22-ц/775/1413/2014(м)
265/4115/14-ц
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі головуючого судді: Супрун М.Ю,
суддів: Мироненко І.П., Песоцької Л.І.,
при секретарі: Брежнєві Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2014 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 12 серпня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 6560 (шість тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 60 коп., з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів та зборів, моральну шкоду в сумі 550 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. При цьому зазначила, що суд першої інстанції при стягненні з неї середнього заробітку не врахував розмір спірної суми, на яку мала право позивачка, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Відповідачка в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Позивачка в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах із фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 до 2 квітня 2012 року (а. с. 8, 11).
За рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 4 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в частині стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, були задоволені частково шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати за березень 2012 року в сумі 550 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 7176,06 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі 1261 грн., вихідної допомоги в сумі 3300 грн. При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки заробітної плати за березень 2012 року були заявлені в первинному вигляді в розмірі 1100 грн. (а. с. 38-42).
На підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2013 року вищезазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги було скасовано та у задоволенні у цій частині позовних вимог було ОСОБА_1 було відмовлено, а в іншій частині рішення суду першої інстанції від 4 лютого 2013 року було залишено без змін (а. с. 43).
Зазначене рішення суду було виконане частково, що вбачаться з роздруківки ПАТ «Приватбанк», згідно якої 1 квітня 2014 року за виконавчим листом, виданим Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя на картковий рахунок позивачки було перераховано 810 грн. стягнутих за рішенням суду від 4 лютого 2013 року коштів з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (а. с. 4).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка допустила порушення трудових прав позивачки, а саме не виплатила належні їй при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачкою законних прав ОСОБА_1, суд, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивачки, стягнув моральну шкоду.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Встановивши, що позивачці не були виплачені усі належні при звільненні суми, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку.
При цьому суд першої інстанції, правильно обчисливши розмір середнього заробітку позивачки у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, і дійшовши висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивачки середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи вимог, що відповідає роз'ясненням вищевикладеного Пленуму Верховного Суду України.
Також суд врахував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29 січня 2014 року по справі 6-144ц13, згідно якої після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що факт порушення трудових прав позивачки знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, правильним визнається рішення суду першої інстанції про відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанцій без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді