У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шеремет А.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором комісії,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 16 жовтня 2014 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на її користь 23 200 гривень заборгованості за договором комісії та 243,60 гривень судового збору.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалась на його необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначала, що всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України надані докази оцінювалися судом виключно на користь позивача, а її пояснення та показання свідків судом взяті до уваги не були. Борг сплачував її чоловік частинами в присутності свідків. Вважала, що залишок заборгованості становить 2000 гривень. Відносили виникли з того, що позивач дала їй товар на суму 84 150 гривень, кошти за який вона мала повернути після його реалізації. Однак ОСОБА_2, не дочекавшись реалізації товару, більшу частину його забрала, а за решту вона розраховувалась частинами про мірі його продажу. Відтак не вимагала у позивача повернення розписки, маючи перед нею ще борг у сумі 2000 гривень.

На її думку, причиною несплати заборгованості є те, що тривалий час вона перебувала на лікуванні у м. Києві та перенесла операцію, витративши значні кошти. Вважала безпідставним вимоги про стягнення на підставі розписки 23 200 гривень заборгованості.

З цих підстав просила рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив з його обґрунтованості та доведеності факту невиконання відповідачем зобов'язань повернути спірні грошові кошти на підставі розписки, а також вірно врахував ненадання ОСОБА_1 переконливих доказів про відсутність своєї вини у порушенні зобов'язань.

Матеріалами справи встановлено, що 2 грудня 2011 року ОСОБА_2 на підставі усної угоди надала ОСОБА_1 товар - жіночі куртки на загальну суму 84 150 гривень з умовою його реалізації. Зазначену суму грошових коштів відповідач зобов'язалася повернути після продажу одержаного товару.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Після реалізації частини курток комісіонер набуті грошові кошти на користь ОСОБА_2 не повернула. З цих міркувань 10 грудня 2011 року комітент відмовилася від договору комісії та забрала у відповідача решту не проданого товару, а в рахунок реалізованого, гроші за який не повернуто, ОСОБА_1 написала розписку, де зобов'язалась повернути на користь ОСОБА_2 23 200 гривень до 13 грудня 2011 року (а.с. 3).

Вважаючи, що відповідач не виконала договірних зобов'язань, позивач у лютому 2014 року звернулася до суду з вимогою стягнути із ОСОБА_1 на її користь 23 200 гривень.

Згідно зі ст. 526, 527, 599, 610, 614 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином проведеним відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та застосувавши до спірних відносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги і стягнув із відповідача на користь ОСОБА_2 23 200 гривень заборгованості.

Доводи відповідача про те, що залишок заборгованості насправді складає 2 000 гривень, оскільки 21 200 гривень ОСОБА_1 не узгоджуються з матеріалами справи і вимогами закону.

Так, норми ст. 545 ЦК України передбачають при прийнятті виконання зобов'язання видачу кредитором на вимогу боржника розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Оскільки відповідач не надала належних і переконливих доказів про часткове виконання грошового зобов'язання, тому з доводами апеляційної скарги не можна погодитися.

Не заслуговують на увагу і покликання її автора на показання свідка ОСОБА_3, який в судовому засіданні ствердив про передачу відповідачем на користь ОСОБА_2 21 200 гривень.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. другому п. 12 своєї постанови від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що не може доводитися свідченнями свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину, крім випадків, коли у ЦК України про це визначено прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК України).

Решта доводів ОСОБА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути мотивами для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Додержання судом першої інстанції при ухваленні свого рішення норм матеріального і процесуального права згідно зі ст. 308 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Дубенського міськрайонного суду від 16 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: