Справа № 22-1641 Головуючий у 1 інстанції
2008р. Колодіна Л.В.
Суддя-доповідач Савченко О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2008р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Спас О.В., Каракуша К.В.,
при секретарі: Вертелецькій І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Агропромислова компанія" про визнання наказу про звільнення недійсним, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТОВ „Агропромислова компанія" про визнання недійсним наказу № 354 від 30 листопада 2004 року про його звільнення на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, про поновлення на роботі на посаді слюсаря, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у сумі 5000 гр.
У позові зазначав, що 17 березня 2004 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, висновком МСЕК від 05.07.2004 року йому встановлено 45% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності і за станом здоров"я йому протипоказана праця, що вимагає бінокулярного зору.
Під тиском директора ТОВ „Агропромислова компанія", яка твердила, що підприємство не має можливості надати йому легку роботу, яку він потребував за станом здоров"я відповідно до медичного висновку, 29 листопада 2004 року він написав заяву про звільнення за станом здоров"я. Оскільки написання такої заяви не передбачено трудовим законодавством, 09 грудня 2004 року зазначену заяву він відкликав, однак наказом № 354 від 30 листопада 2004 року вже був необгрунтовано звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП.
Посилаючись на те, що адміністрація підприємства не приймала заходів щодо переводу його на іншу роботу, тривалий час не надавала довідок про дійсний розмір його заробітку, просив задовольнити позов.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2005 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що ОСОБА_1 за станом здоров"я не міг працювати слюсарем комбікормового цеху, оскільки відповідно до висновку МСЕК від 09 липня 2004 року та медичних довідок, у тому числі роз'яснення головного лікаря поліклініки № 1 м. Мелітополя, йому протипоказана праця, що потребує бінокулярного ( двома очима) зору, та робота, зв"язана з небезпекою ушкодження здорового ока. Саме вказані обставини, а не здійснення тиску з боку адміністрації, були причиною подачі позивачем заяви про звільнення за станом здоров"я, враховуючи, що від переведення на роботу вантажника, слюсаря-ремонтника, апаратника, він відмовився.
Проте з вказаним висновком повністю погодитися не можна, оскільки суд прийшов до нього з порушенням норм процесуального права, без достатнього з"ясування обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до роз"ясень п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року з подальшими змінами „Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров"я( стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов"язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров"я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і його неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення по справі було постановлено у відсутності позивача, який належним чином про місце і час слухання справи повідомлений не був.
Згідно протоколу, у судовому засіданні 01 листопада 2005 року позивач заявив клопотання про відкладання розгляду справи. Задовольнивши зазначене клопотання ОСОБА_1, суд відклав розгляд справи на 01 грудня 2005 року, однак в порушення вимог ч.5 ст. 74 ЦПК України про час і місце наступного засідання позивача під розписку не повідомив.
У судове засідання 01 грудня 2005 року ОСОБА_1 вперше не з"явився , однак суд розглянув справу за його відсутності, доводи позивача з питання, чи пропонувалося йому після травмування переведення на іншу роботу, не перевірив.
Крім того, згідно вимог п.3 ч.1 ст. 169 ЦПК України, у разі першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 157 ЦПК України, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Заява від ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності до суду не надходила.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд порушив вимоги норм цивільного процесуального права і, виходячи з положень п.3 ч.1 ст. 311 ЦПК України, це є безумовною підставою для скасування постановленого у справі рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 311, 113, 314 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 грудня 2005 року по даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.