У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
12.10.06 Справа №25/87/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Хуторной В.М. , Шевченко Т. М.
при секретарі Соколова А.А.
за участю представників:
позивача - Коденкової О.Ю., довіреність №01-09/06 від 01.09.2006р.
відповідача - не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ Компані”, м. Луганськ
на рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2006р.
у справі № 25/87/06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ Компані”, м. Луганськ
до відповідача Державного підприємства “Хлібна база №74”, м.Молочанськ Запорізької області
про стягнення 15.429.970,04грн.
Установив:
05.04.2006р. до господарського суду Запорізької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВ Компані”, м.Луганськ (далі-ТОВ.„ВВ Компані”), де позивач просить стягнути з відповідача - Державного підприємства “Хлібна база №74”, .Молочанськ Запорізької області, збитки у розмірі 15.429.970,04грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.2006р. у справі №25/87/06 (суддя Дьоміна А.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
При вирішенні спору по суті господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, які заявлені в обґрунтування позовних вимог, а також не доведений прямий причинний зв’язок між протиправною поведінкою зберігача(відповідача) та спричиненням позивачу збитків. Вказані обставини стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, просить рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2006р. у справі №25/87/06 скасувати, а позовні вимоги задовольнити повністю.
Позивач вважає, що суд першої інстанції поверхнево з'ясував всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні позовних вимог.
На думку позивача відповідачем не виконані умови договору №123 щодо його зобов'язання за першою вимогою позивача надати останньому можливість розпорядитись продукцією, що здана на зберігання. Заявник апеляційної скарги зазначає, що не надавши у розпорядження позивача зерно, яке знаходилось на зберіганні відповідно до умов договору, відповідач порушив права позивача, чим завдав збитків у вигляді неотриманого прибутку.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги, що викладені в апеляційній скарзі, наполягає на скасуванні рішення та задоволенню позовних вимог.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області - без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулося 17.08.2006р., підтримав доводи, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні, яке відбулося 17.08.2006р., колегією суддів оголошена перерва до 12.10.2006р. на 10-00год.
Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду від 11.10.2006р. справа № 25/87/06 передана на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А. (головуючого, доповідача), Хуторного В.М. та Шевченко Т.М.
12.10.2006р. у судове засідання представник відповідача не з'явився, але це не перешкоджає розгляду скарги та справи в цілому. У судовому засіданні за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.
Суть спору.
05.12.2005р. між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг та зберіганню зерна за №123, предметом якого є зберігання та доведення до відповідних норм якості за встановлену плату сільгосппродукції(пшениця, ячмінь, жито), яка передається підприємству (відповідачу) замовником (позивачем) (а.с.60-63 т.1).
Умовами договору встановлені зобов'язання замовника, серед яких, зокрема, є: забезпечення постачання та вивіз продукції своїм транспортом, самостійно здійснювати замовлення вагонів, оплату за користування вагонами і оплату залізничного тарифу та послуг по станції, а також оформлення митних та інших документів, пов’язаних з перевезенням вантажів, при відправці вантажу залізничним транспортом замовник (позивач) зобов’язаний повідомити підприємство (відповідача) за 10 діб, надати підприємству (відповідачеві) рознарядку на відвантаження продукції з вказівкою повних реквізитів отримувача.
До обов'язків підприємства(відповідача) відноситься забезпечення приймання продукції, забезпечення доведення продукції наявних кондицій до кондицій тривалого зберігання відповідно до діючих на момент укладання договору інструкцій та наказів по сушінню продовольчого, фуражного зерна, олійних культур, зерна олія-насіння, борошна та крупи, здійснювати завантаження та відправлення продукції за рознарядкою замовника у межах фактично прийнятої кількості з урахуванням підробітки, сушки, природної втрати і відходів за фактично сформованої якості у загальній партії ємностей підприємства. При цьому договором зазначено, що всі послуги підприємство надає, виходячи з технічних можливостей підприємства з урахуванням технічного та морального зносу обладнання.
Пунктом 4.3 договору встановлено, що за першою вимогою замовника(позивача) підприємство (відповідач) надає можливість розпорядитись зданою на зберігання продукцією, у разі якщо між сторонами здійснені повні розрахунки. Переоформлення продукції на іншу фізичну або юридичну особу здійснюється з обов’язковим переукладенням договору.
Відповідно до п.4.4 договору датою закінчення зберігання вважається дата оформлення відповідних транспортних документів при відвантаженні продукції замовника автомобільним або залізничним транспортом.
Отже, на виконання умов договору замовником передано, а підприємством прийнято на зберігання та доведення норм якості пшеницю ІІІ класу заліковою кількістю 20.536.831кг.
Листами від 23.12.2005р. №29/12-2, №29/12-3 позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію - на яких силосах зберігається передана пшениця та повідомити про готовність відвантаження цієї пшениці залізничним транспортом з 27.12.2005р.(т.1 а.с.68-69).
Підприємством-відповідачем на ці листи 23.12.2005р. надана відповідь, з якої вбачається, що підприємством здійснена фумігація зерна та строки відвантаження визначити неможливо у зв’язку з встановленням карантинного періоду.
В свою чергу між ТОВ. “ВВ Компані” та ПП „Ватан” 20.12.2005р. укладений договір купівлі - продажу за №20/З/2-2006р., відповідно до умов якого ТОВ. “ВВ Компані” зобов’язане передати у власність покупця ПП „Ватан” пшеницю ІІІ класу, а останній прийняти та оплатити її(а.с.11-12 т.1).
03.01.2006р. ПП „Ватан”- покупець за вказаним договором, повідомив ТОВ. “ВВ Компані” про відмову від договору у зв’язку з невиконанням останнім обов’язку по переданню пшениці ІІІ класу(а.с.13 т.1).
Додатковою угодою №1 від 03.01.2006р. сторони розірвали договір купівлі- продажу за №20/З/2-2006р.(а.с.14 т.1), внаслідок чого ТОВ. “ВВ Компані” не отримало прибуток у розмірі 13.290.622,15грн.
Пшениця ІІІ класу, яка була передана на зберігання ТОВ.“ВВ Компані” до ДП “Хлібна база №74” в свою чергу була придбана ТОВ.“ВВ Компані” у ПП „ВКФ “Альбатрос” відповідно до умов договору №14/З/05 від 01.11.2005р., строк оплати за закуплену пшеницю встановлений три календарних дні. ТОВ. “ВВ Компані” у разі отримання прибутку у розмірі 13.290.622,15грн. від виконання договору купівлі - продажу за №20/З/2-2006р., укладеного між ТОВ. “ВВ Компані” та ПП “Ватан”, розраховувало оплатити суму заборгованості за придбання пшениці ІІІ класу у ПП ВКФ “Альбатрос”.
13.02.2006р. ПП „ВКФ “Альбатрос” звернулось з претензією до ТОВ. “ВВ Компані”, відповідно до якої за прострочення виконання грошового зобов'язання ТОВ. “ВВ Компані” повинно перерахувати на розрахунковий рахунок ПП ВКФ “Альбатрос” суму пені, що становить 222.474,75грн.(а.с.15-18 т.1), яка в подальшому оплачена товариством “ВВ Компані”.
За зберігання пшениці відповідно до умов договору, відповідачем - ДП “Хлібна база №74” позивачеві виставлений рахунок за зберігання пшениці на суму 116.836,83грн., який останнім оплачений у повному обсязі. Але враховуючи те, що по першій вимозі позивача відповідач не надав у розпорядження зерно пшениці, то позивач вважає, що вимога про оплату заборгованості за зберігання пшениці є неправомірною та вимагає повернення 116.836,83грн. у повному обсязі.
У подальшому між ТОВ. “ВВ Компані” та ТОВ. “Донзернопром” 30.01.2006р. укладений договір купівлі-продажу від 30.01.2006р., відповідно до умов якого продавець-ТОВ.“ВВ Компані” зобов’язався продати, а покупець-ТОВ. “Донзернопром” прийняти та оплатити зерно пшениці різних класів у порядку та на умовах, встановлених цим же договором(а.с.19 т.1). Сторони за цим договором встановили, що загальна кількість товару складатиме 5.000тонн, а вартість 1тонни пшениці ІІІ класу – 730грн.
При прийнятті пшениці ТОВ.“Донзернопром” від ТОВ. “ВВ Компані”, відправленої з зерносховищ ДП “Хлібна база №74”, контрагенти (ТОВ. “Донзернопром” та ТОВ. “ВВ Компані”) з’ясували, що поставлена пшениця не відповідає вимогам якості пшениці ІІІ класу, що в свою чергу стало підставою для зниження ціни на придбану пшеницю товариством “Донзернопром” на 60грн. за 1тонну. Так, внаслідок зниження ціни на придбану пшеницю ТОВ. “ВВ Компані” вважає, що понесло збитки у розмірі 101.013,00грн.
У зв’язку з невідповідністю показників якості пшениці ТОВ. “Донзернопром” відмовилось від поставки товару(пшениці), що спричинило неотримання прибутку ТОВ. “ВВ Компані” у розмірі 1.671.444,50грн.
При здійсненні аналізу якості пшениці на місці приймання, вагони, в яких пшениця поставлялась покупцеві, були затримані, внаслідок чого позивач-ТОВ.“ВВ Компані” сплатив вартість за затримання вагонів у сумі 27.578,85грн.
Стягнення з відповідача на користь позивача 15.429.970,04грн. стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 99 та 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вже зазначалось та встановлено матеріалами справи, 05.12.2005р. між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг та зберіганню зерна за №123, предметом якого є зберігання та доведення до відповідних норм якості за встановлену плату сільгосппродукції (пшениця, ячмінь, жито), яка передається підприємству(відповідачу) замовником(позивачем)(а.с.60-63 т.1).
Дійсно, положеннями цього договору встановлено, що за першою вимогою Замовника(позивача) Підприємство(відповідач) надає можливість розпорядитись зданою на зберігання продукцією у разі якщо між сторонами здійснені повні розрахунки. Переоформлення продукції на іншу фізичну або юридичну особу здійснюється з обов’язковим переукладенням договору.
Матеріали справи містять два листи від 23.12.2005р. №29/12-2, №29/12-3, де позивач звернувся до відповідача з вимогою надати інформацію - на яких силосах зберігається передана пшениця та повідомити про готовність відвантаження цієї пшениці залізничним транспортом з 27.12.2005р.
Але враховуючи те, що умовами цього ж договору(п.п. 2.6 і 2.7) встановлено, що позивач зобов’язаний забезпечувати постачання та вивіз продукції своїм транспортом, самостійно здійснювати замовлення вагонів, при відправці вантажу залізничним транспортом замовник (позивач) зобов’язаний повідомити підприємство(відповідача) за 10 діб, надати підприємству (відповідачеві) рознарядку на відвантаження продукції з вказівкою повних реквізитів отримувача.
Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що направлення позивачем до відповідача листів від 23.12.2005р. №29/12-2, №29/12-3 не є у розумінні укладеного договору вимогою позивача надати йому можливості розпорядитись зданою на зберігання продукцією.
Розпорядження переданою продукцією у даному випадку можливо шляхом перепису цієї продукції на іншого власника або відвантаження та відправлення транспортними засобами.
Але як вбачається з листів позивача, ним не вказано - як саме він бажає розпорядитись продукцією, а тому відповідач не мав можливості надати відповідь про готовність відвантаження цієї продукції.
Крім цього, на виконання умов договору відповідач зобов’язаний у разі необхідності застосовувати заходи знезараження переданої продукції на зберігання.
На момент звернення позивача з вищевказаними листами, відповідачем були здійснені заходи по знезараженню переданої пшениці та відбувався карантинний період, та у зв’язку з цим відповідач не мав змоги надати позивачеві будь-якої інформації щодо відвантаження продукції. Але у своїй відповіді на листи позивача відповідач зазначив, що відвантаження готовий розпочати після надання підприємством, яке здійснювало фумігацію(знезараження), на це дозволу(а.с.70 т.1).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вина у даному випадку у діях відповідача відсутня.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічна норма права міститься в ст.22 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв’язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.
Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторону. Суб’єктом є боржник; об’єктом - правовідносини по зобов’язаннях; об’єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб’єкта господарювання, а також причинний зв’язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб’єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.
Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодування збитків – це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов’язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв’язок між правопорушенням і збитками.
Слід зазначити, що господарська діяльність, якою займається позивач, безпосередньо пов’язана з комерційним ризиком. Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, в тому числі, для отримання прибутку. Держава забезпечує рівні умови здійснення підприємницької діяльності для всіх форм власності.
Свобода власників підприємств при виборі основних видів, напрямків діяльності та свобода у виборі тактики здійснення підприємницької діяльності є основним принципом інституту підприємництва в Україні. Тобто, власник підприємства на свій розсуд обирає шляхи та засоби (не заборонені законом) для отримання прибутку.
Таким чином, позивачем не доведений сам факт понесення збитків, і тим більше, саме з вини відповідача.
Перелічені в позовній заяві та апеляційній скарзі порушення з боку відповідача належним чином не доведені, документів на підтвердження суду не надано.
Слід також звернути увагу на те, що обґрунтовуючи вимоги по стягненню збитків у вигляді неотриманого прибутку позивач посилається на те, що його контрагент ПП “Ватан” відмовився від договору. Але як вбачається з листа ПП “Ватан” від 03.01.2006р. (а.с.13 т.1) останній відмовився від договору у зв’язку з невиконанням ТОВ. “ВВ Компані” пункту 4.5 договору, укладеного між ними, яким сторони погодили, що постачальник(ТОВ. “ВВ Компані”) переписує складську квитанцію на покупця (ПП “Ватан”) протягом 3-х календарних днів від дати підписання цього договору.
Так, цей договір укладений 20.12.2005р., тобто враховуючи 3-х денний термін, постачальник (ТОВ. “ВВ Компані”) зобов’язаний був переписати складську квитанцію на покупця (ПП “Ватан”) до 24.12.2005р.(включно). Але маючи продукцію на зберіганні у ДП “Хлібна база №74”, ТОВ. “ВВ Компані” звернулось до зберігача з листами від 23.12.2005р. №29/12-2, №29/12-3, у передостанній день для здійснення перепису складської квитанції на покупця (ПП “Ватан”).
Про відмову ПП “Ватан” від договору свідчить лист від 03.01.2006р., як вбачається з пояснень позивача (частина 3 позовної заяви) перше відвантаження, тобто розпорядження позивачем пшеницею, було здійснено 22.01.2006р., що вказує на те, що до відмови ПП “Ватан” від договору, позивач вже мав змогу здійснити переписання складської картки.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача по стягненню збитків, понесених у зв’язку з ненаданням відповідачем можливості розпорядитись переданою продукцією у розмірі 13.290.622,15грн. задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 222.474,75грн., сплаченої позивачем приватному підприємству ВКФ “Альбатрос” також не підлягають задоволенню в силу наступного.
Відповідно до статей 193 Господарського кодексу України, 525 і 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення статті 625 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У даному разі позивач вимагає стягнути розмір пені, нарахованої йому за невиконання умов договору, укладеного між ним та ПП „ВКФ “Альбатрос”. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП „ВКФ “Альбатрос” укладений договір купівлі-продажу пшениці за №14/З/05 від 01.11.2005р., за яким ТОВ. “ВВ
Компані” зобов’язано було оплатити отриману пшеницю, але не сплатило її вартість у встановлений строк, у зв’язку з чим і було ПП „ВКФ “Альбатрос” нараховано пеню.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Слід звернути увагу на те, що при укладанні договору купівлі-продажу взаємні права та обов’язки виникають у сторін, які укладають цей договір.
Отже, виконання обов’язку щодо оплати отриманої продукції від ПП „ВКФ “Альбатрос” позивачем ніяким чином не стосується виконання зобов’язань його (позивача) контрагентів, а відтак невиконання Державним підприємством “Хлібна база №74” у даному випадку будь-яких зобов’язань перед позивачем не є підставою для відшкодування ним збитків, понесених ТОВ. “ВВ Компані”(позивачем).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що, як вже встановлено та зазначено вище, у даному випадку відсутні винні дії відповідача.
Позивач також просить стягнути з відповідача 116.836,83грн., яка складається із суми оплати за зберігання пшениці ІІІ класу за період з 01.01.2006р. по 22.01.2006р.
Відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору останній зобов’язаний зберігати та доводити до відповідних норм якості за встановлену плату сільгосппродукцію, передану замовником.
Таким чином, сторони у договорі погодили, що договір зберігання є оплатним, зобов'язання по зберіганню відповідачем виконані повністю, позивачем не заперечуються, а тому виставлення відповідачем рахунку за збереження пшениці з 01.01.2006р по 22.01.2006р. є цілком правомірним, а вимоги щодо стягнення сплаченої позивачем суми у розмірі 116.836,83грн. - безпідставними.
