У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої простроченням виконання грошового зобов'язання,

в с т а н о в и л а :

7 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої простроченням виконання грошового зобов'язання.

Заочним рішенням Корецького районного суду від 4 лютого 2014 року позов задоволено.

Ухвалою цього ж суду від 3 вересня 2014 року задоволено заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корецького районного суду від 4 лютого 2014 року.

Оскаржуваним рішенням Корецького районного суду від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої простроченням виконання грошового зобов'язання, відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що оскільки рішенням Острозького районного суду від 11 грудня 2001 року, яким із ОСОБА_2 на його користь було стягнено 5390,76 грн. матеріальної, 3000 грн. моральної шкоди та 154 грн. державного мита, боржником частково було виконано лише 13 вересня 2011 року, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання та три відсотки річних від простроченої суми.

Покликаючись на ці обставини, позивач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що рішенням Острозького районного суду від 11 грудня 2001 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 5390,76 грн. матеріальної, 3000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, та 154 грн. державного мита, яке (рішення) відповідачем у справі було виконано лише частково.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, положення статті 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК, в якій йдеться про те, що цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.

Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин.

Також слід зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання; на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Таким чином, дія частини другої статті 625 ЦК про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 4 постанови № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» теж роз'яснив, що положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корецького районного суду від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: