У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
13.10.06 Справа №19/125/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача - Литвиненко Т.А., дов.№259 від 17.07.2006р.
відповідача - Чипіжко Г.С., дов.№10/7787-19 від 30.12.2005р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №19/125/06 та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2006р.
у справі № 19/125/06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „В.Т.Універсалстрой”, м.Суми (далі за текстом –ТОВ. „В.Т. Універсалстрой”)
до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя (далі за текстом - ВАТ „Дніпроенерго”)
про стягнення суми
Установив:
У червні 2006р. ТОВ „В.Т.Універсалстрой” звернулось в господарський суд Запорізької області з позовною заявою до ВАТ „Дніпроенерго” про стягнення з останнього 10.638,06грн. заборгованості за відвантажену продукцію за договором № 887-ДПО/21 від 07.05.2003р. та 9.982,34грн. штрафних санкцій.
В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (а.с.27), просив суд стягнути з відповідача 10.638,06грн. заборгованості за поставлену продукцію, 3.085,04грн. інфляційних збитків за період з червня 2003р. по травень 2006р., 958,35грн. – 3% річних за період з червня 2003р. по травень 2006р. та 1.097,04грн. пені за період з грудня 2005р. по травень 2006р. Вказана заява прийнята судом до розгляду, про що зазначено у рішенні суду.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.07.2006р. у справі №19/125/06 (суддя Даценко Л.І.) позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь ТОВ. „В.Т.Універсалстрой” стягнуто 10.638,06грн. основного боргу, 3.085,04грн. інфляційних збитків, 958,35грн. три проценти річних. В іншій частині позову відмовлено. Судові витрати покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. На виконання рішення господарським судом Запорізької області 11.08.2006р. виданий відповідний наказ (а.с.38).
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.161 ЦК Української РСР, ст. 526, ч.2 ст.625 ЦК України, п.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та мотивовано наступним.
Доказів погашення заборгованості за поставлений товар відповідач не надав, вимоги про стягнення суми основного боргу за поставлену продукцію є поточними та підлягають задоволенню. На підставі п.2 ст.625 ЦК України вимоги про стягнення інфляційних збитків та 3% річних суд першої інстанції визнав обґрунтованими. В частині стягнення пені відмовлено на підставі п.4 ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі ВАТ „Дніпроенерго” просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2006р. у справі №19/125/06 в частині задоволення позовних вимог у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у позові ТОВ. „В.Т. Універсалстрой” відмовити у повному обсязі.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що при прийнятті рішення судом порушені норми ст.12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. На момент подачі позовної заяви строк позовної давності сплив, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги. Представник у судовому засіданні 13.10.2006р. підтримав доводи, що викладені у апеляційній скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ. „В.Т. Універсалстрой” зазначає, що інфляційні збитки та 3% річних не відносяться до санкцій за неналежне виконання грошових зобов’язань, а тому і дія мораторію не може поширюватись на вказані нарахування. Оскільки претензійне вирішення спору передбачено нормами ГПК України, позивач вважає, що ним не порушено строку позовної давності. Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2006р. підтримав доводи та заперечення, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Дніпроенерго” без задоволення.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №2886 від 11.10.2006р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого, доповідач), Мірошниченка М.В. і Хуторного В.М.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у засіданні суду була оголошена лише вступна та резолютивна частини постанови.
Суть спору.
07.05.2003р. між ТОВ. „В.Т. Універсалстрой” (Постачальник) та ВАТ „Дніпроенерго” (Покупець) укладено договір №887-ДПО/21, за умовами якого Постачальник зобов’язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію, а саме, ротор Н18.37.30.00-01сб у кількості однієї штуки за ціною 21.276,12грн. з урахуванням ПДВ (пункт 1.1 договору). Підписаний та скріплений печатками підприємств оригінал договору представлено суду для огляду.
Умови платежу та порядок розрахунків визначено сторонами договору у розділі 3, зокрема, форма розрахунків: 50% передплати, 50% протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару на підставі виставленого Постачальником рахунку.
Відповідно до п.4.1 договору Постачальник постачає продукцію протягом 10 днів після отримання 50% передплати на розрахунковий рахунок Постачальника. При цьому можлива дострокова поставка продукції.
Строк дії договору встановлено сторонами у п.7.1 договору і становить - з моменту підписання до 30.07.2003р. Пролонгація договору здійснюється сторонами шляхом укладення додаткової угоди.
15.05.2003р. на виконання умов договору позивач відвантажив ВАТ „Дніпроенерго” товар, визначений у п.1.1 договору, про що свідчить видаткова накладна №67 (а.с.13). Про прийняття вказаного товару свідчить підпис особи на видатковій накладній та довіреність серії МАЕ №602403 від 15.05.2003р., яку видано уповноваженому представникові підприємства-відповідача на отримання товару від ТОВ. „В.Т. Універсалстрой”. Належним чином завірені копії вказаних документів долучені до матеріалів справи.
Відповідач частково - у сумі 10.638,06грн. сплатив вартість отриманого товару за договором №887-ДПО/21 від 07.05.2003р.
У зв’язку з несплатою отриманого товару позивач 17.04.2006р. надіслав на адресу відповідача претензію, в якій просив перерахувати заборгованість за відвантажену продукцію у сумі 10.638,06грн. та пеню у сумі 22.450,40грн. У зв’язку з несплатою основного боргу позивач в порядку позовного провадження звернувся до господарського суду про стягнення з ВАТ „Дніпроенерго” 10.638,06грн. заборгованості за поставлену продукцію, 3.085,04грн. інфляційних збитків за період з червня 2003р. по травень 2006р., 958,35грн. – 3% річних за період з червня 2003р. по травень 2006р. та 1.097,04грн. пені за період з грудня 2005р. по травень 2006р.
Стягнення з відповідача на користь ТОВ. „В.Т. Універсалстрой” вказаних сум з підстав, зазначених вище, стало предметом спору у суді першої інстанції.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в свою чергу рішення господарського суду Запорізької області необхідно змінити з наступних підстав.
Відносини сторін врегульовано договором № 887-ДПО/21 від 07.05.2003р. На час укладення спірного договору і виконання зобов’язань по ньому діяли норми Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963р.
З тексту даного договору вбачається, що за своєю правовою природою він є договором поставки, у зв’язку з цим до правовідносин сторін слід застосовувати норми глави 23 ЦК Української РСР(ст.ст.245-253).
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки відносини щодо погашення заборгованості за спірним договором поставки продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України (з 01.01.2004р), відповідач не надав доказів виконання у повному обсязі обов’язків за спірним договором, а відтак до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та норми Господарського кодексу України відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.245 ЦК Української РСР (чиною на момент поставки товару), ст.712 ЦК України (чинною на момент пред’явлення позову) за договором поставки організація-постачальник зобов'язується передати у визначені строки організації-покупцеві певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її вартість за встановленими цінами.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, статтей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначалось вище, позивач належним чином виконав умови договору та поставив відповідачеві товар, визначений у п.1.1 договору, про що свідчить видаткова накладна №67 від 15.05.2003р. Відповідач отримав товар за довіреністю серії МАЕ №602403 від 15.05.2003р. та частково розрахувався за нього у сумі 10.638,06грн.
Доказів сплати заборгованості у повному обсязі відповідач не надав, а тому вимоги про стягнення 10.638,06грн.є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, також три відсотки річних з простроченої суми.
За неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3.085,04грн. інфляційних втрат. Вказана сума нарахована за час прострочення - за період з червня 2003р. по травень 2006року, суду представлено обґрунтований розрахунок пред'явленої до стягнення суми. З огляду на викладене, колегія суддів вважає заявлені в цій частині позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та заснованими на законі.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних, які заявлені у сумі 985,35грн.
Розрахунок суми 3% річних позивачем здійснено за період прострочення - з червня 2003р. по травень 2006року, колегією суддів погоджується з періодом стягнення 3% річних, але розмір заявленої до стягнення суми зроблено позивачем невірно, а саме:
В період з червня по грудень 2003р. кількість днів прострочки складає 214 днів, сума 3% річних - 187,11грн.;
-за 2004р. кількість днів прострочки складає 366днів, сума 3% річних - 319,14грн.;
-за 2005р. кількість днів прострочки складає 365 днів, сума 3% річних -319,14грн.;
-за січень – травень 2006р. кількість днів прострочки складає 151 днів, сума 3% річних - 132,03грн.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 958,35грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню - у розмірі 957,42грн. Сума 0,93грн. заявлена позивачем необґрунтовано, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.
Колегією суддів не приймаються до уваги посилання заявника апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з наступних підстав.
Згідно зі статтями 179 ЦК Української РСР і 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, в разі прострочення виконання.
З цього випливає, що неустойка, як вид забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, застосовується не тільки у випадках прострочення виконання зобов’язання, а і при його неналежному виконанні.
В той же час три відсотки річних, передбачених статтею 625 ЦК України, яка стягуються лише при простроченні виконання грошового зобов’язання, не може ототожнюватися з неустойкою і не відноситься до видів забезпечення виконання зобов’язань.
Відповідно до п.9 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. №02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” із змінами від 06.11.2000р. пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кожний день прострочення і в межах шестимісячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.
З наведеного слідує, що три відсотки річних за своєю правовою природою не відносяться до видів забезпечення виконання зобов’язань.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1.097,04грн. за період з грудня 2005р. по травень 2006р., та відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2001р. у справі №5/5/466 порушено справу про банкрутство ВАТ „Дніпроенерго”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені.
Не приймаються до уваги і доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності.
Так, згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач наполягає на застосуванні до спірних відносин терміну позовної давності.
За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності, як зазначено у п.5 ст.261 ЦК України, починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.
Рахунок на оплату товару за спірним договором було виставлено 08.05.2003р. Відповідач не заперечує проти цього. Оплата за товар з урахуванням п.3.1 договору повинна була бути здійснена до 18.05.2003р. Перебіг позовної давності починається з 19.05.2003р.
Отже, для стягнення заявленої заборгованості термін позовної давності закінчився 19.05.2006р. Позивач звернувся з позовом до суду 16.06.2006р.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, в силу вимог п.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.264 ЦК України вчинення особою дій, що свідчить про визнання боргу, перериває перебіг позовної давності. До таких дій належать не тільки дії формального характеру , а й будь-які фактичні дії, що свідчать про визнання зобов’язаною особою боргу (часткове погашення боргу, повне або часткове визнання претензії, прохання про відстрочку виконання, сплата процентів за основним боргом тощо).
Про визнання боргу відповідачем свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 01.03.2006р., який підписано головним бухгалтером підприємства-відповідача та скріплено печатками сторін, та надіслання на адресу відповідача претензії від 17.04.2006р.
За таких підстав перебіг позовної давності було перервано вчиненням відповідачем дій про визнання останнім боргу.
За таких обставин та у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин справи в частині стягнення 3% річних, рішення господарського суду Запорізької області слід змінити, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судові витрати за розгляд справи у господарському суді Запорізької області відповідно до статті 49 ГПК України слід віднести на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а судові витрати за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському - на відповідача.
Керуючись статтями 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 24.07.2006р. у справі №19/125/06 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
„Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Дніпроенерго”, м.Запоріжжя, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „В.Т. Універсалстрой”, м.Суми,- 10.638,06грн. основного боргу, 3.085,04грн. інфляційних витрат, 957,42грн. – 3% річних, 146,80грн. державного мита за розгляд справи у господарському суді Запорізької області, 109,79грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовити”.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Виданий наказ господарського суду Запорізької області від 11.08.2006р. у справі №19/125/06 вважати таким, що не підлягає виконанню.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.