Позовні вимоги ТОВ. “ВВ Компані” про стягнення з ДП “Хлібна база №74” збитків у розмірі 1.800.036грн., що складаються з 101.013,00грн., 1.671.444,50грн. не отриманого прибутку, та 27.578,85грн. витрат за затримання вагонів у зв’язку з проведенням аналізу якості пшениці, також не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Між ТОВ. “ВВ Компані” та ТОВ. “Донзернопром” 30.01.2006р. укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець - ТОВ. “ВВ Компані” зобов’язався продати, а покупець - ТОВ. “Донзернопром” прийняти та оплатити зерно пшениці різних класів, у порядку та на умовах встановлених цим же договором(а.с.19 т.1). Сторони за цим договором встановили, що загальна кількість товару складатиме 5.000тонн, а вартість 1тонни пшениці ІІІ класу – 730грн.
При прийнятті пшениці ТОВ. “Донзернопром” від ТОВ. “ВВ Компані”, відправленої із зерносховищ ДП “Хлібна база №74”, контрагенти (ТОВ. “Донзернопром” та ТОВ. “ВВ Компані”), з’ясували, що поставлена пшениця не відповідає вимогам якості пшениці ІІІ класу, що в свою чергу стало підставою для зниження ціни на придбану пшеницю на 60грн. за 1тонну. Так, внаслідок зниження ціни за тону пшениці ТОВ. “ВВ Компані” вважає, що понесло збитки у розмірі 101.013,00грн.
Також у зв’язку з невідповідністю показників якості пшениці ТОВ. “Донзернопром” відмовилось від поставки товару(пшениці), що спричинило неотримання прибутку ТОВ. “ВВ Компані” у розмірі 1.671.444,50грн.
З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що ДП “Хлібна база №74” на вимогу ТОВ. “ВВ Компані” відправлена пшениця ІІІ класу на станцію “Донецьк”. При відвантаженні вказаної пшениці Запорізькою державною хлібною інспекцією на всю партію видані сертифікати, з яких вбачається, що пшениця відповідає вимогам якості ІІІ класу(а.с.4-24 т.2).
Але у місці прибуття партії пшениці був здійснений її аналіз, про що складені протоколи, які свідчать про те, що якість пшениці не відповідає якісним показникам пшениці ІІІ класу(а.с.22-57 т.1).
На підставі того, що якісні показники пшениці, яка надійшла від ДП “Хлібна база №74” не відповідали показникам, встановленим у договорі, укладеним між ТОВ. “ВВ Компані” та ТОВ. “Донзернопром”, останній частково відмовився від договору, а частково прийняв товар за зниженою ціною, що завдало збитків позивачу у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 101.013,00грн.та 1.671.444,50грн.
Проаналізувавши сертифікати, видані Запорізькою державною хлібною інспекцією, та протоколи, складених за місцем прибуття пшениці, колегія суддів з'ясувала, що різниця в показниках наявна лише при визначені якості клейковини, при цьому у показниках хлібної інспекції – 23%, а в протоколах випробувань якість клейковини вказана як 21%, 22% та 23%, тобто частково якість клейковини не співпадає.
Але слід зазначити, що відповідно до ДСТ 13586.1-68 при контрольних та арбітражних аналізах розбіжність у встановлені кількості сирої клейковини не можуть перевищувати +/- 2% (а.с.137,141). А відтак зазначення у протоколах кількості клейковини - 21% і 22% є допустимим, що виключає неналежне виконання відповідачем вимог договору зберігання у частині надання пшениці неналежної якості.
Крім того, відповідно до статті 678 Цивільного Кодексу України Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
а) пропорційного зменшення ціни; б) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; в) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. А в даному випадку ТОВ. “ВВ Компані” та ТОВ. “Донзернопром” дійшли згоди про зменшення ціни на отримане останнім зерна.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, позивачем не доведений сам факт понесення ним збитків, і тим більше, саме з вини відповідача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні господарського суду Запорізької області.
Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ Компані”, м.Луганськ, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2006р. у справі № 25/87/06 – без змін.
Постанову оформлено і підписано 24.10.2006 року
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Хуторной В.М. Шевченко Т. М.