Справа № 127/25053/14-ц

Провадження № 2/127/8102/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2014 року м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря Тонкопій Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів, мотивуючи його тим, що 10.07.2014 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено Договір фінансового лізингу №000718, предметом якого є автобус Еталон А079 турис (автоматичні двері). Позивач оплатив на рахунок відповідача кошти на загальну суму 100 000,00 грн. з зазначенням авансового платежу за договором, як було домовлено під час попередніх переговорів. Але відповідач відмовився передавати вказаний транспортний засіб з посиланням на те, що договором передбачено сплату 50% від вартості предмету лізингу, а сплачена ним сума є комісією за організацію та оформлення договору. Таким чином, позивач вказує на те, що представниками лізингової компанії позивача було введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Окрім того, договір не передбачає можливості розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача.

Позивач вказує, що зазначений договір порушує його права як споживача, містить несправедливі умови, наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а також суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогам Цивільного кодексу України.

Позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №000718 від 10.07.2014 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія Еталон», стягнути з ТОВ «Лізингова компанія Еталон» на його користь 101 000,00 грн., з яких: 100 000,00 грн. - сума перерахованих коштів, 1 000,00 грн. - сума комісії за перерахунок коштів.

В судове засідання позивач та його представник повторно не з'явились, хоча про день час та місце розгляду справи їх було повідомлено завчасно та належним чином, про що свідчить відповідно рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.21) та розписка (а.с. 23). Представником позивача по справі ОСОБА_2 на адресу суду надіслано заяву про розгляд справи у її відсутність. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заперечення на позовну заяву, в яких вказує на те, що наведені позивачем у позовній заяві несправедливі умови договору, що визначені ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в договорі, укладеному між сторонами - не містяться, а тому посилання на них є необґрунтованим; позивач не надає жодного доказу, що підтверджує факт укладення договору внаслідок введення його в оману, що підтверджує сплата позивачем комісії за організацію та частини авансового платежу. Щодо тверджень позивача про те, що договором не передбачено можливість розірвання його лізингоодержувачем в запереченнях наведені положення п.12.11 ст.12 Договору, які передбачають умови повернення сплачених коштів у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача. Договір повністю відповідає вимогам діючого законодавства, умови викладено детально і ясно, а тому позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання. Просив суд розглядати вказану справу у відсутність представника відповідача.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача та відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.07.2014 року між ТОВ «Лізингова компанія Еталон» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №000718, предметом якого є автобус Еталон А079 турис (автоматичні двері), вартістю 425 000,00 грн. (а.с. 3-11).

В заяві позивача від 10.07.2014 року зазначено, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору фінансового лізингу №000718 від 10.07.2014 року, в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менеджера-консультанта та примірник договору з додатками (а.с.29).

За умовами Договору (п.2.1, 8.2.1, додаток №1-2 до договору) перший лізинговий платіж складається з:

- комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, та визначено його у розмірі 10% вартості предмету лізингу, що становить 42 500,00 грн.;

- авансу ціни предмета лізингу, що становить 50% від вартості предмета лізингу, а саме 212 500,00 грн.;

- комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої складає 3% вартості предмету лізингу та становить 12 750,00 грн.

Двома квитанціями від 10.07.2014 року №№ ПН 12563 та ПН 12557 позивачем відповідно сплачено на банківський рахунок відповідача два види платежів з різними призначеннями в загальній сумі 100 000,00 грн., з яких 57 500,00 грн. - авансовий платіж, 42 500,00 грн. - комісія за організацію. (а.с. 12, 13).

01 серпня 2014 року позивачем надіслано відповідачу лист з проханням роз'яснити, коли він може отримати предмет лізингу, аргументуючи свій лист тим, що представник лізингової компанії Поліс Ю.І. усно в момент підписання договору пообіцяла йому, що предмет лізингу буде передано позивачу протягом 3-х днів з дня підписання договору, після чого ним буде виплачено решту авансового платежу (а.с.14).

22.08.2014 року лізингова компанія надіслала позивачу відповідь на наведений вище лист, в якій позивачу роз'яснено п.5.1 договору лізингу, згідно якого предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% вартості предмета лізингу) та комісії за передачу предмету лізингу (а.с.15).

Судом встановлено, що в спірних правовідносинах положення Закону України «Про захист прав споживачів» повинні застосовуватися в системному зв'язку з нормами ЦК України та Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним.

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають застосуванню, оскільки саме цим законом врегульовано відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, вказаний закон встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту, якщо будуть встановлені відповідні порушення. За встановлених судом обставин позивач на момент укладення договору бажав скористатись платною послугою відповідача.

Судом встановлено, що право лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку передбачено ч.1 ст.7 та п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та відповідно в п. 12.11 ст. 12 Договору (а.с. 7), а тому твердження позивача з приводу того, що Договір не передбачає можливості розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача є безпідставним та таким що не відповідає дійсним обставинам справи.

Наведеними вище положеннями Закону встановлено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Отже, законодавством про фінансовий лізинг чітко визначено порядок, умови та наслідки розірвання такого договору лізингоодержувачами в односторонньому порядку. Таке розірвання може мати місце лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору. У цьому зв'язку, судом встановлено, що договір фінансового лізингу, що укладено між позивачем та відповідачем вимогам закону в цій частині не суперечить.

Відповідно до положень ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови, які можуть бути несправедливими визначено у ч.3 ст.18 цього Закону, вказаний перелік не є вичерпним.

Відповідно п.20 Постанови Пленуму Верховного суду №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

У ч.1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежем, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Договір фінансового лізингу №000718 від 10.07.2014 року укладений між сторонами із дотриманням передбачених законодавством вимог, підписаний сторонами.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві. У цьому зв'язку суд дійшов висновку про відсутність одночасно зазначених ознак «несправедливих умов договору».

Позивач не надав доказів у чому саме полягає несправедливість окремого положення договору фінансового лізингу, оскільки сам договір містить 16 самостійних статей, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача.

Лізиногоодержувач при укладенні Договору підписав кожну його сторінку, попередньо ознайомившись з його змістом, про що склав відповідну заяву, згідно якої зазначив, що зрозумів умови договору та примірник договору ним отримано (а.с. 29).

Суд критично відноситься до твердження позивача щодо введення його в оману представником відповідача про передачу предмету лізингу протягом 3-х днів з дня підписання договору, оскільки наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Позивачем не наведено та не доведено, які умисні дії відповідача в особі його повноважного представника в момент укладення оспорюваного договору свідчили про обман, який змусив позивача укласти договір на невигідних для нього умовах, в чому саме для нього полягає невигідність та несправедливість. Наявність умислу є необхідною умовою для визнання договору недійсним з підстав обману (ст. 229 ЦК України), що перед судом не доведено.

Також суд враховує те, що за даних обставин відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Так само суд критично оцінює твердження позивача з приводу того, що він вважав, що грошові кошти він перерахував як авансовий платіж, оскільки проплату проведено двома квитанціями, в яких чітко «в графі призначення платежу» наведено скільки саме грошових коштів і за що саме їх сплачено.(а.с. 12.13). Така схема (цільове призначення, послідовність) платежів повністю відповідають укладеному між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, а саме п. 8.2.1 Договору.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

З аналізу умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а отже, твердження про завдання шкоди позивачу є безпідставним та не доведеним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору та закону.

Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вказані постулати договірного права мають виконуватись сторонами згідно їх волевиявлення на момент укладення договору.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що між сторонами було укладено цивільно - правовий договір з дотриманням усіх передбачених законодавством вимог, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними а від так позов задоволенню не підлягає.

Аналогічну позицію відстоює як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Ухвала від 12 березня 2014 року) так і Апеляційний суд Вінницької області (справа № 139/610/14 - ц, рішення від 23 жовтня 2014 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18,19,21,22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2,6,16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 11,215,509,638,806-807 ЦК України, ст.ст.10,60,88,212-214 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: