Справа №22ц-1094/2008 р.   Головуючий у 1 інстанції Невгад Л.М.

Категорія 33    Доповідач у 2 інстанції Тракало В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Дьоміної О.І.,

суддів Сліпченка О.І., Тракало В.В.,

при секретарі Терех Т.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2,ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа Білоцерківський міський відділ земельних ресурсів про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

встановила:

У травні 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивували тим, що вони є співвласниками будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці, розміром 910 кв.м, що встановлено рішенням виконкому Білоцерківської міської ради від 30 грудня 1953 року. Відповідач є суміжним землекористувачем, йому на праві власності належить АДРЕСА_1. Відповідач самочинно, без належного дозволу, прибудував до свого будинку прибудову та знищив існуючі межові знаки, внаслідок чого частина будинку позивачів знаходиться на земельній ділянкі відповідача. Позивачі неодноразово зверталися до компетентних органів за вирішенням цього спору, проте відповідач відмовляється підписати складений представниками землевпорядної організації 30 березня 2007 року акт визначення та погодження меж землекористувачів у відповідності з кадастровим планом по архівних матеріалах.

Тому позивачі просили усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення межі на належне місце та знесення незаконно зведеної прибудови. Крім того, просили стягнути з відповідача по 1000 грн. та судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року позов задоволено частково. Постановлено зобов"язати ОСОБА_1 усунути перешкоди позивачам у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільної прибудови розміром 4, 58 х 1, 22 м. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині

відмови в задоволенні позовних вимог та направити справу у цій частині на новий розгляд.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов"язати особу, яка здійснила (здійснює ) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює ) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Проте суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відновлення меж земельної ділянки та одночасно ухвалюючи рішення про знесення самовільної прибудови, зведеної ОСОБА_1 на земельній ділянці, що знаходиться у його користуванні, не врахував цих положень закону, та не з"ясував чи є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належними позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва, в той час як у вимогах про відновлення меж земельної ділянки їм відмовлено.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що межі земельних ділянок сторін компетентним органом не визначені. Рішенням постійної комісії Білоцерківської міської ради з питань ефективного використання земель, проектування та забудови міста від 16 березня 2007 року лише рекомендовано заявникам звернутись до землевпорядної організації та встановити межу по архівних матеріалах БТІ за 1953 рік. А відповідно до вимог ст.158 ЗК України питання щодо встановлення меж земельних ділянок віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Проте суд цих вимог закону не врахував.

За таких обставин, коли судом порушені норми матеріального та процесуального права, не обговорено питання про залучення до участі у справі всіх осіб, інтереси яких зачіпаються, зокрема щодо залучення в якості позивача чи відповідача місцеву раду, що відповідно до вимог ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, рішення суду не може залишатися без змін та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш повно з"ясувати обставини справи, права та обов'язки сторін, перевірити обгрунтованість їх доводів та заперечень, зібраним доказам дати належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 311, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.