ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2014 року Справа № 18/2434/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М.,
Кривди Д.С.
за участю повноважних представників:
позивача: Жигадло І.Б.
відповідача: Гуйвана П.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
на постановувід 23 жовтня 2014 року Харківського апеляційного господарського суду
у справі№18/2434/12
за позовомДочірньої компанії "Газ України НАК "Нафтогаз України"
доПублічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
простягнення 329231, 87 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача про стягнення 329231,87 грн., в тому числі 191462,50 грн. інфляційних, 137769, 37 грн. 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату природного газу, поставленого за договором на постачання природного газу №2203-6/09-931БО-24 від 23.09.2009 року, вважаючи, що за заявою відповідача №01-11/67 від 03.01.2013 року про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно вказаного договору на суму 329231,87 грн. шляхом зарахування зустрічних вимог по зобов'язанням позивача перед відповідачем за договором №06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року на суму 329231,87 грн. щодо сплати неустойки нарахованої за період з 07.12.2011 року по 21.12.2011 року, фактичного зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулося.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 вересня 2014 року позов задоволений повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 191462,50 грн. інфляційних, 137769,37 грн. річних, судовий збір.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2014 року рішення господарського суду залишене без змін.
У касаційній скарзі скаржник просить вказану постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача коштів в сумі 329231,87 грн., як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про припинення провадження в цій частині.
Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами попередніх судових інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 23 вересня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 2203-06/09-931-БО-24, відповідно до умов якого позивач (Постачальник) зобов'язується передати у власність відповідача (Покупця) природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього Договору.
Пунктом 6.1 укладеного договору сторони передбачили порядок розрахунку за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу.
Суд вважає, що місцевий господарський суд при розгляді справи, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, належним чином оцінивши їх в сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про те, що в порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий ним від позивача природний газ своєчасно не виконав, сплативши 27994806,99 грн., але з порушенням строків такої оплати, передбаченої пунктом 6.1 укладеного договору, внаслідок чого позивачем відповідачеві були нараховані 3% річних в сумі 137769,37 грн. та інфляційні втрати в розмірі 191462,50 грн., що і стало підставою для звернення позивача до відповідача з даним позовом до суду.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за спірним договором, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 191462,50 грн. інфляційних нарахувань та 137769,37 грн. 3% річних.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, під час розгляду даної справи відповідач посилався на те, що позивач мав грошові зобов'язання перед відповідачем за договором № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року на суму 329231,87 грн. зі сплати неустойки, нарахованої за період з 07.12.2011 року по 21.12.2011 року на заборгованість з повернення попередньої оплати.
Рішенням господарського суду м.Києва від 21.05.2013 року в справі №5011-69/17898-2012 за позовом ПАТ "Полтаваобленерго" до ДК "Газ України НАК "Нафтогаз України" про стягнення 23547961, 80 грн. за договором №06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року, яке вступило в законну силу, було відмовлено ПАТ "Полтаваобленерго" в позові в частині стягнення неустойки в розмірі 3894456,85 грн., нарахованої за період з 27.09.2011 року по 26.03.2012 року, в тому числі неустойки в сумі 329231,87 грн., нарахованої за період з 07.12.2011 року по 21.12.2011 року, зазначену в заяві ПАТ "Полтаваобленерго" №01-11/67 від 03.01.2013 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка одночасно входить до складу позовних вимог по справі №5011-69/17898-2012 (т.2, а.с.58).
Крім того, як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, 3 вересня 2014 року відповідач звернувся до позивача з заявою №01-11/10487 про зарахування зустрічних однорідних вимог (т.2, а.с.141), вважаючи припиненими зобов'язання сторін за укладеним договором.
Звертаючись з вказаною заявою відповідач вважав, що згідно статті 601 Цивільного кодексу України підлягають зарахуванню зустрічні однорідні вимоги щодо зобов'язання Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" перед Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" на суму 329231,87 грн. (залишок 34793,08 грн.), яка виникла із суми 364024,95 грн. - переплата за наказом господарського суду Полтавської області від 29 липня 2013 року у справі № 917/121/13-г;
зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" перед Дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" відповідно до вимог у справі №18/2434/12 господарського суду Полтавської області на загальну суму 329231,87 грн., з яких: 191462,50 грн. становить сума, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів за січень-жовтень 2010 року; 137769,37 грн. - 3% річних за несвоєчасні розрахунки.
Відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.
Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;
- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);
- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;
- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;
- звернення з заявою однієї сторони до іншої.
Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Враховуючи той факт, що відповідач, як покупець природного газу за укладеним між сторонами у справі договором, порушив строки оплати вартості отриманого природного газу, передбачені умовами даного договору, а статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнив позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми інфляційних та річних.
Разом з тим, враховуючи той факт, що предметом даного спору є стягнення суми інфляційних та 3% річних, що за своєю природою є відповідальністю за порушення виконання зобов'язань, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог у відповідності до норм статі 203 Господарського кодексу України, оскільки вимоги про повернення коштів, стягнутих державним виконавцем під час виконання судових рішень та вимоги про сплату інфляційних та річних, нарахованих за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України не є однорідними за своєю правовою природою, а тому ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні, в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України.
Доводи, викладені в касаційній скарзі скаржником, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий Дерепа В.І.
С у д д і: Грек Б.М.
Кривда Д.С.