Справа № 2-14/ 2008 р.

  Р І Ш Е Н Н Я

     І  М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

24 грудня 2008 року Дніпровський районний суд м. Києва

в складі:  головуючого судді         Стрижеуса А.М.

    при секретарі:                     Данилко Л.М.

за участю адвоката             ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за позовом:

ОСОБА_1  

до ОСОБА_2 , Головне управління юстиції в м. Києві, Управління земельними ресурсами Київської міської державної адміністрації, Київська міська рада народних депутатів,

третя особа: Головне управління земельних ресурсів у м. Києві при Державному агенстві земельних ресурсів України

про визнання недійсним договору дарування будинку, визнання недійсними акту та свідоцтва на право власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом, в якому просила суд визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1  В подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги і просила суд визнати недійсним акт на право приватної власності на землю.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого Державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори – ОСОБА_9  від 18 березня 1997 року, було укладено в результаті збігу тяжких для неї матеріальних та моральних обставин, які виникли після смерті чоловіка, а також помилки з її сторони внаслідок обману зі сторони ОСОБА_2 , щодо умов договору та обставин, які настануть після його укладення. ІНФОРМАЦІЯ_1  року помер її чоловік – ОСОБА_4 , який проживав з нею до смерті в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Хоча вони 29 липня 1975 року офіційно розірвали шлюб, він був для неї опорою в житті, вони жили з разом з ним, як чоловік і дружина та спільно вели господарство і він помер в цьому будинку.

Після смерті чоловіка, вона була в розпачі. Від моральних переживань стан її здоров'я різко погіршився і тому вона потребувала сторонньої допомоги. Саме в цей час, до неї звернувся ОСОБА_2  зі своїми батьками, який попросив переписати будинок на нього, а в заміну запропонував їй матеріальну допомогу, допомогу по господарству та догляд за нею до останніх днів. У підтвердження своїх намірів ОСОБА_2  та його батьки дійсно почали надавати їй матеріальну допомогу, допомогу по господарству та доглядати за нею. Тому вона погодилась на таку пропозицію, а також повірила у їх добре ставлення до себе. Тільки значно пізніше вона зрозуміла, на скільки сильно помилялася, довірившись сім’ї ОСОБА_2

Незважаючи на свій стан після смерті чоловіка, до її намірів не входило залишитись без житла. Оскільки вона не розуміється у договорах та їх оформленні, цим питанням займався сам ОСОБА_2  Скориставшись її безпорадним станом, а також довірою до себе та його батьків, 18 березня 1997 року, він привіз її до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори, де вона підписала договір, змісту, якого не розуміла. При підписанні ОСОБА_2  пояснював їй на словах, що відповідно до цього договору, він буде надавати матеріальну допомогу, допомогу по господарству та догляд за нею до останніх днів, а власником будинку він стане тільки після її смерті.

Таким чином вона повірила ОСОБА_2 , а він обманув її щодо умов договору та обставин, які наступлять після його підписання. Так як державний нотаріус – ОСОБА_9 , суті та наслідки підписання даного договору під час його укладення не пояснила, а також не надала їй оригіналу або копії договору, то вона дізналась про свою помилку та обман ОСОБА_2  тільки на початку 2001 року.

Після укладення договору ОСОБА_2  та його батьки, які обіцяли довічний догляд

перестали надавати їй матеріальну допомогу та допомогу по господарству, а пізніше ОСОБА_2  почав виганяти її з будинку.

Крім того позивач зазначила, що договір дарування було укладено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат" і зокрема його ст. 15 в якій зазначається, що мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР", відповідно до якої, нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. А судочинство в Українській РСР здійснюється українською мовою.

Також частиною 4 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" передбачалось посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцем розташування вказаного майна, а укладення договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проводилось в нотаріальній конторі.

Вважає, що оскільки нею оскаржується правомірність договору дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 18 березня1997 року, як підстави переходу власності на будинок та землю від неї до ОСОБА_2 , тому разом з визнанням договору дарування недійсним необхідно визнати недійсним Державний Акт ІІІ КВ № НОМЕР_1  від 04 листопада 1999 року на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги.

Відповідач та його представник позовні вимоги позивача не визнали і суду пояснили, що 18 березня 1997 року між ним та ОСОБА_1  було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1  подарувала ОСОБА_2  будинок АДРЕСА_1

Ініціатором укладання даного договору була ОСОБА_1  в зв’язку з тим, що вона не мала дітей, чоловік, з яким вона проживала помер, а він допомагав позивачці матеріально та по господарству. Також ОСОБА_2  пояснив суду, що ніякого тиску та примусу щодо підписання договору дарування будинку він на ОСОБА_1  не чинив, договір дарування вона підписувала самостійно. Після укладання договору дарування він почав облаштовувати будинок для комфортного проживання ОСОБА_1  – провів газ, зробив опалення в будинку, підвів воду, огородив земельну ділянку парканом. Ніяких намірів позбавляти ОСОБА_1  житла він не мав, ніколи її з будинку не виганяв і не звертався з заявами про усунення перешкод у користуванні власністю.

Крім того, представник відповідача просила суд застосувати наслідки пропуску строків позовної давності.

Головне управління юстиції в м. Києві в судове засідання не з’явився, суду надав листа, в якому просив справу розглянути справу за їх відсутності /а.с.121/.

Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адмністрації в судове засідання не з’явились, суду надали письмові пояснення по справі та просили справу розглянути за їх відсутності /а.с.105,106/.

Київська міська рада народних депутатів,  Головне управління земельних ресурсів у м. Києві при Державному агенстві земельних ресурсів України в судове засідання не з’явились, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином через засоби масової інформації.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутності вказаних осіб.

Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача та його представника, свідків, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 березня 1997 року між ОСОБА_1  та ОСОБА_2  було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1  подарувала ОСОБА_2  будинок АДРЕСА_1  Даний договір було посвідчено Шістнадцятою Київською нотаріальною конторою, яка на той час по дислокації знаходилась в Харківському районі м. Києва в якому також знаходився спірний будинок /т. 1 а.с. 22/. Після реорганізації районів м. Києва в жовтні 2001 року, Шістнадцята нотаріально контора м. Києва знаходиться в Дарницькому районі м. Києва, а спірний будинок АДРЕСА_1  знаходиться в Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень щодо застосування ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки відносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 01 січня 2004 року, суду слід керуватися Цивільним кодексом Української РСР в редакції 1963 року.

Згідно ст. 57 ЦК Української РСР, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка нотаріус Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_9  суду пояснила, що вона пам’ятає як посвідчувала договір дарування будинку по Охотському провулку в м. Києві. При посвідченні даного договору вона декілька разів роз’яснила ОСОБА_1   порядок та наслідки укладання договору дарування, на що ОСОБА_1  погодилась і лише після цього було підготовлено та підписано договір дарування. При цьому ніякого тиску на ОСОБА_1  ніхто не здійснював, оскільки вони спілкувались один на один, почувала вона себе добре, на стан здоров’я не скаржилась, її настрій був чудовий. Після підписання договору дарування було запрошено обдарованого молодого чоловіка, прізвище його вона не пам’ятає і ОСОБА_1  та обдарованому було видано копії договору дарування, про що вони розписались в реєстрі.

Покази даного свідка підтверджуються випискою з реєстру вчинення нотаріальних дій /т.2 а.с. 234, 235/, в якому вчиненні підписи ОСОБА_1  та ОСОБА_2 . В судовому засіданні, оглянувши копію реєстру, ОСОБА_1  підтвердила, що підпис вчинено саме нею. З копії ж реєстру вбачається, що ОСОБА_1 , поставивши свій підпис, отримала копію договору дарування, що спростовує її твердження, що вона не отримувала копію договору дарування і не знала змісту договору дарування.

Покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , судом не приймаються до уваги в підтвердження чи спростування позовних вимог позивачки, оскільки вони не  були очевидцями підписання договору дарування, а про обставини укладання угоди їм відомо лише зі слів як позивачки так і відповідача.

Оцінюючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що права ОСОБА_1  при укладанні договору дарування будинку АДРЕСА_1  не були порушені. ОСОБА_1  проживала і проживає в спірному будинку та зареєстрована в спірному будинку.

Судом не встановлено обставин, що викладені в розясненні Пленуму Верховного суду України від 28 квітня 1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, при яких договір дарування можна визнати недійсним.

Крім того, позивачка звернулась до суду з позовом 17 серпня 2001 року, пропустивши трирічний строк позовної давності, що встановлений ст.71 ЦК Української РСР.

Пояснення позивачки ОСОБА_1 . про те, що вона дізналася про зміст укладеної угоди лише на початку 2001 року, не заслуговує на увагу, оскільки такі посилання нічим не підтверджені і крім того, спростовуються сукупністю наведених вище доказів.

Інших доказів поважності причин несвоєчасного звернення до суду, позивач суду не надала і не зазначила, де суд може витребувати такі докази.

Тому на підставі викладеного суд вважає, що позивачем пропущено встановлений цивільним законодавством строк позовної давності без поважних причин.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1  задоволенню не підлягає.

Оскільки не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1  в частині визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 , то не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1  в частині визнання недійсним акту на право приватної власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_2  по АДРЕСА_1 , оскільки акт на право приватної власності на земельну ділянку був отриманий ОСОБА_2 . за наслідками укладеного договору дарування будинку.

Будь-яких порушень, які б давали підстави суду визнавати недійсним акт на приватну власність на земельну ділянку, позивачем по справі не наведено і суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 71 ЦК України в редакції 1963 року, ст. ст. 10, 60, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 294   ЦПК України, суд, -

       

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , Головне управління юстиції в м. Києві, Управління земельними ресурсами Київської міської державної адміністрації, Київська міська рада народних депутатів, третя особа: Головне управління земельних ресурсів у м. Києві при Державному агенстві земельних ресурсів України про визнання недійсним договору дарування будинку, визнання недійсними акту та свідоцтва на право власності на землю - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду та апеляційної скарги. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення. Заява про апеляційне  оскарження  та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

    Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк встановлений законодавством України, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва.

Суддя: