У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.12.06 Справа №19/230-19/140/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача – Пармазіна А.С., провідний юрисконсульт, дов. №4794 від 05.12.2006р.
відповідача - 1 – Бичківського О.О., ліквідатора
відповідача - 2 – Кузьмінова С.М., нач. юр.відділу, дов. №44 від 17.04.2006р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії- Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.10.2006р.
у справі № 19/230/05-19/140-06
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя
до відповідача - 1 Приватного підприємства „Дар”, м.Запоріжжя
до відповідача - 2 Акціонерного банку „Муніципальний”, м.Запоріжжя
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.04.2003р. у справі про банкрутство Приватного підприємства „Дар”, м.Запоріжжя
Установив:
Згідно з ухвалою господарського суду Запорізької області (суддя Даценко Л.І.) від 28.10.2005р. порушено провадження у справі №19/230-05 про банкрутство Приватного підприємства „Дар”, м.Запоріжжя.
Ухвалою від 02.03.2006р. за результатами попереднього засідання визнані конкурсними наступні кредитори:
- Відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя;
- Управління Пенсійного фонду України у Хортицькому районі м.Запоріжжя;
- Хортицька міжрайонна державна податкова інспекція м.Запоріжжя.
Відповідно до постанови суду першої інстанції від 27.03.2006р. боржник визнаний банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, призначений ліквідатор у справі. гідно з протоколом засідання комітету кредиторів від 14.06.2006р. (а.с.27-31 т.3) останній доручив ініціюючому кредитору - Відкритому акціонерному товариству „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк
України”, м.Запоріжжя, звернутись з позовною заявою до господарського суду Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу майна від 22.04.2003р., укладеному між боржником (продавцем) і Акціонерним банком „Муніципальний”, недійсним. 21.07.2006р. така заява надійшла до місцевого господарського суду.
26.07.2006р. порушено провадження у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя, до відповідача – 1 – Приватного підприємства „Дар” (боржник) та Акціонерного банку „Муніципальний”, м.Запоріжжя, про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Згідно з ухвалою від 11.08.2006р. (а.с.64-66 т.3) суд першої інстанції здійснив процесуальне правонаступництво – замінив неналежного відповідача-2 – АБ „Муніципальний”, м.Запоріжжя, на належного – Акціонерний банк „ТАС-Бізнесбанк”, м.Запоріжжя, який є правонаступником банку „Муніципальний” згідно з рішенням загальних зборів акціонерів останнього (протокол від 28.07.2005р.). Крім того, місцевий господарський суд за клопотанням ліквідатора (а.с.56-57 т.3) об’єднав обидві справи в одне провадження – справу про банкрутство, та присвоїв справі № 19-230-19/140/06. Таким чином, позов був розглянутий у межах справи про банкрутство. Розглянувши позовні вимоги, місцевий господарський суд згідно з ухвалою від 30.10.2006р. у задоволенні позову відмовив, аргументувавши таке рішення наступним. Приватним підприємством „Дар”(боржником) був отриманий кредит у сумі 400000грн. за договором кредитної лінії №кр102-2001 від 28.09.2001р., укладеним між боржником і АБ „Муніципальний”. В забезпечення кредиту сторони уклали договір застави №ДЗ 166-01, відповідно до якого ПП „Дар” передало в заставу об’єкт нерухомості, розташований за адресою: м.Запоріжжя вул.Лахтинська, 8, заставною вартістю 632574грн. Оскільки боржник в установлений договором строк не повернув кредит, сторони уклали договір купівлі-продажу об’єкту нерухомості, який був у заставі. Набувши право власності на нерухомість, банк „Муніципальний” у свою чергу реалізував його ТОВ. „Продінвест” за договором №170 від 02.12.2003р.26.07.2002р. між Відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” та Приватним підприємством „Дар” був укладений договір кредитної лінії №43, ПП „Дар” отримало кредит на придбання продуктів харчування у сумі 1000.000 грн. з терміном погашення на 12 місяців – з 26.07.2002р. по 26.07.2003р. Виконання зобов”язань за договором кредитної лінії №43 забезпечувалось договором застави від 31.07.2002р., укладеним між Відкритим акціонерним товариством „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” та ПП „Дар”. Згідно з цим договором у заставу було надано майно: насіння соняшнику на суму 930000грн., цукор на суму 800000грн., загальна вартість склала – 1730000грн. Заставлене майно залишалось у користуванні, володінні та розпорядженні Приватного підприємства „Дар”, як заставодавця, який гарантував його належне зберігання до закінчення дії договору застави. Але ПП „Дар” не виконало належним чином і в строк відповідно до умов договору кредитної лінії №43 від 26.07.2002р. своїх зобов”язань, внаслідок чого у нього виникла заборгованість на суму 1096635грн.63коп. Із-за відсутності заставленого майна позивач звернувся до господарського суду про стягнення з ПП „Дар” боргу, про що