Справа № 351/1823/14-к

Провадження № 11-кп/779/376/2014

Категорія ч. 3 ст. 185 КК України

Головуючий у І інстанції Боднарук М. В.

Суддя-доповідач Попович С. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі суддів : Поповича С. С.,

Гриновецького Б. М., Гандзюка В. П.

з участю секретаря с/з Перегінець О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12014090230000211 щодо неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. н., уродженця та жителя АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Снятинського районного суду від 10 жовтня 2014 року, з участю прокурора Соломчака Б.Т., захисника ОСОБА_6, -

в с т а н о в и л а :

Захисник просить вирок суду змінити і пом'якшити обвинуваченому міру покарання.

За вказаним вироком суду неповнолітнього ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він вчинив таємне викрадення чужого майна повторно, поєднаного з проникненням в приміщення. Його дії кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням покарання 3 роки позбавлення волі, згідно ст. 104 КК України звільнено від призначеного покарання із випробувальним строком 1 рік, згідно ст. 76 КК України накладено відповідні обов'язки.

Захисник мотивує свою позицію тим, що призначаючи покарання суд врахував неповнолітній вік, думку потерпілого та щиросердечне каяття, що в суді неповнолітній свою вину визнав у скоєному і щиросердечно розкаявся. Каяття його було дієвим, оскільки він сам добровільно повернув викрадені речі потерпілому і ще до порушення даної кримінальної справи. Але суд не врахував, що неповнолітній протягом останніх років повністю був позбавлений батьківської опіки. Мати перебуває в місцях позбавлення волі, а батько залишив сім'ю і проживає в іншій області. Після закінчення Печеніжинської школи-інтернату в цьому році неповнолітній жив у своєї перестарілої та хворої бабусі в Заболотові, без влаштування до учбового закладу для подальшого навчання і здобуття професії, тобто, фактично є сирота, був залишений напризволяще без всяких засобів до існування.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції встановив, що в ніч на 30 червня 2014 року близько 04 години неповнолітній ОСОБА_5 проник до гаражного приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_2 Снятинського району, що належить ТзОВ «Калина», повторно, звідки таємно, викрав бувші у використанні: мобільний телефон марки «NOKIA N - 73» вартістю 500 грн., болгарку фірми «ANGLE GRINDER» вартістю 350 грн., млот вартістю 120 грн., млот вартістю 80 гривень, сокиру вартістю 100 гривень та гроші в сумі 80 гривень, які належали потерпілому ОСОБА_7, внаслідок чого завдав останньому матеріальну шкоду на загальну суму 1 230 гривень.

В ході апеляційного розгляду захисник доводи апеляційної скарги підтримав.

Прокурор вважав, що вирок суду слід залишити без змін.

Заслухавши сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Інші сторони не оспорюють ні кваліфікації вчиненого ОСОБА_5, ні обставин, при яких вчинено злочин, а тому в цій частині вирок суду не переглядається. Ніхто не ставить під сумнів і ту чи іншу обставину, яку взяв за основу суд першої інстанції, мотивуючи призначення покарання із застосуванням ст. ст. 104, 76 КК України.

Обираючи покарання обвинуваченому суд врахував, як це підтверджує вирок, тяжкість скоєного злочину, особу обвинуваченого. До пом'якшуючих вину обставин суд відніс вчинення злочину в неповнолітньому віці, думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого, щиросердечне розкаяння в скоєному. Обставин які обтяжують покарання не встановлено.

В ході апеляційного розгляду встановлено також, що ОСОБА_5, як це підтверджує висновок амбулаторної судово-психіатричної експертизи ( том 1, а. п. 67-70 ) виявляє ознаки змішаного розладу поведінки та емоцій в підлітковому віці. З характеристики виданої Печеніжинською спеціальною загальноосвітньою школою-інтернат вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 дійсно виховувався фактично без батьків ( том 1 а. п. 78-80 ). І що ці обставини теж слід визнати такими, що пом'якшують покарання обвинуваченого.

Колегія суддів вирішуючи по суті заявлені апеляційні вимоги враховує і таке.

Конвенція про права дитини, від 20 листопада 1989 року, підписана та ратифікована Україною, стаття 1, виходить з того, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18 річного віку, відповідно до статті 3 цієї ж Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а стаття 37 Конвенції передбачає, що держави-учасниці забезпечують, щоб жодна дитина не була позбавлена волі незаконним чином, тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовуються лише як крайній захід, і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу.

Європейський Суд з прав людини, керуючись вказаними принципами, висловлюючи свою позицію з даного питання, вважає, що дитина ( неповнолітній ) може бути позбавлена волі тільки дійсно у виняткових випадках, виходячи як з конкретних обставин справи так і даних щодо особи обвинуваченого.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», у п. 10 роз'яснив, що при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а призначене покарання достатнім і справедливим.

Ст. 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», з наступними змінами, п. 2, роз'яснив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті ( частини статті ), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням обставин цього злочину, даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання в тому числі особам, які щиро покаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, тощо.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ( санкції частини статті ) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті ( санкції частини статті ) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Вказані вище обставини в сукупності є, на думку колегії суддів, такими, що не тільки пом'якшують покарання, але й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави, з врахуванням як обставин у справі так і особи обвинуваченого, викладених вище пом'якшуючих відповідальність обставин, а також з врахуванням вартості викраденого, того, що майже все викрадене було повернуто потерпілому через тиждень після крадіжки, призначити йому покарання хоч і у вигляді позбавлення волі, але із застосуванням ст. ст. 69, 102 КК України та із застосуванням також і ст. ст. 104, 76 КК України.

І, з врахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є засуворим і тому апеляційну скаргу захисника слід задовольнити, пом`якшивши ОСОБА_5 призначене покарання, із застосування ст. ст. 69, 101 КК України, до шести місяців позбавлення волі, що відповідатиме як обставинам справи, так і особі обвинуваченого, із залишенням застосування при цьому і ст. ст. 104, 76 КК України, як це вже визначив суд першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 736, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Снятинського районного суду від 10 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 185 КК України в частині призначення покарання змінити, пом'якшивши йому призначене покарання та вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України, з застосуванням ст. ст. 69, 102 КК України, до шести місяців позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

На ухвалу протягом трьох місяців з дня її оголошення може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

С У Д Д І :

_______________ __________________ ___________________

С. С. Попович Б. М. Гриновецький В. П. Гандзюк

Згідно з оригіналом

Суддя С. С. Попович