Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

26 листопада 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого: Квятковського А.С.

Суддів: Іващука В.Я., Маринича В.К.

Секретаря судового засідання: Міщук Л.А

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Рівне кримінальне провадження №42014180490000015 по обвинуваченню ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого АДРЕСА_1, розвідника-снайпера розвідувального відділення 1 механізованого батальйону військової частини А2331, раніше не судимого, за ч.1 ст.408 КК України,

З участю прокурора: Рижого Ю.С., Бойка П.І.

Обвинуваченого: ОСОБА_1

ВСТАНОВИЛА:

28 квітня 2014 року близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби - розташування табірного збору військової частини А2331 (територія 233 Рівненського загальновійськового полігону с.Нова Любомирка, Рівненського району), чим вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби.

В суді обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за ч.1 ст.408 КК України визнав в повному обсязі, погодився із усіма обставинами та кваліфікацією вчинених ним діянь, щиро розкаюється і просить вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні дезертирства, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилення від військової служби відповідають фактичним обставинам справи, та не заперечується учасниками судового провадження, оскільки докази не досліджувались і обставини не оспорювалися відповідно до вимог ст..349 КПК України

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про доведеність винності обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину і вважає правильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 ч.1 ст.408 КК України

За вироком Рівненського районного суду від 08 липня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ч.1 ст.408 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки.

На підставі ст.76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу КВІ, повідомляти органи КВІ про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтись для реєстрації в органи КВІ.

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого та відповідність висновків суду фактичним обставин кримінального провадження, вважає вирок суду незаконним у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. В обґрунтування зазначає, що при призначенні покарання судом не було враховано особу винного, рівень суспільної небезпеки злочину, а посилання на пом'якшуючі обставини не є підставою для застосування ст.75 КК України. Вказує, що ОСОБА_1 був мобілізований до Збройних Сил України у зв'язку з проведенням часткової мобілізації, а тому не бажаючи переносити тяготи служби та вибувати в складі військового підрозділу в зону АТО незаконно залишив місце служби, з метою ухилитися від несення військової служби. Зазначає, що скоєне ОСОБА_1 кримінальне правопорушення має підвищену суспільну небезпеку та відноситься до особливо тяжких злочинів. Вважає, що приймаючи рішення про застосування ст.75 КК України судом не враховано суспільну небезпечність вчиненого злочину та особу обвинуваченого. Крім того, вказує, що жодних активних дій для розкриття злочину ОСОБА_1 не вживав, а надання свідчень про обставини, які були відомі слідству не можуть бути розцінені, як активне сприяння розкриттю злочину. При цьому суд безпідставно прийшов до висновку про щире каяття та активне сприяння злочину, оскільки на час розгляду кримінального правопорушення продовжував ухилятися від військової служби, а отже вчиняти злочин. Окрім того, зазначає, що застосування до обвинуваченого ст.75, 76 КК України унеможливлює проходження ним військової служби, а отже не повною мірою відповідає вимогам ст.2 КПК України

Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 3 років і 3 місяців позбавлення волі.

Ухвалений вирок Рівненським районним судом від 08 липня 2014 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню через невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості злочину і необхідності застосування більш суворого покарання, не застосування судом закону, який підлягав застосуванню на підставі ст.409, 413, 414, 420 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненому кримінальному правопорушенні відповідає фактичним обставинам справи, а кваліфікація дій є правильною, і в апеляційній скарзі не оспорюється, оскільки вирок ухвалений на підставі ст.349 КПК України, тобто фактичні обставини справи не досліджувалися за згодою учасників судового провадження, а докази ніким не оспорювалися.

Поряд з цим, при призначенні покарання судом першої інстанції не дотримано вимог ст.65 КК України. За змістом вказаної статті закону при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Тобто, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та яке б запобігало вчиненню нею інших злочинів. У цій справі, як видно з вироку цих вимог закону не дотримано, на що обґрунтовано посилається в апеляційній скарзі прокурор.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд врахував щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриття злочину, його позитивну характеристику та відсутність обтяжуючих обставин. Проте, відповідно ст.75 КК України звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом'якшують покарання. Як убачається зі справи, судом не враховано, що ОСОБА_1 вчинив дезертирство умисно ухилившись від проходження військової служби в особливий період функціонування Збройних Сил України під час дії Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та заходів часткової мобілізації згідно указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», тобто у час, коли необхідно виконувати завдання по збереженню суверенітету і територіальної цілісності України, а отже такі дії мають підвищену соціальну небезпеку.

Тому, рішення суду про застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України не можна визнати обґрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність звільнення від покарання, а лише послався на обставини, які на думку суду пом'якшують покарання.

Обираючи покарання ОСОБА_1, колегія суддів на підставі ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст..12 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості, та обставин встановлених судом першої інстанції, які перевірені при апеляційному розгляді справи, тобто умисне вчинення обвинуваченим злочину, сукупність обставини, що пом'якшують покарання, у тому числі вчиненні злочину вперше, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин, особу винного та вважає за необхідне призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.408 КК України, яка передбачає позбавлення волі, оскільки інші, більш м'які покарання не забезпечать виправлення й перевиховання обвинуваченого. Таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

На підставі наведеного і керуючись п.3 ч.1 ст.407, п.1 ст.413, ст.418, п.2 ст.420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Рижого Ю.С. задовольнити частково.

Вирок Рівненського районного суду від 08 липня 2014 року відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання - скасувати.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.408 КК України - на 2 роки позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання рахувати з 10 год. 12.11.2014 року

В решті вирок суду залишити без зміни.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити попередній - тримання під вартою.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому судового рішення.

Головуючий: А.С. Квятковський

Судді: В.Я. Іващук

В.К. Маринич