Справа № 2-523/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2009 р. Кіровський райсуд м. Донецька в складі

судді Юр'євої Т.І.

при секретарі Власенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, суд

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказує, що відповідно до договору позики від 1.12.2008 р. він передав відповідачці 29610гр. Строк повернення позики закінчився 5.12.2008 р. Однак відповідачка у встановлений законом строк не розрахувався із ним. Боржник не виконав своїх зобов'язань, не повернув позивачу суму боргу, за договором позики.

Відповідно до п.п.2, 3 Договору позики від 1.12.2008 p., позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 5.12.2008 р. одноразовим платежем.

Згідно ст. 526 ЦК України, яка передбачає загальні умови виконання зобов'язань, встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У п.5 Договору передбачено, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші, позикодавець здійснює їх стягнення у примусовому порядку.

Добровільно відповідачка позику не повертає, хоча вона займається підприємницькою діяльністю з продажу автомобілів та має можливість виконати свої зобов'язання.

Позивач просить стягнути з відповідачці на його користь 29610 гр., а також сплатити йому судові витрати - суму держмита і ІТЗ.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав позов і дав пояснення, аналогічні вищевикладеним, суду пояснив, що він познайомився з відповідачкою у 2007 р. ОСОБА_3 запропонувала йому дати їй гроші для закупці причепів до автомобілів, та від цього отримувати доходи. 18.09.2007 р. він передав відповідачці 21510 гр. на закупку причепів для автомобілів. 18.10.2007 р. вона передала йому 1800 гр. - це договірні гроші від продажу 9 причепів за місяць. Стосунки були нормальними, тому він ще передав відповідачки 9100 гр. ОСОБА_3 з суми боргу повернула йому 1000 гр., та на його прохання про добровільну сплату заборгованості ніяким чином не реагує. ОСОБА_3 власноручно підписала договір позики на суму позики. До наступного часу борг не повернула.

ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що договір позики від 1.12.2008 р. вона підписувала и поставила свою печатку, однак грошей від позивача вона не отримала. У вересні 2007 р. вона отримала від позивача 21500 гр. і в жовтні 2007 р. вона отримала ще 9100 гр. ОСОБА_4 борг вона повертала частками у 2008 році, однак письмовий облік не вела. 1.12.2008р. до неї прийшов позивач з печатним текстом договору позики. Вона його підписала, а потім поставила свою печатку. Однак позивач їй гроші не давав по цьому договору, тому вона його не визнає.

Вислухавши позивача, відповідачку, свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі , якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позивачем представлена розписка із міста якої вбачається, що відповідачка 18.09.2007 р. отримала 21510 гр., а 22.10.2007 р. вона отримала ще 9100 гр. ОСОБА_5 цих грошей у позивача підтвердила відповідачка у судовому засіданні.

З договору позики, якій складений сторонами 1.12.2008 p., вбачається, що позикодавець передає, грошові кошти у сумі 29610 гр., а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошей у строк до 5.12.2008 р.

В судовому засіданні відповідачка пояснила, що вона у 2008 р. повернула позивачу всю суму боргу, однак ні одного доказу розрахунку за договором позики вона суду не надала.

Згідно положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошті або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

ОСОБА_3 визнала в суді , що вона кошти отримала у позивача у сумі вказаної в договорі, підтвердила факт, що у 2008 р. вона в рахунок боргу передала позивачу 1000 гр., тому остання сума боргу складає 29610 гр. ОСОБА_6 відповідачки, що вона повністю сплатила суму боргу нічим не підтверджуються у судовому засіданні.

Договір позики підписаний власноручно відповідачкою. У договору позики вказаний строк повернення боргу до 5.12.2008 р.

ОСОБА_3 добровільно відмовилася повернути суму позики. Оцінюючі заперечення відповідачці, суд вважає їх надуманими.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У п.5 Договору передбачено, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші, позикодавець здійснює їх стягнення у примусовому порядку.

Суд, вважає стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 29610 гр., а також судові витрати на держмито у сумі 296 гр. 10 коп. і за ІТЗ розгляду справи 30 гр., а всього 29936 гр. 10 коп.

На підставі висловленого і керуючись ст. ст. 213, 215 ЦПК України, ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 29610 гр., а також судові витрати на держмито у сумі 296 гр. 10 коп. і за ІТЗ розгляду справи 30 гр., а всього 29936 гр. 10 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, а потім шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подачі заяви на апеляційне оскарження рішення суду.