Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Вівад" на рішення Рівненського міського суду від 20 листопада 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Вівад" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

30 квітня 2014 року ТОВ „Вівад" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 318 370 грн. заборгованості.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що 14 липня 2011 року між ним і ПП „Автолегіонбуд" було укладено договори комісії № 489 та № 490 про продаж транспортних засобів.

Згідно з видатковими накладними № ВВ-00000001 та № ВВ 00000002 від 17 липня 2011 року він (позивач) як власник вантажного контейнеровоза SCANIA B6X2, 2004 року випуску, причіпа бортового тентованого MЕІLLER HKM G18EL та контейнера-крана марки 2Atlas Typ АК1401-82/2 А 2 зав. № 3186, 1996 року випуску, передав їх відповідачу у справі як покупцю. Таким чином, між ним і відповідачем були укладені договори купівлі-продажу згаданих транспортних засобів.

Проте оплата отриманих товарів ОСОБА_1 була здійснена лише частково в сумі 45 630 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача.

Висновок місцевого суду в оскаржуваному рішенні про те, що довідки-рахунки № 713377 та № 713378 від 14 липня 2011 року є належним доказом про оплату відповідачем отриманих товарів, є помилковим.

Відповідно до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1200 від 11 листопада 2009 року, факт оплати товару може підтверджуватися лише розрахунковим документом.

У довідках-рахунках № 713377 та № 713378 запис про те, що торгівельна організація отримала від відповідача будь-які кошти, відсутній.

Згідно з п. 1.3. договорів комісії № 489 та № 490 від 14 липня 2011 року товар є власністю комітента та не переходить у власність комісіонера. Таким чином, ТОВ фірма „Вівад" доручило ПП „Автолегіонбуд" реалізувати транспортні засоби, однак залишилося їх власником. ПП „Автолегіонбуд" виступило лише торговою організацією, яка за винагороду реалізувала транспортні засоби.

Тому місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що оскільки договір купівлі-продажу транспортних засобів було укладено між ПП „Автолегіонбуд" і ОСОБА_1, то право вимоги до відповідача має не ТОВ фірма „Вівад", а ПП „Автолегіонбуд". При цьому суд першої інстанції не врахував, що на час виписки довідок-рахунків право власності на транспортні засоби зберігалося за ТОВ фірма „Вівад", зазначені транспортні засоби відповідачу були передані саме позивачем та що відповідач здійснював часткову оплату придбаних ним транспортних засобів на рахунок ТОВ фірма „Вівад".

Покликаючись на ці обставини, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи свій позов, позивач посилався на те, що транспортні засоби відповідачу були продані на підставі договору комісії (а. с. 1-3).

Судом установлено, що 14 липня 2011 року між позивачем у справі, ТОВ фірма „Вівад", і ПП „Автолегіонбуд" дійсно було укладено два договори комісії № 489 та № 490 на продаж транспортних засобів, а саме: вантажного контейнеровоза SCANIA B6X2, 2004 року випуску та причіпа бортового тентованого MЕІLLER HKM G18EL (а. с. 14-21).

Зі справи видно, що 14 липня 2011 року зазначені транспортні засоби на підставі цих договорів комісії ПП „Автолегіонбуд" були продані відповідачу ОСОБА_1 (а. с. 10-11).

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 статті 1022 ЦК України передбачено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Аналогічне вбачається і з п. 1.1. укладених ТОВ фірма „Вівад" і ПП „Автолегіонбуд" договорів комісії № 489 та № 490 та з підпункту «б» п. 2.1., відповідно до якого обов'язок отримати кошти від продажу транспортних засобів комітентом (яким є позивач у справі) був покладений на комісіонера (ПП „Автолегіонбуд").

Згідно з ч. 4 ст. 1016 ЦК у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Таким чином, комісіонер є самостійним учасником правовідносин, виступає у цих правовідносинах від свого імені і набуває прав та обов'язків для себе. Для третьої особи (яким є відповідач у справі), з якою комісіонер учиняє правочин, особа комітента не має значення. Зважаючи на те, що саме комісіонер є стороною договору і йому як кредитору належить право вимоги до третьої особи, у разі порушення третьою особою договору він зобов'язаний негайно повідомити про це комітента та зібрати і забезпечити необхідні докази. Разом із тим, з урахуванням особливостей, які виникають з договору комісії, комітент може вимагати від комісіонера відступлення йому права вимоги до третьої особи, яке проводиться за загальними правилами заміни кредитора у зобов'язанні (ст.ст. 512-519 ЦК України).

Однак належних і допустимих законом доказів про таке відступлення комісіонером права вимоги до відповідача комітенту позивач суду не надав.

Тому з урахуванням цих обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, цілком обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні його вимог до відповідача про стягнення 318 370 грн. заборгованості у зв'язку з відсутністю у ТОВ фірма „Вівад" як позивача права вимоги до відповідача ОСОБА_1

Що стосується відчуження контейнера-крана марки 2Atlas Typ АК1401-82/2 А 2 зав. № 3186, 1996 року випуску, який не має окремого ідентифікаційного номера, вартістю 28 000 грн., то позовні вимоги ТОВ фірма „Вівад" у зазначеній частині також не підлягають задоволенню, оскільки позивач у суді визнав, що відповідач сплатив йому кошти у сумі 45630 грн.

Разом з тим, висновок місцевого суду в оскаржуваному рішенні про те, що довідки-рахунки № 713377 та № 713378 від 14 липня 2011 року є доказом повної оплати відповідачем отриманих товарів, є недостатньо обґрунтованим, через що з тексту судового рішення підлягає виключенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Вівад" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 20 листопада 2014 року частково змінити, виключивши з його тексту висновок суду про те, що довідки-рахунки № 713377 та № 713378 від 14 липня 2011 року є доказом повної оплати відповідачем отриманих товарів.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: