ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2015 року Справа № 904/8224/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Євстигнеєва О.С., Кощеєва І.М.
секретар судового засідання : Назаренко С.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Мєхоношин Д.В.-представник, довіреність №11 від 15.08.2014р,
від відповідача: представник в судове засідання не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове», с. Перше Травня, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл. на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2014р. у справі № 904/8224/14
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю « АГРОСКОП», м. Київ
до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове», с. Перше Травня, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл.
про: стягнення 500 701,75 грн.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 02.12.2014 р. у справі № 904/8224/14 (суддя Золотарьова Я.С.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСКОП» м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Степове» с. Перше Травня, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл. про стягнення 500 701,75 грн.
Вказаним рішенням стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Степове» Дніпропетровська область, Софіївський район, село Перше Травня на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСКОП», м. Київ основний борг у розмірі 262136,81 грн., штраф у сумі 26213,70 грн., курсову різницю у розмірі 212351,24 грн. та 10014,03 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, в якому частково відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, а саме в частині стягнення курсової різниці у розмірі 212 351,24 грн., оскільки вважає рішення необґрунтованим, неналежним чином досліджено всі матеріали справи; не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, рішення прийняте з неправильним застосуванням норм процесуального права.
Скаржник не згоден з рішенням суду першої інстанції у стягненні так званої курсової різниці у зв'язку зі зміною курсу долара США, що не узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», і що ця сума фактично є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких не заявлялися.
Можливість врахування під час формування вільних цін доларового еквівалента вищезазначена постанова КМ України передбачає лише в частині імпортної складової структури ціни на продукцію, у структурі собівартості якої є частка імпорту.
Скаржник вважає, що оскільки ТОВ «АГРОСКОП» закуплений товар у наступному не планувало використовувати як складову (сировину) для виготовлення відповідної продукції, а реалізовувало його безпосередньо, то в цьому випадку у нього відсутні правові підстави для користування вище передбаченими пільгами при формуванні вільних цін з урахуванням доларового еквівалента.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи положення ст.ст. 533, 611, 632 Цивільного кодексу України та п. 2.2. укладеного договору, яким зміна ціни товару погоджена з відповідачем. Позивач вважає, що ціни на товар, який був предметом договору не регулюються державою, а визначаються виключно за домовленістю сторін, а отже посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін» є безпідставним. Крім того, товариство звертає увагу на те, що в специфікаціях (Додатках) до договору №12НК172/ДНСС від 08.08.2012р. сторони погоджували вартість товару в Євро із подальшим визначенням у видаткових накладних вартості товару в гривневому еквіваленті, а не в доларах США, як вказав відповідач в апеляційній скарзі.
Скаржник в судове засідання не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні. Неявка представника відповідача не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, який був присутній у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОСКОП» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Степове» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу насіння № 12НК172/ДНСС від 08.08.2012 р.
Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця сорту рослин (далі - товар) згідно специфікацій - додатків до договору, що становлять його невід'ємну частину (далі - додаток), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість згідно умов договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору ціни, загальна вартість, найменування товару, вид обробки, одиниця виміру зазначаються у додатку (ах). В ціну товару входить вартість тари, упаковки та маркування.
Відповідно до пункту 2.2 договору на дату поставки товару ціна визначається в еквіваленті Євро до гривні та вказується в гривні.
Згідно пункту 3.5 договору товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю в момент отримання товару представником покупця від представника продавця у відповідності до видаткової накладної.
На виконання умов договору та специфікацій від 08.08.2012 та від 29.08.2012 до нього (арк. с. 10), позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 333863, 85 грн., відповідно до видаткових накладних від 13.08.2012 № ДЗБ-000509 на суму 286908, 15 грн. та від 30.08.2012 № ДЗБ-000580 на суму 46955, 70 грн.
Відповідач прийняв товар, поставлений за вищезазначеними видатковими накладними, на підставі довіреностей від 13.08.2012 НБЖ № 740465 та від 30.08.2012 НБЖ 740471 (а.с. 13, 15).
За умовами пункту 2.3 договору покупець здійснює попередню оплату за товар у розмірі 25 % вартості кожної окремої партії товару, зазначеної в додатку або замовленні покупця не пізніше ніж за 5 днів до дати поставки відповідної партії товару. Решта вартості товару (вартість товару зменшена на суму здійсненої попередньої оплати) виплачується покупцем, згідно нижченаведеного графіку платежів:
- до 20.10.2012 - 25 % вартості партії товару отриманої покупцем (що наростаючим підсумком складає 50 % вартості партії товару);
- до 20.11.2012 - 50 % вартості партії товару отриманої покупцем (що наростаючим підсумком складає 100 % вартості партії товару).
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 71 727, 04 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 16).
07.04.2014 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору, у якій сторони визначили, що покупець зобов'язаний здійснити повну оплату за придбаний товар в строк до 01 вересня 2014 р. (а.с. 11).
Відповідач умови додаткової угоди від 07.04.2014 до договору не виконав, повну вартість поставленого товару не сплатив. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 262136, 81 грн.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до умов додаткової угоди до договору від 07.04.2014, строк оплати поставленого товару за видатковими накладними є таким, що настав.
Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.
Згідно ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 262136, 81 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з нього курсової різниці у розмірі 212 351,24 грн. і вважає ці вимоги позивача не узгоджуються з вимогами постанови КМ України від 18.12.1998 р. № 1998 (1998-98-п) «Про удосконалення порядку формування цін», і що фактично ця сума є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких ним не заявлялися.
Колегія суддів вважає доводи скаржника безпідставними та необґрунтованими, так як, відповідно до п. 2 ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Пунктом1 ч. 2 ст.92 Конституції України передбачено встановлення виключно Законами України статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на території України. Оскільки вираження зобов'язань в іноземній валюті є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то і заборона на її застосування повинна встановлюватися законами України.
Пункт 1 постанови Кабінету міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998, який обмежує застосування в договорах валютного еквіваленту виключно наявністю імпортної складової структури ціни, суперечить Конституції України та ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК.
Відповідно до п.2 ч. 4 ст. 4 ЦК, якщо постанова Кабінету міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Посилання відповідача на обмеження застосування в договорах валютного еквіваленту приписами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 не ґрунтується на вимогах Конституції та законів України, що також підтверджується постановами Верховного суду України та Вищого господарського суду України.
Застосування валютного коригування розміру вартості товару в договорах з продажу товару позивача відповідає вимогам чинного законодавства, порушення діючого законодавства щодо визначення ціни в договорі сторонами не допущено.
Наведене свідчить про те, що в момент укладення договору його сторони не лише не керувалися тим, що курс гривні до долара США протягом строку дії договору залишатиметься стабільним, а навпаки допускали можливість його падіння, та, включаючи в договір умову, яка передбачає здійснення оплати вартості товару в сумі, визначеній залежно від курсу гривні до долара США на день платежу, позивач (ТОВ «АГРОСКОП») намагався уникнути ризику, пов'язаного з можливим падінням курсу гривні, а апелянт (ТОВ «Степове») взяв на себе такий ризик.
Аналогічна правова позиція узгоджується з постановами Верховного суду України та Вищого господарського суду України, зокрема, Постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2009 р. по справі № 12/1383 та від 24.05.2011 р. по справі № 07/152-10.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 26213, 70 грн.
Пунктом 6.5 договору встановлено, що в разі порушення покупцем строків попередньої оплати та/або оплати за товар відповідно до графіку, встановленого договором, продавець має право стягнути з покупця штраф у розмірі 10 % від суми несплаченої або несвоєчасно сплаченої вартості товару. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених договором.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Станом на час розгляду справи доказів сплати штрафу у розмірі 26213,70 грн. від представників сторін не надійшло.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 26213,70 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивач, у відповідності до пункту 2.2 договору, нарахував відповідачу суму курсової різниці у розмірі 212351,24 грн.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що на дату поставки товару ціна визначається в еквіваленті Євро до гривні та вказується в гривні. Ціна товару може бути змінена продавцем в односторонньому порядку, без попереднього узгодження із покупцем, у випадку зміни порядку та умов нарахування існуючих податків і зборів або інших змін у законодавстві, які вплинуть на вартість товару та порядок формування ціни на товар в період з дати підписання даного договору до дати поставки відповідної партії товару. Ціна товару також може бути змінена продавцем в односторонньому порядку у випадку зростання міжбанківського курсу придбання Євро до національної валюти України на 1 (один) або більше процентів, діючого на дату кожного фактичного платежу, відносно міжбанківського курсу придбання Євро до національної валюти України, що діяв на дату першого платежу за договором/ або поставки товару (в залежності від того, яка подія відбувається першою). У випадку проведення часткової попередньої оплати за товар наступні оплати за договором у разі зміни в сторону зменшення міжбанківського курсу Євро відносно гривні здійснюються за міжбанківським курсом Євро, визначеним на день першої оплати. У випадку проведення часткової або повної попередньої оплати - ціна частини товару/партії товару, який відпускається покупцю, перераховується за ціною на день проведення попередньої оплати за нього.
Вартість товару розраховується за формулою та сплачується в гривні:
Х2 = (У2/У1) * X1, де
XI - вартість товару у національній валюті України на дату першого платежу за договором/ або поставки товару (в залежності від того, яка подія відбувається першою);
У1 - міжбанківський курс придбання Євро до національної валюти України, який визначається як середній на міжбанківському валютному ринку на дату першого платежу за договором/ або поставки товару (в залежності від того, яка подія відбулася першою) з врахуванням комісії банків на обслуговування платежів;
У2 - міжбанківський курс придбання Євро до національної валюти України, який визначається як середній на міжбанківському валютному ринку в день, що передує дню фактичних розрахунків по даному договору з врахуванням комісії банків на обслуговування платежів в розмірі 0, 3 %;
Х2 - кінцева вартість товару у національній валюті України до сплати.
При цьому, загальна ціна товару, підрахована з урахуванням результатів коригування ціни на товар на дату здійснення кожного фактичного платежу, - є фактичною загальною ціною товару по цьому договору, яку покупець зобов'язаний оплатити. У випадку несвоєчасної оплати, покупець оплачує повну вартість придбаного товару з урахуванням п. 2.2 цього договору. При цьому ціна за товар визначається на дату здійснення фактичного платежу. Курси валют і їх співвідношення визначається згідно даних, вказаних на сайті: www.udinform.com. Міжбанківський курс придбання Євро до національної валюти України, який визначається як середній на міжбанківському валютному ринку в день, що передує дню розрахунків по даному договору з врахуванням комісії банків на обслуговування платежів в розмірі 0, 3 % (пункт 2.2 договору).
Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Згідно з ч. 1-2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" (далі - Наказ), валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.
Пунктом 4 цього Наказу встановлено, що курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Згідно розрахунку позивача, розмір курсової різниці станом на 16.09.2014 відповідно до пункту 2.2 договору становить 212351,24 грн.
Колегія суддів вважає, що господарський суд, перевіривши розрахунок курсової різниці відповідно до вимог пункту 2.2 договору та офіційних даних щодо курсу Євро до гривні станом на 16.09.2014, правильно встановив, що розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню повністю у розмірі 212351,24 грн.
Скаржник в апеляційній скарзі зауважує про неможливість стягнення з нього розміру курсової різниці в сумі 22351 грн. 24 коп. посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 «Про удосконалення порядку формування цін» і вважає, що вказана сума є збитками кредитора, а тому не підлягає стягненню.
Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, оскільки відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - за рішенням суб'єкта господарювання.
Ціни на товар, який є предметом договору купівлі-продажу №12НК172/ДНСС від 08.08.2012р. не регулюються державою, а визначаються виключно за домовленістю сторін.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно Законами України статусу національної валюти, а також статусу іноземних валют на території України. Оскільки вираження зобов'язань в іноземній валюті є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то і заборона на її застосування повинна встановлюватися законами України.
З п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 вбачається, що постанова обмежує застосування в договорах валютного еквіваленту виключно наявністю імпортної складової структури ціни, суперечить Конституції України та ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Зважаючи на викладене обмеження застосування в договорах валютного еквіваленту приписами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 не ґрунтується на вимогах Конституції та законів України, що також підтверджується постановами Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
Застосування валютного коригування розміру вартості товару в договорах з продажу товару позивача відповідає вимогам чинного законодавства, порушення діючого законодавства щодо визначення ціни в договорі сторонами не допущено.
Наведене свідчить проте, що в момент укладення договору купівлі-продажу №12НК172/ДНСС від 08.08.2012р. його сторони не лише не керувалися тим, що курс гривні до Євро протягом строку дії договору залишатиметься стабільним, а навпаки допускали можливість його падіння та, включаючи в договір умову, яка передбачає здійснення оплати вартості товару в сумі, визначеній залежно від курсу гривні до Євро на день платежу, позивач намагався уникнути ризику, пов'язаного з можливим падінням курсу гривні, а апелянт взяв на себе такий ризик.
Вищевказане підтверджено постановами Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 08.12.2009р. по справі №12/1383 та постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2011р. по справі №07/152-10.
На підставі вищезазначеного, керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Степове», с. Перше Травня, Софіївський р-н, Дніпропетровська обл. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2014 р. у справі № 904/8224/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили, до Вищого Господарського Суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.
Повний текст постанови виготовлено 16.01.2015р.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді О.С. Євстигнеєв
І.М. Кощеєв