УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 876/284/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

представника позивача - Сторонянського О.З.,

представника відповідача- Скрипника С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сортнасіннєовоч" (Приватне акціонерне товариство "Сортнасіннєовоч") до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

10 вересня 2012 року позивач - ВАТ „Сортнасіннєовоч" звернулось в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року № 0004242300/12350.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова від 06 серпня 2012 року №0004242300/12350.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - з ІП «Віндекс Проджект Україна», ПП «Західбудстиль», ТОВ «Дельта-Принт», ТОВ «Фірма Аква Транс» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займалися фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, а саме: кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення, а також інші фізичні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції. Для підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарів від продавця до покупця. Апелянт звертає також увагу на недоліки податкової правосуб'єктності контрагентів позивача - ІП «Віндекс Проджект Україна», ПП «Західбудстиль», а саме: відсутність за місцем реєстрації (підприємство за юридичною адресою не знаходиться). Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Скрипник С.В. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - Сторонянський О.З. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 11 по 17 липня 2012 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ „Сортнасіннєовоч" з питань взаєморозрахунків з ІП «Віндекс Проджект Україна», ПП «Західбудстиль», ТОВ «Дельта-Принт», ТОВ «Фірма Аква Транс», якою встановлено порушення вимог п.п.198.2, 198.3 ст.198 ПК України, а саме: встановлено завищення задекларованих ВАТ „Сортнасіннєовоч" показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбані з податком на додану вартість на митній території України товари (роботи, послуги), вартість яких включається до складу валових витрат виробництва (обігу), та основні фонди й нематеріальні активи, які підлягають амортизації, для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню» на загальну суму 200913 грн.

За результатами перевірки складено Акт №1299/130/22-1009/00492302 від 24 липня 2012 року.

06 серпня 2012 року на підставі вказаного акту ДПІ у Шевченківському районі м.Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0004242300/12350, яким збільшено суму грошового зобов'язання ВАТ „Сортнасіннєовоч" за платежем: податок на додану вартість на 292620,50 грн., в т.ч. за основним платежем 200913,00 грн. та за штрафними санкціями 91707,50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про порушення ВАТ „Сортнасіннєовоч" податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2011 року між ІП «Віндекс Проджект Україна» та ВАТ „Сортнасіннєовоч" укладено договір №89 купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.

На підтвердження виконання умов договору позивачем долучено податкову накладну №36 від 15 червня 2011 року на загальну суму 105000 грн., в т.ч. ПДВ- 17500 грн., видаткову накладну №19 від 15 червня 2011 року.

01 серпня 2011 року між ВАТ „Сортнасіннєовоч" та ІП «Віндекс Проджект Україна» укладено договір №105 купівлі-продажу, на виконання якого ІП «Віндекс Проджект Україна» передало у власність ВАТ „Сортнасіннєовоч" товарів на загальну суму 29360,84 грн., що підтверджується податковими накладними: №5 від 04 серпня 2011 року на загальну суму 21360,84 грн., в т.ч. ПДВ - 3569,14 грн., та №19 від 26 серпня 2011 року на загальну суму 8000,00 грн., в т.ч ПДВ - 1333,33 грн., видатковими накладними № 040801 від 04 серпня 20112 року та № 260801 від 26 серпня 2011 року.

Розрахунки за вказаними договорами проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень та рахунками-фактурами.

01 листопада 2011 року між ВАТ „Сортнасіннєовоч" та ТОВ «Фірма Аква Транс» укладено договір № 111 купівлі-продажу, на виконання якого ТОВ «Фірма Аква Транс» передало ВАТ „Сортнасіннєовоч" товарів на загальну суму 211005,86 грн., що підтверджується податковими накладними №251106 від 25 листопада 2011 року на загальну суму 117504 грн., в т.ч. ПДВ- 19584 грн., №281107 від 28 листопада 2011 року на загальну суму 32679,86 грн., в т.ч. ПДВ- 5446,64 грн., №261208 від 26 листопада 2011 року на загальну суму 60822 грн., в т.ч. ПДВ-10137 грн., видатковими накладними № 251106 від 25 листопада 2011 року, № 281107 від 28 листопада 2011 року, № 301208 від 30 грудня 2011 року.

Розрахунки за вказаним договором проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень та рахунками-фактурами.

Позивачем долучено до матеріалів справи докази використання придбаних у ІП «Віндекс Проджект Україна» та ТОВ «Фірма Аква Транс» товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, зокрема, подальшої реалізації вказаних товарів ПП «РА «СітіАРТ», ТОВ «Електроприлад» - Науково-виробниче підприємство, Львівському державному університету безпеки життєдіяльності, ПП «Електротехніка ХХІ», Міському палацу культури ім. Гната Хоткевича, Комунальній організації культурно-оздоровчому комплексу «Старт», СП «Тернопільський завод залізобетонних виробів і будівельних конструкцій», ПП «Клуб Пікассо», ТОВ «Центр нових інформаційних технологій», ТОВ «Бучацький сирзавод», ТОВ «Фактор Нафтогаз», ТОВ «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини», ПП «Бастер», ВАТ «Микулинецький бровар», ТОВ «Інстал Вент-ком», ТОВ «Мережа концептуальних авторських ресторанів «ФЕСТ», ТОВ «Інформаційні системи».

17 жовтня 2011 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» та ПП «Західбудстиль» укладено бартерний договір № 145, відповідно до якого ПП «Західбудстиль» передало, а ВАТ „Сортнасіннєовоч" прийняло товар на загальну суму 225587 грн., що підтверджується податковими накладними від 17 жовтня 2011 року №171002, №171003, №171004 та відповідними видатковими накладними. На виконання умов цього ж договору, товар визначений у накладних №818 від 27 жовтня 2011 року, №817 від 27 жовтня 2011 року, №819 від 28 жовтня 2011 року, №820 від 31 жовтня 2011 року передано ВАТ „Сортнасіннєовоч" у власність ПП «Західбудстиль».

01 грудня 2011 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» та ПП «Західбудстиль» укладено договір № 112 купівлі-продажу товарів на суму 72348,36 грн., що підтверджується податковими накладними №71201 від 07 грудня 2011 року на загальну суму 253660,14 грн, в т.ч. ПДВ- 42276,69 грн., №61201 від 06 грудня 2011 року на загальну суму 89000 грн., в т.ч. ПДВ- 14833,33 грн., №81201 від 08 грудня 2011 року на загальну суму 91430,00 грн., в т.ч. ПДВ-15238,33 грн. та відповідними видатковими накладними.

02 січня 2012 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» та ПП «Західбудстиль» також укладено договір № 4 купівлі-продажу товарів.

ВАТ «Сортнасіннєовоч» здійснило повністю розрахунки за договором № 112 від 01 грудня 2011 року та № 4 від 02 січня 2012 року на підставі наданих контрагентом рахунків-фактур.

20 квітня 2012 року ПП «Буднов» прийняло від ПП «Західбудстиль» право вимоги до ВАТ «Сортнасіннєовоч" за договором № 4 від 02 січня 2012 року.

ВАТ «Сортнасіннєовоч» здійснено проплату на рахунок ПП «Буднов» 63124,90 грн. за вищевказаним договором.

01 листопада 2013 року між ВАТ «Сортнасіннєовоч» та ТОВ «Дельта-Принт» укладено договір № 95 субпідряду на виконання робіт, відповідно до якого ТОВ «Дельта-Принт» на замовлення ВАТ «Сортнасіннєовоч» виконано поліграфічні роботи, а саме: порізку, фасування, поклейку, згідно з актом надання послуг № 301205 від 30 грудня 2012 року.

На виконання вказаного договору між ПП «Рекламне агентство «СітіАрт» (замовник) та ВАТ „Сортнасіннєовоч" (виконавець) укладено договір субпідряду.

За цим договором позивачем надано послуг на суму 60000 грн., що підтверджується актами надання послуг, податковими накладними, рахунками на оплату, виписками по рахунку.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від контрагентів, товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що при проведенні перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова взагалі не аналізувались первинні документи, в акті перевірки відсутні будь-які претензії податкового органу до первинних документів позивача.

Вказаний факт не заперечувався представником відповідача і при апеляційному розгляді даної справи.

Крім того, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач повинен базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки лише на підставі безпосереднього дослідження первинних документів.

З урахуванням підтвердження платником податку первинними документами реальності здійснення операцій, описаних в акті перевірки, колегія суддів не приймає до уваги покликання податкового органу на акти перевірок контрагентів ВАТ „Сортнасіннєовоч" - ІП «Віндекс Проджект Україна», ПП «Західбудстиль», ТзОВ «Дельта-Принт», ТОВ «Фірма Аква Транс».

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено протиправність дій органів державної податкової служби, які складали ці акти, щодо викладення в актах перевірки висновків про визнання нікчемними всіх укладених правочинів. Висновки перевірки ґрунтуються на припущеннях про неспроможність контрагента позивача підприємства виконувати поставку та зберігання товару. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2012 року № 0004242300/12350 прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року у справі № 2а-7869/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Повний текст ухвали виготовлено 16 лютого 2015 року.