Справа № 761/32450/14-ц
Провадження №2/761/1161/2015
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
19 січня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.
При секретарі Беширові О.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_3 про поділ майна, визнання права власності,
ВСТАНОВИВ
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна, визнання права власності.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 за її особисті кошти, які їй подарував батько, придбав квартиру ¹ 15, що знаходиться за АДРЕСА_1 та обміняв її на квартиру № 5, що знаходиться за АДРЕСА_1.
За таких обставин позивач просить розділити спірну квартиру та визнати за нею право власності на 99/100 частини квартири за АДРЕСА_1, кв. 5.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача ОСОБА_2
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти позову, пояснивши, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності спору між позивачем та відповідачем. Позивач жодним чином не обґрунтовує та не доводить відповідними доказами свою вимогу про визнання за нею права власності на 99/100 частини спірної квартири. Також представник пояснив, що 06.08.2013 року вироком Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України та ч. 2 ст. 364 КК України, а саме заволодіння грошовими коштами шляхом шахрайства в особливо великих розмірах та засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У даній кримінальній справі є вісім фізичних та юридичних осіб, яким діями ОСОБА_2 завдано збитків в особливо великих розмірах біля 34000000 грн. Зазначеними особами заявлено цивільні позови до ОСОБА_2 в рамках вказаної кримінальної справи, які повністю задоволені вироком суду.
Представник третьої особи вважає, що дана позовна заява, подана позивачем ОСОБА_1, носить виключно технічний характер, оскільки подана без жодних правових підстав та спрямована виключно на уникнення ОСОБА_2 матеріальної відповідальності за борговим зобов'язанням.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03.07.1975 року (а.с.48).
Відповідно до договору дарування коштів від 16.05.1994 року батько позивача - ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 18000 карбованців з умовою, що ці кошти є приватною власністю позивача та будуть витрачені для придбання квартири ¹ 15 в будинку АДРЕСА_1, з метою обміну на квартиру ¹ 5 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 110).
Згідно договору міни від 27.05.1994 року відповідач обміняв квартиру ¹ 15 в будинку АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 10.02.1994 року, на квартиру ¹ 5 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 112).
В травні 2012 року позивач ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру ¹ 5 в будинку АДРЕСА_1 та право власності на ? транспортного засобу Мерседес, державний номер НОМЕР_1.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2012 року позовну заяву було задоволено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.05.2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 було задоволено частково, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2012 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру ¹ 5 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 60).
Апеляційний суд м. Києва в своєму рішенні зазначив, що подарована ОСОБА_1 сума 18000 карбованців є лише частиною від повної вартості квартири, оскільки сторонами договору міни було сплачено тільки державного мита в сумі 30000 карбованців, що значно перевищує розмір подарованих грошових коштів.
Крім того, постановою ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві від 01.10.2009 року відкрито виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 3048000 грн за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.07.2009 року. 19.01.2010 року ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві в рамках зазначеного виконавчого провадження було описано та арештовано спірну квартиру.
Також Апеляційний суд м. Києва зазначив, що в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спроба вивести квартиру з-під можливого звернення стягнення у зв'язку з обвинуваченням відповідача за вчинення злочинів за які передбачено конфіскацію майна, що свідчить про штучний характер цього позову та відсутність спору про майно між подружжям.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вже зазначалося вище, позивач в травні 2012 року зверталася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності на всю спірну квартиру. В даному випадку позивач просить визнати за нею право власності на 99/100 частини спірної квартири. Однак, позивач, у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не надала жодних доказів, що саме вартість 99/100 частини квартири за АДРЕСА_1, кв. 5 відповідає розміру грошових коштів, подарованих позивачу згідно договору дарування коштів від 16.05.1994 року.
Частиною 1 ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У відповідності до ст.. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 73 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Отже, за загальним правилом частки майна дружини та чоловіка у разі поділу майна є рівними. Для можливості відступу від засад рівності часток подружжя позивачем мають бути надані беззаперечні докази існування обставин, що мають істотне значення.
Слід також зазначити, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року позов ОСОБА_1 до ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про виключення з опису та звільнення з-під арешту майна задоволено. Виключено з опису та звільнено з-під арешту ? частини квартири ¹ 5 в будинку АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, оскільки вказана квартира є спільною сумісною власністю.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.02.2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року залишено без змін (а.с. 43 витяг з цивільної справи № 761/25902/13).
Таким чином, вказаним рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником ? частини спірної квартири.
Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, визнання права власності на 99/100 частини спірної квартири.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 60, 63, 73 СК України, ст.. 372 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 215, 218 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: ОСОБА_3 про поділ майна, визнання права власності залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя