ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року Справа № 5011-71/9676-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року у справі № 5011-71/9676-2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" до Державного агентства резерву України та державного підприємства "Ресурспостач", за участю прокуратури міста Києва, про зобов'язання вчинити певні дії, -

Встановив:

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до державного підприємства "Ресурспостач", Державного агентства резерву України, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про зобов'язання поставити та видати (відвантажити) позивачу мазут марки М-100 у кількості 2668,231 т, мазут марки М-40 в кількості 1103,779 т, припої олов'яно-свинцеві в загальній кількості 0,2518 т, цукор-пісок в кількості 140,100 т, жерсть білу харчову в загальній кількості 72,5 т, жерсть білу гарячого лудження в загальній кількості 150 т, ящики з гофрокартону в кількості 29000 шт., ящики з гофрокартону загальною площею 100000 м2 і сіль в кількості 2728,752 т.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 11 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року позов задоволено. Зобов'язано відповідачів виконати належним чином умови договорів, поставити та видати (відвантажити) позивачу товарно-матеріальні цінності, а саме: цукор-пісок у кількості 140,100 т за договором № 1-2196 від 16 серпня 2007 року; сіль в кількості 2728,752 т за договором № 1-2196 від 16 серпня 2007 року; жерсть білу харчову у кількості 72,500 т за договором № 1-3011 від 5 травня 2008 року; ящики з гофрокартону в кількості 29000 штук за договором № 1-3011 від 5 травня 2008 року; ящики з гофрокартону загальною площею 100000 м2 за договором № 1-3011 від 5 травня 2008 року; жерсть білу гарячого лудження вагою 150 т за договором № 1-3011 від 5 травня 2008 року; припої олов'яно-свинцеві в кількості 0.2518 т за договором № 1-3011 від 5 травня 2008 року; мазут марки М-100 загальною кількістю 2668,231 тонни, мазут марки М-40 загальною кількістю 1103,779 т.

У касаційній скарзі Державне агентство резерву України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 17 грудня 2014 року.

Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи відхилено у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16 серпня 2007 року державним підприємством "Ресурспостач", яке діяло від імені Державного резерву України за договором доручення № Юр-234/2006 від 10 лютого 2006 року, і товариством з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" укладено договір № 1-2196, відповідно до якого продавець продає, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву на умовах EXW "Франко-склад" за ціною 21225665,45 грн.

5 травня 2008 року державним підприємством "Ресурспостач" і товариством з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" укладено договір № 1-3011, аналогічний за своїм змістом попередньо укладеному сторонами договору, з встановленою ціною за товар - 2065120 грн.

19 серпня 2008 року сторонами укладено низку договорів купівлі-продажу мазуту марки М-100 та марки М-40, аналогічні за своїм змістом один одному та договорам № 1-2196 та № 1-3011.

На виконання умов зазначених договорів позивачем шляхом внесення 100 % передоплати здійснено повну оплату товарно-матеріальних цінностей державного резерву.

В розділі 4 всіх договорів сторонами визначені умови поставки, за якими поставка матеріальних цінностей здійснюється на умовах EXW "Франко-склад" відповідно до ІНКОТЕРМС-2000. Протягом п'яти робочих днів з дати отримання продавцем грошових коштів на умовах і в розмірі, вказаному в п.п. 2.1, 3.1 договору, продавець передає покупцю розпорядження Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву. Зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю розпорядження. Право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому розпорядження. Факт передачі розпорядження покупцю підтверджується актом приймання-передачі розпорядження, який підписується сторонами під час його передачі та/або іншими документами. Продавець не несе відповідальності за неотримання (не повне отримання) матеріальних цінностей покупцем. З моменту переходу права власності на матеріальні цінності від продавця до покупця, останній несе всі подальші витрати, пов'язані із зберіганням, відвантаженням та транспортуванням матеріальних цінностей.

Найменування, ціна, вартість, кількість, номенклатура (асортимент) матеріальних цінностей, які продаються зі складу, місце їх зберігання визначені в додатках № 1 до всіх договорів.

Зазначивши, що позивач не зміг отримати товар у зв'язку з його недостатньою кількістю, відсутністю деяких матеріальних цінностей державного матеріального резерву, які є предметом певних договорів, в місці їх зберігання, а також невідповідною якістю товару, відсутністю договірних відносин між Державним агентством резерву України та підприємствами-зберігачами, які зазначені в додатках № 1, невиконання відповідачами своїх зобов'язань з передачі товару, який є предметом даного позову, покупцю, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, керуючись нормами п. 3 ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 655, 662, ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, п. 4 Положення про Державне агентство резерву України, п. 26 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 8 жовтня 1997 року, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність задоволення позову щодо зобов'язання відповідачів в солідарному порядку виконати умови договорів щодо поставки та видачі (відвантаження) позивачу матеріальних цінностей.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги судом порушені.

Пославшись на те, що позивачем отримані не всі наряди та довіреності на отримання товару, на його недостатню кількість та відсутність, невідповідну якість товару, суд, в підтвердження цих обставин, окрім пояснень позивача, не навів в судовому рішенні жодного доказу та не спростував доводи відповідачів з цих обставин.

Встановлено, що договори, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, укладено відповідно до Закону "Про державний матеріальний резерв", Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 25 серпня 2004 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 26 березня 2008 року) та за результатами аукціону з реалізації матеріальних цінностей державного резерву, оформлених Протоколом засідання конкурсної комісії № 29/пром від 13 серпня 2008 року за відповідними лотами.

Додатками № 1 до договорів визначено, які саме матеріальні цінності продані та де вони зберігаються.

В розділах 4 договорів сторони визначили умови поставки покупцю цінностей з державного резерву та момент виконання продавцем обов'язку передачі товару покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правовідносини, що виникли з договорів купівлі-продажу, регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Предметом договору купівлі-продажу, в силу ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору.

Згідно ч. 5 цієї статті особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Загальні умови моменту виконання обов'язку продавця передати товар визначені ст. 664 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

При вирішенні спору попередні судові інстанції даних вимог норм матеріального права не урахували та, всупереч їм, зобов'язали відповідачів виконати зобов'язання, які не передбачені умовами договорів, не урахували особливості та порядку продажу матеріальних цінностей державного резерву, правових наслідків продажу майна, яке відсутнє у продавця у визначеному договором місці зберігання, щодо якого відповідним державним органом приймалось рішення про продаж.

За таких обставин, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 11 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року у справі № 5011-71/9676-2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.