі № 86/11-00 та справі № 135/18-01, стали остаточним і таким, що підлягають примусовому виконанню, створило право вимоги, достатнім чином встановлене, щоб підлягати задоволенню і вважатися „майном” відповідно до статті 1 Першого Протоколу (див. “Грецькі переробні заводи “Стран” і ОСОБА_4 проти Греції” (Raffineries grecques Stran et ОСОБА_4 c. Grиce), рішення від 9 грудня 1994 серія А № 301-В, стор.84, § 59; вищезазначене рішення “ОСОБА_5 проти Росії” (ОСОБА_5 c. Russie), § 40; “ОСОБА_6 проти Литви” (ОСОБА_6 c. Lituanie), § 44).

Неможливість для позивача домогтися виконання судового рішення, що вступило в законну силу, було втручанням у його право на майно.

Колегія суддів вважає, що протягом періоду 25 січня 2001 року до 25 червня 2003 року, позивач не міг користуватися правом власності, при цьому невиконання судових рішень не мало жодної законної підстави. Отже позивач зазнав через невиконання рішень суду по справі моральної шкоди, що полягає в глибокому відчутті несправедливості, викликаному тим фактом, що протягом двох років всупереч остаточному і такому, що дає право на примусове виконання судовому рішенню, він не отримав реального захисту його прав.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивач може вважатися таким, що зазнав  деякої моральної шкоди в результаті визнаного порушення, і ця шкода не може бути відшкодована лише одним визнанням порушення. Не дивлячись на це, сума, яку вимагає позивач, є надмірною. Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, рішення у справі „ОСОБА_7 проти України” 29 червня 2004 року, справа „ОСОБА_8 проти України”, справа «ОСОБА_9 та інші проти України»від 30 листопада 2004 року, рішення «ОСОБА_10 проти України», № 18966/02, §§ 43 та 48, 29 червня 2001 року, та «ОСОБА_11 проти України», № 67534/01, § 46 та 47, 27 липня 2004 року). Об'єктивно на засадах справедливості оцінюючи ситуацію, а також враховуючи наявність інших переживань, суми несвоєчасного виконаних рішень судів, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема цивільної справи Вишгородського районного суду, дійшов правильного висновку, щодо задоволення позовних вимог частково в сумі 2000 грн.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Київської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні. Рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року по справі № 174/4-03/17 підлягає залишенню без змін.

Апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1та відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України Київський міжобласний апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в :

1.          Апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1та відділу Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року у справі № 174/4-03/17 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Київської області від 29.08-22.09.2005 року у справі № 174/4-03/17 залишити без змін.

3.          Справу № 174/4-03/17 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя:                                                                      Чорногуз М. Г.

Судді:

                                                                                                    Мазур Л. М.

                                                                                                    Андрейцева  Г.М.

 

Дата відправки  26.12.08

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація