УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/1728/13-ц 22-ц/774/2128/К/14

Справа № 193/1728/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/2128/К/14 суддя Шумська О.В.

Категорія - 23 (IV) Суддя-доповідач - Чорнобук В.І.

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.

суддів - Митрофанової Л.В., Остапенко В.О.

при секретарі - Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Фермерського господарства «Росана» на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Росана», відділу Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі і його реєстрації недійсними.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4

представник відповідача Фермерського господарства «Росана» - Пліш Микола Іванович

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Росана» (далі - ФГ «Росана»), відділу Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі і його реєстрації недійсними.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є власником земельної ділянки площею 6,3284 га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю. Її земельну ділянку в даний час безпідставно та незаконно використовує ФГ «Росана», з яким договір оренди землі вона не укладала. Про цей факт їй стало відомо тільки 17.06.2013 року, коли вона звернулася за витягом державного земельного кадастру про земельну ділянку і отримала копію договору № 34 від 01.09.2012 року про оренду її земельної ділянки ФГ «Росана», зареєстрованого у відділі Держкомзему у Софіївському районі за № 122528444002131 від 29.10.2012 року. Позивач цей договір оренди землі не підписувала.

Добровільно повернути позивачу земельну ділянку ФГ «Росана» відмовляється, на її заяву про повернення земельної ділянки їй не відповідає. Вказаний договір був зареєстрований самочинно, без її волі, шляхом складання цього договору та підробки її підпису.

Відповідно до своєї волі позивач уклала 02.09.2012 року договір оренди землі на спірну земельну ділянку із СПД ОСОБА_6, який був зареєстрований 02.11.2012 року.

01 липня 2014 року ОСОБА_3, уточнивши свої вимоги, просила визнати недійсним договір оренди землі №34 від 01.09.2012 року, скасувати його державну реєстрацію у відділі Держкомзему у Софіївському районі за 122528444002131 від 29.10.2012 року, повернути сторони по договору до первісного стану та стягнути з ФГ «Росана» судові витрати.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ФГ «Росана», посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог. Зокрема судом не враховано, що ОСОБА_7 22 червня 2010 року отримав від позивача довіреність на користування її земельною ділянкою. На основі довіреності 01 вересня 2012 року ОСОБА_7 уклав договір з ФГ «Росана» про оренду цієї земельної ділянки, зазначений договір був зареєстрований у відділі Держземагенства у Софіївському районі 29 жовтня 2012 року, але зазначену довіреність було відкликано ОСОБА_3 В порушення вимог зазначених у ч.2,3 ст. 249 ЦК України, позивачем не було повідомлено ОСОБА_7 про скасування довіреності. Також судом першої інстанції не було належним чином повідомлено представника ФГ «Росана» про час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ФГ «Росана» - Пліш М.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, які кожен окремо заперечували проти апеляційної скарги та просили її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог та заперечень на неї колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 6,3284 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району. (а.с. 6-7)

Відповідно до договору про оренду землі № 34 від 01.09.2012 року, позивач передала ФГ «Росана» у платне користування належну їй земельну ділянку, строком на 49 років. Зазначений договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Софіївському районі за № 122528444002131 від 29.10.2012 року. (а.с. 8-11)

Як вбачається з довіреності від 22 червня 2010 року посвідченої державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Шершеневіч Л.А. та зареєстрованої в реєстрі за №1116, ОСОБА_3 уповноважувала ОСОБА_7 представляти її інтереси в усіх органах та організаціях, незалежно від їх форм власності, в тому числі відділі земельних ресурсів та органах нотаріату, з питань користування, обміну, продажу, належної позивачу земельної ділянки площею 6,3284 га. ОСОБА_7 було надано право подавати від імені ОСОБА_3 заяви, одержувати документи та довідки, підписувати договір оренди, обміну, купівлі-продажу, сплачувати необхідні платежі, отримувати орендну плату, розписуватись за позивача та виконувати інші дії, пов'язані з довіреністю. (а.с.51,52)

28 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до Софіївської державної нотаріальної контори з заявою про скасування довіреності посвідченої 22 червня 2010 року та просила державну нотаріальну контору повідомити про даний факт ОСОБА_7 (а.с.70)

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди землі є недійсним, так як відповідачем під час державної реєстрації договору оренди землі порушені вимоги ст. 203 ч. 3 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись таким з висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, у зв'язку з чим колегія суддів скасовує рішення суду на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст.330, 338 ЦК України).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Згідно з положеннями чч. 1, 2 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Вказаний обов'язок вона може виконати самостійно або доручити його виконання іншій особі, зокрема, державному нотаріусу, який скасував довіреність. Така можливість передбачена, зокрема, п. 154 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5, відповідно до якого повідомлення осіб про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом за правилами п. 275 цієї Інструкції, шляхом передавання відповідної заяви.

Як вбачається з тексту апеляційної скарги та пояснень наданих представником відповідача ФГ «Росана» у судовому засіданні апеляційного суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7, що діяв на підставі довіреності від 22 червня 2010 року, уклав від імені позивача з ФГ «Росана» договір оренди землі №34 від 01 вересня 2012 року.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач самостійно повідомляла повірену особу про скасування довіреності, а направлення нотаріусом заяви ОСОБА_3 про скасування довіреності (а.с.74) за відсутності в справі даних про те, що ця заява була отримана ОСОБА_7, не є підставою вважати, що відповідач знав чи міг знати про її скасування.

За таких обставин знаходять підтвердження доводи апеляційної скарги ФГ «Росана» про те, що позивачем не було повідомлено ОСОБА_7 про скасування довіреності.

Відповідно до ч.3 ст.249 ЦК України права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем ОСОБА_3 та її представником не надано доказів у розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України на підтвердження того, що ОСОБА_7 чи відповідачу ФГ «Росана» було належним чином повідомлено про скасування довіреності від 22 червня 2010 року, колегія суддів приходить до висновку, що договір оренди землі № 34 від 01.09.2012 року та його державна реєстрації від 29.10.2012 року зберігає чинність для позивача, на підставі ч.3 ст. 249 ЦК України, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі і його реєстрації недійсними у суду не має.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, відповідно до п.1,4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Фермерського господарства «Росана» задовольнити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Росана», відділу Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі і його реєстрації недійсними відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Фермерського господарства «Росана» судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 121,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: