Справа № 22ц-155/2009                                   Головуючий у 1інст. - Карапута Л.В.

                                                                                          Доповідач - Литвиненко І.В.

                                             Р І Ш Е Н Н Я                

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                     

         розглянувши  у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2008 року по справі за позовом  ОСОБА_1 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль”, ОСОБА_3 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

         Після уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 в своєму позові до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль”, ОСОБА_3 просила поділити спільне майно подружжя, припинити право спільної часткової власності, визнати право власності на квартиру та виключити майно з опису і арешту майна. Посилалась вона на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 12.05.1995 року була придбана квартира АДРЕСА_1, яка є їх спільною сумісною власністю. 18.01.2007 року подружжя ОСОБА_3 уклали між собою шлюбний договір, згідно до якого, при поділі вказаної квартири, необхідно виходити з принципу, що 10% належить ОСОБА_3, а 90% належить ОСОБА_1, і, за таких обставин, вона вважає за можливе відповідно до положень ст. 365 ЦК України, припинити право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, стягнути з неї на його користь 6008 грн 70 коп вартості його частки, визнати за нею право власності на всю квартиру і виключити цю квартиру з акту опису і арешту майна ОСОБА_3, який був зроблений державним виконавцем 18.07.2007 року.

         Рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

         В апеляційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду  через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог.

         Апелянт, посилаючись на положення ст.ст. 11, 60, 69, 72, 73, 92-97СК України, ст.ст. 365, 372 ЦК України, наполягає на законності та обґрунтованості своїх вимог і вважає помилковим посилання суду першої інстанції на ст. 129 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо неможливості передачі одному з подружжя нерухомого майна, право на яке підлягає державній реєстрації, оскільки шлюбним договором таке право і не передавалось.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

         Судом першої інстанції встановлено, що подружжя ОСОБА_3 під час шлюбу 12.05.1995 року купило квартиру в АДРЕСА_1, яка зареєстрована в реєстрі прав власності за ОСОБА_3, і тому, при виконанні в примусовому порядку рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 грошей на користь ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль”, державний виконавець описав та наклав арешт на вказану квартиру.

         Проте, відповідно до ст.ст. 60, 69, 70, СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і, у разі поділу майна ,частки дружини та чоловіка є рівними. Ст.73 СК України встановлює, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

         За таких обставин, є всі підстави вважати, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3. ОСОБА_1 має право на Ѕ її частину і цю частку необхідно виключити з акту опису і арешту майна, а тому рішення суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 права на власність у квартирі АДРЕСА_1 є безпідставним.

         Що стосується  посилань позивача на шлюбний договір від 18.01.2007 року, яким подружжя визначило частки чоловіка і дружини при поділі квартири, то цей договір не може братись до уваги в даному випадку, оскільки він укладений після винесення постанови від 26.06.2006 року про арешт майна ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження.

         Не можуть бути задоволені і вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_3 на його частку відповідно до ст.365 ЦК України і визнання за нею права власності на всю спірну квартиру, тому що частка не є незначною, а порядок звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності визначений ст.366 ЦК України.

         Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду  обставинам справи, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1

         Керуючись ст.ст.60 СК України,  ст.ст. 303, 307, 309 п.3,4, ст.ст. 315-316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 листопада 2008 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину  квартири АДРЕСА_1, виключивши вказану частину квартири з акту опису і арешту майна від 18.07.2007 року, складеного державним виконавцем Деснянського ВДВС Чернігівського міського управління юстиції Пома О.В.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.         

 Головуючий:                                       Судді :