Справа № 352/1335/14-к
Провадження № 11-кп/779/273/2014
Категорія ч. 1 ст. 119 КК України
Головуючий у І інстанції Гургула В. Б.
Суддя-доповідач Попович С. С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі суддів : Поповича С. С.,
Шкрібляка Ю.Д., Вилки С. С.
з участю секретаря с/з Кравчук І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12014090000000102 щодо ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2., уродженця та жителя АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Тисменицького районного суду від 30 липня 2014 року, з участю прокурора Фільварок Н.І., потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, захисника ОСОБА_8, обвинуваченого ОСОБА_5, -
в с т а н о в и л а :
Потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку.
Як підтверджують матеріали кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 26 червня 2009 року близько 20 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, в с. Ямниця Тисменицького району, біля приміщення магазину, в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_9, наніс потерпілому кілька ударів в різні ділянки тіла, від чого ОСОБА_9 впав та потиличною ділянкою голови вдарився до дорожнього покриття внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер.
Його дії орган досудового розслідування кваліфікував спершу за ч. 1 ст. 115 КК України, а так перекваліфікував на ч. 1 ст. 119 КК України.
Справа розглядалась Тисменицьким районним судом неодноразово.
Постановою Тисменицького районного суду від 12 жовтня 2011 року ( том 3 а. с. 179-182 ) кримінальну справу про обвинуваченню ОСОБА_5, за нормами КПК України 1960 року, було закрито на підставі Закону України « Про амністію » від 28 липня 2011 року.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року постанову скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд ( том 3 а. с. 227-229 ). Колегія суддів, розглянувши апеляції прокурора та потерпілої на вищевказану постанову, зазначила, що для застосування Закону України «Про амністію» необхідно було, дослідивши належно докази по справі, встановити, який саме злочин вчинив ОСОБА_10, вирішити питання щодо правильності кваліфікації його дій і тільки після цього вирішувати питання про можливість застосування амністії. Суд же розглянув клопотання ОСОБА_5 та звільнив його від кримінальної відповідальності, закривши справу, не виконавши вказаного вище. Що такі порушення кримінально-процесуального законодавства перешкоджали суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законне та обґрунтоване рішення.
Постановою Тисменицького районного суду від 27 серпня 2013 року ( том 4 а. с. 110-117 ), ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6, п «а» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року, а кримінальну справу про його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, у зв'язку з таким закрито.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року ( том 4 а. с. 180-187 ), задоволено апеляцію потерпілої ОСОБА_6, вищевказану постанову суду скасовано, а справу направлено прокурору Івано-Франківської області для проведення додаткового розслідування.
В зазначеній ухвалі апеляційний суд вказав підстави до скасування постанови районного суду та зазначив яким з доказів слід дати відповідну оцінку в ході додаткового розслідування, про необхідність вирішити питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого, які слідчі дії слід вчинити в ході додаткового розслідування з метою об'єктивного вирішення справи.
Після повернення справи до суду вже за нормами нині чинного КПК України ухвалою Тисменицького районного суду від 30 липня 2014 року, котра в даний час оскаржена в апеляційному порядку, ОСОБА_11 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності, а кримінальне провадження у зв'язку з таким закрито.
Як вбачається зі змісту оскарженої ухвали, в підготовчому судовому засіданні, одразу ж після роз'яснення сторонам їхніх прав, захисник обвинуваченого заявив та подав суду письмове клопотання, підтримане і обвинуваченим, про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності передбачених ст. 49 КК України і суд, заслухавши з приводу вказаного клопотання думку інших сторін, не досліджуючи жодних доказів, що підтверджує як текст оскарженої ухвали так і журнал судового засідання, тобто повторивши ту ж помилку яку було допущено і при першому розгляді справи і на що було звернуто увагу судом апеляційної інстанції, видалився до нарадчої кімнати, а повернувшись оголосив оскаржену ухвалу, мотивуючи свою позицію тим, що, як вбачається з обвинувального акту, злочин вчинено 26 червня 2009 року, тобто з того часу минуло більше п'яти років і виходячи зі змісту ст. ст. 12, 49, ч. 1 ст. 119 КК України справу слід закрити за вказаною підставою.
Не погодившись з ухвалою суду визнана у справі потерпілою ОСОБА_6 подала на неї апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку.
Свою позицію мотивує тим, що вказане кримінальне правопорушення розслідувалось з 2009 року, кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_5 у вбивстві її сина вже двічі була розглянута Тисменицьким районним судом і що згідно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року справа була направлена для проведення додаткового розслідування.
11 червня 2014 року їй було надано доступ до матеріалів досудового розслідуванні про підозру ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
Того ж дня, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження вона заявила клопотання про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи в іншій експертній установі, іншому складі експертів оскільки вважала, що судово-медичний експерт ОСОБА_12 підлягав відводу, але слідчий не взяв цього до уваги і залучив згаданого експерта до проведення додаткової комісійної судово-медичної експертизи та просила змінити правову кваліфікацію правопорушення вчиненого ОСОБА_5 на ч. 2 ст. 121 КК України. Але у задоволенні клопотань постановою слідчого їй у вказаному було відмовлено.
Вона оскаржила постанову слідчого до Тисменицького районного суду, але 27 червня 2014 року слідчий суддя Тисменицького районного суду відмовив у задоволенні її скарги по тій підставі, що до суду поступив обвинувальний акт відносно ОСОБА_5, тобто досудове розслідування було закінчене.
30 липня 2014 року у підготовчому судовому засіданні нею знову було подано відповідне клопотання, але судом воно не було розглянуто.
Крім того, вважає, що згідно норми п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, закриття кримінального провадження є правом, а не обов'язком суду. На її думку суд неправильно застосував норми ст. 49 КК України, не розглянув справу і не ухвалюючи вироку звільнив обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності, а кримінальне провадження закрив.
Свою позицію обґрунтовувала також і іншими обставинами, що мають, на її думку, місце в даному кримінальному провадженні.
І, виходячи зі змісту норм ч. 1 ст. 416, ст. 421 КПК України вважає, що суд апеляційної інстанції може скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття кримінального провадження і направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, що вона і просила в апеляційній скарзі.
В ході апеляційного розгляду потерпілі доводи апеляційної скарги підтримали, прокурор, обвинувачений та його захисник вважали ухвалу суду законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу безпідставною.
Заслухавши сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Проте, на думку колегії суддів, оскаржене судове рішення таким вимогам не відповідає.
Справа втретє надійшла до суду, після направлення її на додаткове розслідування ще за нормами КПК України 1960 року, з обвинувальним актом, відповідно, повинна розглядатись за нормами нині чинного КПК України.
Стаття 314 КПК України «Підготовче судове засідання», передбачає, що після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий з'ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.
У підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти в тому числі і рішення про закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу чи повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу або ж призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
Але при цьому суду, розглядаючи заявлене захисником клопотання, слід було керуватись наступним.
Згідно ст. 283 КПК України прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з дій, передбачених цією статтею, в тому числі і звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо для цього є відповідні підстави.
Стаття 284 КПК України «Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи», ч. 1, передбачає ряд конкретних випадків коли кримінальне провадження може бути закрито, але в цьому переліку такої підстави як закінчення строків давності ( ст. 49 КК України ) немає.
Частина 2 цієї ж статті передбачає, що кримінальне провадження закривається судом : 1) у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, 2) якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому визначено, що слідчий приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру, а прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою цієї статті.
Частина 7 цієї ж статті передбачає, що у випадку якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.
Відповідно, в ході підготовчого судового засідання суд першої інстанції вправі закрити кримінальне провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності тільки у випадку направлення до суду відповідного клопотання прокурора про закриття провадження з такої підстави, яке має відповідати вимогам зазначеним у ст. 287 КПК України.
Зокрема, у клопотанні прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності вказується, в тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та його правова кваліфікація з зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання підозри, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та відомості про її відшкодування; докази, які підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення, наявність обставин, які свідчать, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, та відповідна правова підстава, відомості про ознайомлення з клопотанням потерпілого та його думка щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. До клопотання прокурора повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності.
Таке клопотання вирішується у порядку визначеному ст. 288 КПК України, в тому числі суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. І у разі встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, що може місце і у випадку якщо суд дійде висновку про неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, якщо таке може мати суттєве значення для вирішення клопотання, суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду.
Суд також повинен був враховувати при вирішенні вказаного клопотання і те, що згідно з роз'ясненнями, даними у п. 2 та п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23 грудня 2005 року, умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину. І при вирішенні такого питання суд повинен переконатися ( незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком ), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення. Якщо ж органи дізнання або досудового слідства зазначені обставини не встановили, а суд не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, справу необхідно направити на додаткове розслідування з дотриманням вимог ст. 246 або ст. 281 КПК України ( 1960 року ). Постанова ( ухвала ) судді ( суду ), винесена у порядку, передбаченому статтями 248, 282 КПК, має бути вмотивованою. Зокрема, поряд із доказами винності особи в учиненні злочину в цій постанові слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.
Проте, як це достовірно підтверджують матеріали кримінального провадження, про що зазначено вище, суд першої інстанції, як вимоги КПК України так і порядок вирішення такого клопотання визначений у вказаній постанові Пленуму Верховного Суду України, порушив. Відповідно, оскаржена ухвала суду не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до змісту ст. 407 КПК України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції з приводу того чи іншого питання, має винести з цього приводу нову ухвалу якою вирішити те питання яке було неправильно вирішено судом першої інстанції. І, враховуючи зазначене, та вирішуючи по суті клопотання про закриття кримінального провадження, заявлене захисником та обвинуваченим, колегія суддів вважає, що його, при викладених обставинах, слід залишити без задоволення як таке, що подано на вирішення суду першої інстанції передчасно, а кримінальне провадження відповідно до змісту ст. 288 КПК України слід повернути суду першої інстанції для продовження судового провадження в загальному порядку.
Продовжуючи розгляд зі стадії підготовчого судового засідання суд першої інстанції повинен буде належно вирішити всі ті питання які передбачені у ст. ст. 314-315 КПК України.
При цьому суду слід буде враховувати, що провадження уже втретє повертається до суду першої інстанції з відповідними ухвалами судової колегії апеляційного суду.
Враховуючи те, що справа направлялась на додаткове розслідування за нормами КПК України 1960 року, треба буде врахувати, чого не вважав за необхідне вирішувати суд при попередньому розгляді справи, що відповідно до ст. 374 ч. 7 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи. А відповідно до ч. 3 ст. 415 нині чинного КПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Суд повинен дати аналіз та оцінку тим доказам які уже надані суду з порушенням вимог ст. ст. 291, 317 КПК України ще до початку розгляду справи, та тим, що ще будуть надані в ході судового розгляду, на предмет того, а чи виконано належно всі ті вказівки котрі дав апеляційний суд в ухвалі від 12 лютого 2014 року, направляючи справу на додаткове розслідування, в тому числі і щодо проведення тих чи інших слідчих дій, особливо тих, що можуть вплинути на кваліфікацію дій ОСОБА_5, якщо ні, то при наявності можливості вирішення такого питання, доручити органу досудового розслідування вирішити його в порядку визначеному ст. 333 нині чинного КПК України. А вирішуючи справу по суті суд повинен керуватись вимогами ст. 337 КПК України «Визначення меж судового розгляду» та прийняти судове рішення яке має бути, як це вимагає ст. 370 КПК України, законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Тисменицького районного суду від 30 липня 2014 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК України у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності - скасувати.
Постановити нову ухвалу якою у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження відмовити виходячи з того, що таке клопотання подане передчасно.
Матеріали кримінального провадження направити суду першої інстанції для продовження судового провадження в загальному порядку.
Запобіжний захід ОСОБА_5 залишити попередньо обраний - особисте зобов'язання.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
С У Д Д І :
_______________ __________________ ___________________
С. С. Попович Ю. Д. Шкрібляк С. С. Вилка
Згідно з оригіналом
Суддя С. С. Попович