Справа № 2-437/2009

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

21 січня 2009 року                                                      м. Павлоград

    Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді:                                 Сторожука С.М.

при секретарі:                                 Дробот О.Ю.

за участю позивача:                                 ОСОБА_1  

представника позивача:                               ОСОБА_2

представника відповідача:                             ОСОБА_3

представника відповідача:                             ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1  до Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград про стягнення сум належних працівникові при звільненні, суд –

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1  звернулася до суду з позовною заявою до Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград в якій просила суд стягнути з відповідача на її користь суми виплат передбачених законодавством про працю, а саме:- 1274,00 гривень грошової допомоги на оздоровлення; - 9216,00 гривень грошової компенсації в зв’язку з достроковим припиненням трудової угоди; - 20245,68 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього – 30735,68 гривень. Стягнути з відповідача на її користь в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди суму в розмірі – 4200гривень. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що наказом від 23 лютого 2006 року відповідач поновив її на посаді головного бухгалтера. Наказом від 11 квітня 2006 року їй була надана щорічна відпустка за термін роботи з 01 липня 2004 року по 01 липня 2005 року включно на 24 календарних дня. Наказом від 19 травня 2006 року їй була надана щорічна відпустка за термін роботи з 01 липня 2003 року по 01 липня 2004 року включно на 24 календарних дня. Наказом від 14 червня 2006 року їй була надана щорічна відпустка за термін роботи з 01 липня 2005 року по 01 липня 2006 року включно на 24 календарних дня та додаткову відпустку за особливі умови праці 2 календарних дня.

13 липня 2006 року відповідач звільнив її на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, за скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив їй всі суми, що належать їй від підприємства згідно положень Колективної угоди на 2002-2006 роки, а саме: - грошову допомогу на оздоровлення в розмірі посадових окладів щорічних відпусток за 2004 та 2006 роки роботи, розмір якої становить – 1274,00грн; - грошову компенсацію, в розмірі посадових окладів за рік, в зв’язку з достроковим припиненням трудової угоди, розмір якої становить – 9216,00грн.

На час її звільнення діяли положення трудової угоди укладеної на 2002-2006 роки, будь яких змін до неї не вносилось.

Крім того, відповідач порушив вимогу ст.117 КЗпП України у зв’язку з чим виникла заборгованість в розмірі – 20245,68грн.

Також, діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі – 4200грн.

Представник відповідача надав заперечення проти позову, як позицію відповідача щодо заявлених вимог, де зазначив, що просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки: Відповідачем пропущений строк для звернення до суду з відповідними вимогами, який становить три місяці з дня коли працівник повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач не відноситься до категорії працівників які мають право на пільги та компенсації.        

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що вона працювала у відповідача головним бухгалтером. За час роботи на підприємстві у неї виникли неприязні стосунки з директором у зв’язку з чим її неодноразово звільняли та поновлювали на роботі.

На час її звільнення діяла колективна угода яка передбачала певні пільги та компенсації, однак відповідач відмовилась виплатити їх добровільно. Про те що на підприємстві була укладена нова угода вона не знала, з її змістом не знайомилась.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в своїх поясненнях спираючись на доводи викладені в позовній заяві. Додатково зазначивши, що угода на яку спирається позивач діяла до кінця 2006 року, будь-яких підстав для припинення її дії не було.

Представник відповідача ОСОБА_3  зазначила, що просить відмовити в задоволенні позовних вимог, так як на підприємстві, до звільнення позивача, був укладений колективний договір який не передбачав зазначених позивачем пільг і компенсацій працівникам.

Представник відповідача ОСОБА_4  також просив відмовити в задоволенні позовної заяви, оскільки колективний договір на 2006-2009 роки діяв з часу його укладення.

Суд вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши наявні докази встановив наступні обставини по справі:

Наказом НОМЕР_1  від 13 липня 2006 року «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади головного бухгалтера КП ІНФОРМАЦІЯ_1  на підставі п.1 ст.40 КЗпП України ( а.с. 11 ).

Після звільнення з роботи на вищезазначеному підприємстві позивач звернулася до відповідача з вимогою нарахувати та виплатити їй пільги та компенсацій гарантовані Колективною угодою «Між адміністрацією та трудовим колективом комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград по забезпеченню регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин на 2002-2006 роки» ( а.с. 12 – 17 ), розділом 7 пунктом 7.7. та 7.8. якого було передбачено, що в разі дострокового припинення контракту з керівником підприємства з причин, які не залежать від його основної діяльності, йому надають грошову компенсацію у розмірі його посадового окладу за рік. Головному бухгалтеру підприємства пільги, компенсації та гарантії надаються на 10% нижче від керівника підприємства ( а.с. 16 ).

Не визнаючи позов та відмовляючи позивачу у добровільній виплаті пільг та компенсацій передбачених Колективною угодою на підприємстві, укладеної на період часу 2002-2006 роки, відповідач, окрім іншого, посилався на те, що 30 травня 2006 року на зборах трудового колективу була прийнята Колективна угода «Між адміністрацією та трудовим колективом комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград по забезпеченню регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин на 2006-2009 роки» ( а.с. 32 – 34 ), зміст якої не передбачав виплату зазначених позивачем пільг та компенсацій.

Відповідно до положення ч.2 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода набирає чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Зазначене також передбачене ч.1 ст.17 КЗпП України.

Як вбачається з розділу 11 «Прикінцеві положення» п.11.1 Колективний договір « Між адміністрацією та трудовим колективом комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград по забезпеченню регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин на 2006-2009 роки» діє з дати його підписання до 01 червня 2009 року ( а.с. 34 ). Датою підписання договору є 01 червня 2006 року.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини по справі та положення чинного законодавства, яке регулює спірне питання, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення грошової компенсації на оздоровлення, грошової компенсації у зв’язку з достроковим припиненням трудової угоди, а також середнього заробітку за час розрахунку при звільненні , - необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки на час звільнення позивача з роботи, на підприємстві відповідача був укладений та діяв Колективний договір «Між адміністрацією та трудовим колективом комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград по забезпеченню регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин на 2006-2009 роки» який не передбачав пільг та компенсацій зазначених в Колективній угоді «Між адміністрацією та трудовим колективом комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград по забезпеченню регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин на 2002-2006 роки».

Підстав для визнання умов колективного договору укладеного на 2006 – 2009 роки недійсними у суду не має. Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, як з’ясовано в судовому засіданні адміністрацією КП ІНФОРМАЦІЯ_1  були узгоджені з трудовим колективом питання щодо призупинення виплат матеріальної допомоги на підприємстві в 2004 та 2006 роках, про що свідчать витяги з протоколів зборів трудового колективу КП ІНФОРМАЦІЯ_1  ( а.с. 29, 30 ). Відповідно до змісту яких фінансова допомога працівникам виплачувалась тільки на підставі заяви у разі хвороби, або хвороби близьких рідних працівника, розмір якої повинен був бути узгодженим з профспілкою у кожному окремому випадку.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди також необхідно відмовити, так як в діях відповідача не вбачається порушення законних прав позивача які б призвели до моральних страждань, втрати його нормальних життєвих зв’язків або вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд не може прийняти до уваги твердження представника позивача про те, що Колективний договір укладений на підприємстві відповідача на час «2002-2006 роки» передбачав, що його умови дійні до закінчення 2006 року, оскільки із загального положення ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» вбачається право сторін змінювати і доповнювати колективні договори, угоди протягом строку їх дії за взаємною згодою в порядку визначеному договором, угодою.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст.9,14 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.17, 237-1 КЗпП України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до Комунального підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1  міста Павлоград про стягнення сум належних працівникові при звільненні – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя                                                         С.М. Сторожук