У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Дубенської міської ради Рівненської області, до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и л а :

29 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач після розірвання шлюбу з дітьми не спілкується, від виконання своїх обов'язків з їх виховання ухиляється, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, станом на 20 серпня 2014 року допустив заборгованість зі сплати аліментів в сумі 15361,06 грн.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що суд першої інстанції встановив, що відповідач з часу розірвання шлюбу не приймає участі у вихованні дітей. Це підтверджено відповідними письмовими доказами у справі та показаннями свідків.

Покликаючись на ці обставини, а також на п. п. 7 і 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року „Про застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позивачка рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що батьками малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є сторони у справі.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 7 грудня 2009 року, серія НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області, шлюб між сторонами розірвано 7 грудня 2009 року (а. с. 9).

Як видно з матеріалів справи, неповнолітні діти залишені на проживання з матір'ю.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 13 квітня 2009 року з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання двох малолітніх дітей стягнуто щомісячні аліменти в сумі 600 грн. на обох дітей.

Орган опіки та піклування в особі Дубенської міської ради Рівненської області у своєму письмовому висновку вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав (а. с. 53-54).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достовірних і переконливих доказів про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується.

З позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав вбачається, що свої вимоги до відповідача позивачка обґрунтовувала тим, що він ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дітей (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України). Інших фактичних обґрунтувань позовна заява ОСОБА_1 не містить (а. с. 2-4).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Проте таких обставин у даній справі не встановлено. В суді першої інстанції відповідач пояснив, що має бажання виховувати своїх дітей, яких не відвідував через те, що з 2009 року працював за кордоном. Просив суд не позбавляти його батьківських прав, оскільки усвідомив, що як батько дійсно приділяв недостатньо уваги своїм дітям, проте зобов'язався це у подальшому виправити.

Що ж стосується аліментної заборгованості відповідача, то вона підлягає вирішенню у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні апеляційного суду позивачка визнала, що на даний момент відповідач сплатив їй близько 6000 грн. допущеної заборгованості по аліментах, а коли був за кордоном, то передав їй 100 доларів США, які не було враховано як аліменти.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків.

Тому за таких обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про те, що позбавлення батьківських прав відповідача не відповідатиме інтересам дітей, та обґрунтовано не знайшов у зв'язку з цим достатніх підстав для задоволення пред'явленого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позову про позбавлення батьківських прав.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду від 20 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: