У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю позивача та представника прокуратури,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами Прокуратури Рівненської області та ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Рівненської області та Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

26 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Рівненської області та Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рівненського міського суду від 6 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Дії прокуратури Рівненської області щодо невизнання закордонного паспорта ОСОБА_1 доказом у підробці його підпису у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_2 визнано незаконними.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій апеляційній скарзі Прокуратура Рівненської області покликалася на те, що порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначений главою 26 КПК України (в редакції 1960 року). Проте позивач, звернення якого щодо дій приватного нотаріуса ОСОБА_2 розглядалося за правилами ст. 97 КПК України, таким своїм правом, передбаченим кримінально-процесуальним законодавством, не скористався. На даний момент триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014180010000032 за фактом службового підроблення, вчиненого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Тому за таких обставин визнання місцевим судом в оскаржуваному рішенні незаконними дій прокуратури Рівненської області щодо невизнання закордонного паспорта ОСОБА_1 доказом у підробці його підпису у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_2 є необґрунтованим.

Покликаючись на ці обставини, Прокуратура Рівненської області просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині, що стосується задоволення позову ОСОБА_1, скасувати, а в частині, що стосується відмови у відшкодуванні моральної шкоди, залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилався на те, що внаслідок невизнання прокуратурою його закордонного паспорта доказом у підробці його підпису у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_2 йому було завдано тяжких моральних страждань, оскільки скориставшись підробленим підписом його колишня дружина без його згоди вивезла їх сина за кордон. Після цього він утратив роботу, у нього погіршився загальний стан здоров'я та почалися депресії. Доказом цього є його звернення до психолога та інших лікарів, що підтверджується його медичною карткою.

Згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Завдану моральну шкоду він оцінює у розмірі 350 000 грн.

Покликаючись на ці обставини, позивач рішення місцевого суду в частині, що стосується відмови йому у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, вважав незаконним і просив апеляційний суд рішення суду у цій частині скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення зазначених його позовних вимог у повному обсязі. В решті рішення місцевого суду просив залишити без змін.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Управління Державної казначейської служби України у м. Рівному просило колегію суддів апеляційну скаргу позивача відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Прокуратури Рівненської області підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивача відхиленню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що 16 січня та 23 березня 2009 року позивач, посилаючись на свій закордонний паспорт, звернувся в прокуратуру Рівненської області із заявами про притягнення у зв'язку із підробленням його підпису до кримінальної відповідальності дружини ОСОБА_3, яка без його згоди у 2001 році вивезла їхнього сина за кордон, та приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2, яка як особа, яка є суб'єктом злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, сприяла цьому незаконному вивезенню дитини за межі України (а. с. 34-35,168-169).

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до законодавства зазначені заяви позивача органами прокурати розглядалися у порядку ст. 97 КПК України (1960 року). За результатами перевірки 3 квітня 2009 року прокуратурою м. Рівного, куди були передані заяви позивача, було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи по заяві позивача стосовно приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 6 згаданого КПК України, про що йому було повідомлено в установленому законом порядку.

У подальшому, вважаючи відмову прокуратури м. Рівного у порушенні кримінальної справи за своїми заявами стосовно приватного нотаріуса незаконною та вказуючи на безпідставне при цьому відхилення прокуратурою його закордонного паспорта як беззаперечного доказу незаконного вивезення його сина за кордон, позивач неодноразово оскаржував відмову у порушенні кримінальної справи стосовно приватного нотаріуса вищестоящому прокурору, а також звертався із зазначеного приводу до інших державних органів.

В результаті цих звернень постанова міської прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи по заяві позивача стосовно приватного нотаріуса ОСОБА_2 скасовувалася прокуратурою Рівненської області та Рівненським міським судом (постанова від 27 жовтня 2010 року).

25 березня 2011 року прокуратурою м. Рівного за результатами проведеної додаткової перевірки у порушенні кримінальної справи щодо приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 знову було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1960 року), про що позивача також було повідомлено.

Відповідно до ст. 99-1 КПК України (1960 року) постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови. Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.

Статтею 236-1 КПК України (1960 року) було передбачено, що скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.

Згідно зі ст. 67 КПК України (1960 року) суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.

Таким чином, зважаючи на те, що заяви позивача з приводу незаконного вивезення його сина за кордон та щодо дій приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2 органами прокуратури розглядалися у кримінально-процесуальному порядку, поданий ОСОБА_1 закордонний паспорт як доказ також підлягав оцінці прокуратурою у порядку кримінально-процесуального провадження при вирішенні питання про порушення кримінальної справи.

Тому за таких обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, розглядаючи дану цивільну справу, не вправі був у порядку цивільного судочинства давати оцінку доказу, який відповідно до законодавства підлягав оцінці в порядку здійснення кримінально-процесуального провадження, та визнавати дії прокуратури Рівненської області (щодо невизнання закордонного паспорта ОСОБА_1 доказом у підробці його підпису у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_2С.), які були вчинені прокуратурою відповідно до правил КПК України 1960 року, незаконними у порядку цивільного судочинства.

Як установлено судом, на даний момент за фактом службового підроблення, вчиненого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_2, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, компетентними органами проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014180010000032, в ході якого органом досудового розслідування всім доказам у справі (у т. ч. закордонному паспорту позивача) буде дана відповідна оцінка.

У зв'язку з викладеним оскаржуване рішення в частині, що стосується задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій прокуратури незаконними, підлягає скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 ЦПК України (через те, що справа у цій частині не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства).

Що стосується доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1, то колегія суддів виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для пред'явлення ОСОБА_1 позову про відшкодування моральної шкоди стало невизнання, на його думку, прокуратурою його закордонного паспорта як доказу при вирішенні питання про порушення кримінальної справи за його зверненням щодо неправомірних дій приватного нотаріуса ОСОБА_2

Відмовляючи позивачу у задоволенні цих вимог (про відшкодування моральної шкоди), місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ст. 1176 ЦК України незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду державою у повному обсязі відшкодовується шкода, яка завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який є спеціальним законом, передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі ст. 2 згаданого Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Оскільки обставин, з настанням яких Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує можливість відшкодування потерпілій особі зазначеними органами моральної шкоди, у даній справі не встановлено, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні його вимог про відшкодуванні моральної шкоди.

Крім того, зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають відхиленню, а позивач не подав суду належних і допустимих законом доказів про понесення ним у даній справі 10 000 грн. витрат на правову допомогу, місцевий суд цілком підставно відмовив йому у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 310, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій Прокуратури Рівненської області незаконними скасувати. Провадження у справі у цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 ЦПК України.

В решті рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: