508/2738/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16 березня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого –судді Цукурова В.П.,

при секретарі –Кривошей Г.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити певні дії –

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ Комерційний банк «Надра»про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів, посилаючись на наступне.

25 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», було укладено кредитний договір №201/2007/840/06-кн/116 на суму 95 310 доларів США строком до 18 вересня 2037 року з відсотковою ставкою 12,49% річних.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України істотною умовою кредитного договору є встановлення строку й порядку повернення кредиту. Однак, такі істотні умови відсутні в кредитному договорі від 25.09.2007 року, що свідчить про те, що сторони в належній формі не дійшли згоди про строки й порядок повернення кредиту. Пунктом 3.3.4 договору установлений лише кінцевий строк повернення кредиту –18.09.2037 року. Однак, як вбачається із суті п. 3.3.2 договору, було встановлено зобов'язання позичальника повертати кредит частинами. У той же час строки повернення кредиту частинами кредитним договором встановлені не були. У пункті 3.3.3 договору вказано лише те, що черговий платіж повинен вноситися щомісяця до 18 числа поточного місяця, але не зазначено з якого місяця і якого року позивачка повинна була почати здійснювати щомісячні платежі. Дата першого погашення кредиту відсутня.

Крім того, що сторони не дійшли згоди про строки й порядок повернення кредиту, вони також не дійшли згоди про строки й порядок сплати відсотків за користування кредитом.

Ніяка угода, що містить графік повернення кредиту й сплати відсотків, сторонами кредитного договору не підписувалося.

Пунктом 3.3.1 кредитного договору встановлено, що позичальник повертає кредит і сплачує відсотки шляхом здійснення перерахування у валюті кредиту, тобто в доларах США. Однак, згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання повинне бути виражене в гривні. І тільки лише якщо в зобов'язанні визначений еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривні, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. Грошовий еквівалент гривні в іноземній валюті для виконання зобов'язань позичальника про повернення кредиту в кредитному договорі визначений не був.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсна угода не створює юридичних наслідків. У зв'язку із цим по такій угоді кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала у виконання цієї угоди.

Позивачка вважає, що вона зобов'язана повернути відповідачеві 95 310 доларів США, отримані у вигляді кредиту, а відповідач зобов'язаний повернути їй 35 093,78 доларів США, отримані від неї у вигляді погашення кредиту й сплати відсотків.

Просила визнати недійсним кредитний договір №201/2007/840/06-кн/116 від 25.09.2007 року, застосувати наслідки недійсності правочину.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просила позов задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно з вимогами ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі доказів що є в матеріалах справи, оскільки причини відсутності представника відповідача визнані судом неповажними.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, 25 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником прав та обов’язків якого є ПАТ КБ «Надра», було укладено кредитний договір №201/2007/840/06-кн/116 на суму 95 310 доларів США строком до 18 вересня 2037 року з відсотковою ставкою 12,49% річних.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність»№ 2121-111 від 07 грудня 2000 року, відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України з чинним законодавством кредитний договір набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов та істотними умовами кредитного договору є предмет, строк повернення та його ціна (розмір процентів).

Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 95 310 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 вересня 2037 року та в договорі визначено що відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,49% на рік за фактичну кількість днів на залишок заборгованості та сторони домовились, що позичальник повертає кредит та сплачує відсотки Банку шляхом внесення щомісячної суми мінімально необхідного платежу, що згідно умов договору складає 1027,46 доларів США.

Відповідно до наявних у справі письмових доказів, позичальник на виконання умов кредитного договору в період часу з 10 квітня 2008 року по 25 березня 2011 року внесла платежів на суму 35 093,78 доларів США, із яких 2006,05 США зараховані Банком на погашення тіла кредиту, 33055,48 доларів США зараховані як проценти за користування кредитом та 32,35 доларів США залишились не зарахованими. З огляду на викладене, відповідно довідки Банку у позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 201/2007/840/06-кн/116 станом на 08 лютого 2012 року рахується заборгованість в загальному розмірі 123 618,31 доларів США з яких заборгованість за тілом кредиту 93 303,95 доларів США, 18 903,80 доларів США - заборгованість за процентами та 1879,56 доларів США - заборгованість по пені.

Згідно з положеннями цивільного кодексу, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка: 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При цьому, умовами кредитного договору зовсім не визначено із чого складається щомісячна сума мінімально необхідного платежу 1027,46 доларів США, за відсутності в кредитному договорі жодних відомостей про залишок заборгованості на початок здійснення позичальником платежів, а отже в договорі зовсім не визначено яким чином та у якому співвідношенні банк визначає розмір сум, що йдуть на погашення кредиту та погашення процентів.

Однією з істотних умов укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті З ЦК України, та межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, що обумовлюють розумний баланс між комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Запровадження наведених принципів має на меті фактичну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, оскільки договір представляє спільну волю його сторін на досягнення правового результату.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_3 Європи від 17 травня 1973 року N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Отже умова кредитного договору щодо визначення щомісячної суми мінімально необхідного платежу, без визначення суб’єктивного права позичальника знати на що ця сума буде потрачена та відповідного обов’язку банку щодо визначення в цьому платежі розміру процентів та окремо тіла кредиту є несправедливою та такою, що суперечить принципам цивільного права.

У той же час, згідно з рішенням Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" N 1023-XII від 12 травня 1991 року у взаємозв'язку з положеннями частики четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширювалася правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту "д" частини 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.

У цьому ж законі чітко прописана процедура укладання договору, в якій йдеться й про питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип процентної ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Постанова Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року містить аналогічні зобов'язальні норми для банків про інформування клієнтів-споживачів перед укладенням відповідного кредитного правочину щодо сукупної вартості кредиту.

З огляду на вищевикладене, відсутність в договорі чітко та вичерпно визначених умов щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, розміру процентів, порядку їх сплати за умови відсутності додатку до договору з графіком погашення по кредиту, свідчать про порушення вимог чинного законодавства.

Закон №1023-ХІІ регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року N 2664-111.

Частиною другою статті 11 Закону та абзацом шістнадцятим частини першої статті 6 Закону N 2664-Ш про фінансові послуги врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

У той же час, положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону № 1023- ХІІ передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Отже вирішуючи позов про визнання кредитного договору недійсним, суд враховує вимоги законодавства, що стосуються його чинності, встановлені як Цивільним кодексом України, так і Законом №2664-ІІІ, Законом №1023-ХІІ та Законом № 2121-ІІІ.

Зокрема, суд досліджує такі обставини як досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору: мети, суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; видів (способів) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, та при цьому виходити з того, що волевиявлення сторін мало бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

З матеріалів справи не вбачається те, що позичальник ОСОБА_2 була повідомлена про строк повернення кредиту та розмір процентів, та давала згоду на те, щоб банк в односторонньому порядку на свій розсуд визначав розмір процентів як періодичного платежу, що підлягають щомісячній оплаті без встановлення типу процентів та сум залишку заборгованості, із яких такі проценти мають розраховуватись.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, із змісту наведених норм вбачається, що права споживача на момент укладення договору були порушені, оскільки банк не надав позичальнику всю інформацію щодо надання кредиту, необхідність повідомлення якої визначено наведеними нормами, з огляду на що позивач не змогла реалізувати свої права повною мірою, що у сукупності свідчить про те, що зміст правочину суперечить вимогам наведених норм права, є несправедливим по відношенню до позичальника, та встановлені обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав для визнання Кредитного договору недійсним.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, та у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з встановленими у справі обставин банк на виконання умов кредитного договору видав кредит у розмірі 95310 доларів США, а позичальник ОСОБА_2 на виконання умов договору сплатила всього коштів 35093,78 доларів США, з огляду на що, остання зобов’язана повернути банку 95310 доларів США, які вона одержала на виконання цього правочину, та банк зобов'язаний повернути ОСОБА_2 35093,78 доларів США, які банк одержав на виконання цього правочину.

Виходячи з викладеного, необхідно повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити певні дії. Відповідно до ст.88 ЦПК України стягненню на користь позивача з відповідача підлягає сплачений судовий збір в сумі 107,30 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючисьст.203, 215, 216 ЦК України, ст. ст. 213-215, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»про визнання недійсним кредитного договору та зобов’язання вчинити певні дії –задовольнити повністю.

Визнати недійсним кредитний договір №201/2007/840/06-КН/116 від 25 вересня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра»та ОСОБА_1.

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра»95310,00 (дев’яносто п’ять тисяч триста десять) доларів США, які вона одержала на виконання цього правочину.

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»повернути ОСОБА_1 35093,78 (тридцять п’ять тисяч дев’яносто три долара 78 центів) доларів США, які банк одержав на виконання цього правочину.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 107,30 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте Ворошиловським районним судом м. Донецька за заявою відповідача про перегляд такого рішення, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м. Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста ОСОБА_4 Цукуров