копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________

Справа № 686/15274/14-ц

Провадження № 22-ц/792/2146/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого - судді Марцинкевича А.М.,

суддів: Переверзєвої Н.І.,Харчука В.М.

при секретарі Бондарі О.В.

з участю: сторін та їх представників, перекладача

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління юстиції у Хмельницькій області, поданою в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого позовна заява подана Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області до ОСОБА_2 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Федеративної Республіки Німеччини.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_1, в інтересах якого подана позовна заява Головним управлінням юстиції у Хмельницькій області, звернувся до суду і просив визнати незаконним вивезення та утримання відповідачкою на території України їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_4 та зобов'язати ОСОБА_2 повернути дитину до Федеративної Республіки Німеччини для проживання.

В обґрунтування вимог вказав, що з відповідачкою у шлюбі не перебував, проте мають спільну доньку, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася в м.Шепетівка Хмельницької області. 30.10.2011 року мати разом з дитиною приїхали в Німеччину, для постійного проживати з батьком дитини однією сім'єю. Про це свідчить оформлення відповідачкою дозволу на перебування в даній країні з правом працевлаштування, майже відразу після приїзду, а саме, 18.11.2011 року. Крім того, ОСОБА_2 повинна була здійснити інтеграційні заходи, які встановлені законодавством Німеччини для громадян з країн не членів ЄС, з метою подальшого проживання в Німеччині. Зокрема, відповідачка отримала офіційне право на перебування в ФРН, відкрила банківські рахунки, отримала медичну страховку. З метою інтегрування у німецьке суспільство вона була зобов'язана пройти мовні курси в Німеччині, на які вона була записана, однак початок їх проходження був відкладений з поважних причин.

27.02.2013 року, ОСОБА_2 вивезла доньку в Україну. Після повернення з відрядження він приїжджав в Україну з метою з'ясування причин виїзду відповідачки з дитиною, отримавши відмову повертатися назад, ОСОБА_1 10.04.2013 року звернувся із

____________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції - Мазурок О.В. Провадження 22ц/792/2146/14

Доповідач - Марцинкевич А.М. Категорія №59

заявою про повернення дитини до ФРН через Федеральне Міністерство юстиції ФРН до Міністерства юстиції України, як Центрального органу України по виконанню Конвенції 1980 року. Позивач звертає увагу суду на те, що згідно ст.ст. 3,5 Конвенції 1980 року вивезення та утримання дитини відповідачкою в Україні без згоди позивача є протиправним, чим і порушені права позивача, передбачені спільною заявою про наділення батьківськими правами.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 12 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи таке рішення суд виходив із того, що ОСОБА_2 з дитиною тимчасово перебували на території Німеччини. Крім того, суд вказав, що малолітня ОСОБА_4 з 27.02.2013 року проживає в місті Шепетівці, спілкується з дітьми, відвідує медичні заклади, німецької мови не розуміє, а тому її повернення до Німеччини без матері, заподіє психічної шкоди дитині та створить нетерпиму обстановку для неї. Сам позивач не бажає, щоб його доньку негайно повернули до Мюнхена Німеччини, адже для цього потрібен час, щоб дитина звикла до нього.

Не погоджуючись з висновком суду Головне управління юстиції у Хмельницькій області в інтересах ОСОБА_1, подало апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, винесеним з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи, чим було порушено ст.ст. 212,213 ЦПК України.

На думку апелянта, до даних правовідносин, слід застосувати ст.ст. 3,4,5 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Апелянт зазначає, що відповідачка разом з малолітньою донькою проживали з батьком дитини в Німеччині в період з 30.10.2011 року по 27.02.2013 року, тому постійним місцем проживання дитини є Німеччина і саме компетентний суд цієї країни повинен вирішувати питання щодо опіки над дитиною.

Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо застосування до даного спору положень Декларації ООН про права дитини щодо розлучення дитини з матір'ю, оскільки суттю позовних вимог є повернення дитини під юрисдикцію держави, а не відібрання дитини від матері, тому суперечливим є посилання суду на норми Закону України «Про громадянство», оскільки Конвенція не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від громадянства дитини. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт вказує, що та обставина, що відповідачка не має права перебувати у Німеччині, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, та судом не враховано, що позивач у судовому засіданні підтвердив наміри оформити у встановленому порядку документи необхідні для проживання ОСОБА_2 у Німеччині.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підставою скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно ст. 309 ЦПК України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

У відповідності до ст. 9 Конституції України та ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

З 01.01.2008 року у двосторонніх відносинах між Україною і Німеччиною набула чинності Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України від 01.01.2006 року, і яка, згідно ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 4 даної Конвенції визначено, що Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Шепетівка Хмельницької області, згідно виписки з Книги реєстрації народжень, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_4. 30.10.2011 року відповідачка з дитиною переїхали в Німеччину до батька доньки - позивача по справі. Батьки дитини у шлюбі не перебували, однак проживали однією сім'єю в АДРЕСА_1. ОСОБА_2 отримала дозвіл на перебування в Німеччині з правом працевлаштування 18.11.2011 року та в подальшому мала здійснювати інтеграційні заходи, які встановлені законодавством Німеччини для громадян з країн не членів ЄС з метою подальшого проживання в цій країні. Зазначені факти, а також те, що за спільним волевиявленням сторін донька отримала громадянство Німеччини, підтверджують доводи ОСОБА_1, про визначення ним та відповідачкою місця постійного проживання дитини саме в цій країні.

15.10.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у місті Мюнхені , на підставі поданих ними заяв, отримали документ про наділення спільними батьківськими правами на дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В наслідок таких дій, виник правовий зв'язок між дитиною і батьками, відповідно до законодавства Німеччини.

Згідно із частиною 1 статті 3 Конвенції переміщення або утримання дитини розглядається як незаконні, якщо: при цьому порушується права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу,колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держава, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За замістом частини 2 статті 3 Конвенції права піклування, про які йде мова в частині першої цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або наслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Право піклування в контексті Конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулась із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції.

Судом встановлено, що під час проживання відповідачки та дитини в Німеччині, ОСОБА_1 проявляв турботу про них, дбав про інтереси дитини, разом із матір'ю займався її вихованням.

Доводи ОСОБА_2 про те, що за останні два місяці перебування в Німеччині ОСОБА_1 не проявляв турботу про дитину, спростовуються її поясненнями. Так, ОСОБА_2 вказала, що не зважаючи на те, що вони останні два місяці, перед від'їздом до України, проживали у різних містах, ОСОБА_1 щотижня приїжджав до них, та приймав участь у вихованні дитини.

27.02.2013 року, за період перебування позивача у Канаді, відповідачка вивезла неповнолітню доньку ОСОБА_4 в Україну. На даний час мати з донькою проживають у батьків відповідачки за адресою: АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 заперечує надання ним дозволу відповідачці на утримання дитини в Україні. З його пояснень вбачається, що в період з 31.03.2013 року по 08.03.2013 року, з метою з'ясування причин відїзду відповідачки з дитиною, він приїжджав в Україну . З даного візиту йому стало відомо, що мати доньки немає наміру повертати дитину до Німеччини, тому 10.04.2013 року він звернувся із заявою про повернення дитини до ФРН через Федеральне Міністерство юстиції ФРН до Міністерства юстиції України, як Центрального органу України, на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.

За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини, утримання може бути незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини, або, при знаходженні дитини в іншій країні без визначених строків, за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повергнення, та з часу відмови особи , яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин.

Відповідно, частина 1 статті 13 Конвенції покладає обов'язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини або її утримує.

Будь-яких доказів про надання дозволу батьком на утримання дитини у Україні відповідачка не надала. Дії ОСОБА_1 направлені на негайне повернення дитини до Німеччини свідчать про те, що відповідачка таке рішення прийняла самостійно.

Відповідно до положень ст.3, ч.1 ст.12 Конвенції, апеляційним судом установлено, що утримання дитини, до часу звернення піклувальником із заявою, є неправомірним.

З дня народження дитини і до теперішнього часу ОСОБА_1 проявляв турботу про неї. Його мотиви повернення дитини до Німеччини є добросовісними, а тому твердження суду першої інстанції, що це поставить під загрозу заподіяння психічної шкоди дитині та створить нестерпну обстановку не ґрунтується на будь-яких доказах. ОСОБА_1 підтвердив у суді своє бажання сприяти відповідачці у переїзді в Німеччину.

Відповідно до Конвенції, інтереси дітей є найважливішими у справі турботи про них, а їх повернення повинно здійснюватись неодмінно з метою надання дітям захисту в міжнародному масштабі. Головною цінністю Гаазької Конвенції є те, що вона, у першу чергу, дозволяє захистити дитину, її права та забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримування, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя.

Ставши учасницею Конвенції, Україна, взяла на себе зобов'язання вживати усіх необхідних заходів і долучилася до міжнародного механізму співпраці, який дозволяє 82 державам світу вирішувати питання організації впорядкованого і негайного повернення незаконно вивезених або утримуваних за кордоном дітей, що постраждали від наслідків протиправної поведінки одного із батьків або інших родичів, діями яких порушуються права батьків або іншого з батьків щодо піклування про дитину.

Україна визнає, що будь - які питання між батьками, розбіжності та спори щодо батьківських прав і обов'язків та способів їх реалізації мають визначатися законодавством держави, в якій дитина постійно проживає і вирішуватися компетентними органами цієї ж держави що випливає зі ст. 3 цієї Конвенції.

З урахуванням вимог законодавства і вищенаведених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про доведеність факту незаконного вивезення та утримання малолітньої ОСОБА_4 з місця її постійного проживання,.

Частинами 1,2 ст.12 Конвенції передбачено, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Рішення про повернення дитини не є рішенням про визначення місця проживання дитини, оскільки, як визначено у ст.19 Конвенції 1980 року, ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314,316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

рішила:

Апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Хмельницькій області, поданою в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2014 року скасувати.

Позов задоволити.

Визнати незаконним вивезення та утримання ОСОБА_2 на територію України неповнолітної ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Повернути ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до Федеративної Республіки Німеччина в АДРЕСА_1.

У разі невиконання ОСОБА_2 рішення про повернення дитини в добровільному порядку зобов'язати її передати ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.М.Марцинкевич