свідчить рішення від 09.03.2004р. №17/13. Згодом за заявою Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” було порушено провадження у справі про банкрутство ПП „Дар”. У зв”язку з тим, що Ощадбанк не надав доказів, які б свідчили про те, що на час укладання боржником з АБ „Муніципальний” договору купівлі-продажу від 22.04.2003р. відносно боржника було порушено виконавче провадження, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з цим судовим актом, ініціюючий кредитор – Відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” оскаржив його в апеляційному порядку, вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, просить її скасувати та розглянути позов по суті. У судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги уточнив апеляційну скаргу, просить позов задовольнити, мотивуючи свої доводи тим, що на момент укладення 22.04.2003р. договору купівлі-продажу між боржником – ПП „Дар” та Банком „Муніципальний”, існували кредитні відносини між ПП „Дар” і Ощадбанком, які виникли на підставі кредитного договору №43 від 26.07.2002р. Виконання зобов”язань за кредитним договором забезпечувалося договором застави. Своїх зобов”язань боржник не виконав, заставлене майно незаконно реалізував, у зв”язку з чим Ощадбанк змушений був звернутися до господарського суду з позовом про стягнення боргу. Позов був задоволений, однак через відсутність майна у боржника стягнення не відбулося. За заявою Ощадбанку господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство ПП „Дар”. Вважає, що зобов’язання, яке склалося між сторонами – ПП „Дар” і АБ „Муніципальний” за договором купівлі-продажу, дозволяє стверджувати, що за цим договором всупереч п.2.7 договору застави від 02.10.2001р. заставодержатель – Банк „Муніципальний” виступив як покупець, а Заставодавець – ПП „Дар”, як продавець, хоча за цим договором застави від 02.10.2001р. не передбачено право заставодавця вчиняти розпорядчі угоди щодо заставного майна. Розпорядчу угоду – договір купівлі-продажу було здійснено щодо нерухомого майна, яке на момент укладання договору (22.04.2003р.) знаходилося під забороною його відчуження, а тому не могло бути предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу. Заявник вважає, що угода про відчуження заставленого майна укладена з порушенням закону, а тому повинна бути визнана недійсною згідно зі статтею 48 діючого на той час Цивільного кодексу УРСР.
Відповідач – 1 у справі у відзиві на апеляційну скаргу погодився з її доводами, просить скаргу задовольнити.
Відповідач – 2 - Акціонерний банк „ТАС-Бізнесбанк” у відзиві просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Представники сторін підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
У судовому засіданні, яке відбулося 22.12.2006р., оголошувалась перерва до 26.12.2006р. на 17-45год.
Учасники судового процесу погодились на оголошення лише вступної та резолютивної частини постанови.
Відповідно до розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду №3740 від 25.12.2006р справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А.(головуючого), Мірошниченка М.В. і Хуторного В.М.
Колегія суддів, заслухавши учасників судового засідання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, за кредитним договором № КР 102-2001 від 28.09.2001р. (з усіма додатковими угодами до нього), укладеним між Відповідачем-1 по справі та Відповідачем-2 (АБ “Муніципальний”) позичальником – ПП „Дар” було отримано кредит у сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень.
Кредитні зобов’язання за вказаним договором забезпечувалися заставою згідно з договором застави №ДЗ 166-01 від 02.10.01р., за п.1.2 якого Заставодавець (Відповідач-1)
передав у заставу АБ “Муніципальний” (Заставодержателю, Відповідачу-2) нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул.Лахтинська, 8, що складається з наступних об’єктів: їдальні, зазначеної на плані літерою А-2, загальною нежилою площею 982,1 м2; холодильних камер, зазначених на плані літерами Б, В, В`, загальною нежилою площею 14,9 м2, 7,7 м2 і 22,5 м2 відповідно; склад, зазначений на плані літерами «Г», «Д»; недобудоване кафе, зазначене на плані літерою «Е»; недобудований навіс, зазначений на плані літерою «Ж»; огорожа, зазначена на плані цифрою №1; ворота, зазначені на плані цифрою № 2; замощення, зазначене на плані цифрою «І».
Відповідно до п.2.7 розділу ІІ договору застави № ДЗ 166-01 від 02.10.2001р., укладеного між ПП „Дар” та АБ „Муніципальний”, реалізація заставного майна для погашення заборгованості, забезпеченої заставою, здійснюється Заставодержателем у порядку, передбаченому статтею 21 Закону України „Про заставу”. Реалізація заставного майна для погашення заборгованості, забезпеченої заставою, може здійснюватися Заставодержателем самостійно будь-яким можливим для нього способом, у тому числі через аукціони, біржі тощо. Заставодержатель має право зі згоди заставодержателя в рахунок погашення заборгованості прийняти предмет застави у власність.
22 квітня 2003 року між Відповідачем-1 (Приватним підприємством “Дар”, виступало у якості продавця) та Відповідачем-2 (Акціонерним банком “Муніципальний”, виступав у якості покупця) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з п.1.1 якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупцеві об’єкт нерухомості, розташований за адресою: м.Запоріжжя, вул.Лахтинська, 8, а Покупець – прийняти об’єкт нерухомості та сплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених договором; вартість об’єкту нерухомості за 1.4 договору купівлі-продажу склала 460.000 гривень з урахуванням ПДВ.
Згідно з п.1.3 договору купівлі-продажу, договір укладено між сторонами під відкладальною умовою, якою відповідно до цього пункту договору було визнано виникнення у Приватного підприємства „Дар” (Продавця) простроченої заборгованості перед Акціонерним банком „Муніципальний” за кредитним договором № КР 102-2001 від 28.09.2001р.
На підставі Акту приймання-передачі від 22.07.2003 року, який було складено між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу від 22.04.2003 року, ПП „Дар” („Продавець”) передало, а АБ „Муніципальний” („Покупець”) прийняв у власність вказаний вище об’єкт нерухомості. Таким чином, у Відповідача-2 по справі - Акціонерного банку „Муніципальний” виникло право власності на зазначений об’єкт нерухомості саме з 22 липня 2003 року.
Як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу заборону за №128 щодо відчуження зазначеної нерухомості, зареєстрованої у Реєстрі для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого майна, фактично було знято лише 23.07.2003 року.
Під час укладання між Приватним підприємством „Дар” (Відповідач-1 по справі) та Акціонерним банком „Муніципальний” (Відповідач-2 по справі) договору купівлі-продажу щодо об’єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вул.Лахтинська, 8, діяв договір застави № ДЗ 166-01 від 02 жовтня 2001р., укладений між вказаними особами щодо цього об’єкту нерухомості. Відповідач-2 не надав суду доказів, які б підтверджували припинення заставних зобов’язань на момент укладання договору купівлі-продажу від 22 квітня 2003 року.
Згідно зі статтею 73 Закону України „Про нотаріат” державний нотаріус чи інша особа, що вчиняє нотаріальні дії, посвідчуючи договір застави нерухомого майна, накладають заборону його відчуження, яку може бути знято лише за умов, зазначених у статті 74 зазначеного Закону.
Угода про відчуження заставленого майна укладена з порушенням згаданих вимог законодавчих актів, може бути визнана господарським судом недійсною згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року).
Як вбачається зі змісту п.2.3 договору купівлі-продажу, укладеного між Приватним підприємством „Дар” (Відповідач-1) та Акціонерним банком „Муніципальний” (Відповідач-2) щодо об’єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вул.Лахтинська, 8, Відповідач-1 (Продавець) повідомляє Відповідача-2 (Покупця), що на момент укладення договору купівлі-продажу об’єкт нерухомості знаходиться у заставі у Акціонерного банку „Муніципальний” на підставі договору застави № ДЗ 166/01 від 02.10.2001р. та додаткових угод до нього від 23.11.2001р., 24.01.2002р., 31.01.2002р., 15.02.2002р., 18.09.2002р., 27.03.2003р. та 24.04.2003р.
Відповідно до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Вказана норма ЦК України (в редакції 1963 року) кореспондується зі ст.216 ЦК України, за ч.2 якої у випадку недійсності угоди кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цієї угоди, а у випадку неможливості такого повернення – відшкодувати вартість отриманого за цінами, які існують на момент такого відшкодування.
Оскільки спірні правовідносини між сторонами щодо визнання угоди недійсною виникли в момент дії ЦК України (в ред. 1963 року), то до спірної угоди апеляційним господарським судом у частині правових підстав визнання угоди недійсною застосовуються правила, зазначені у ч.1 ст.48 ЦК України (в ред. 1963 року). Водночас, оскільки правовідносини між сторонами щодо повернення в натурі усього отриманого за угодою виникли після набрання чинності ЦК України (після 01.01.2004 року), то у цій частині апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо необхідності застосування до цих правовідносин правил, викладених у нормі ч.1 ст.216 ЦК України.
Як вбачається з положень п.18 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, за неможливості повернути майно в натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати первісну вартість цього майна.
Однак ці положення Роз’яснень Вищого арбітражного суду України не узгоджуються з ч.1 ст.216 ЦК України, тому у цьому випадку апеляційним господарським судом застосовуються норми закону, за якими кожна зі сторін повинна відшкодувати іншій вартість отриманого за цінами, які існують на момент відшкодування.
У разі задоволення позову господарський суд може у резолютивній частині рішення зазначити про визнання угоди недійсною і одночасно про застосування передбачених законом наслідків, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню та/або найменування майна, що підлягає передачі, і його місцезнаходження.
Як вбачається з додаткових пояснень від 25.10.2006р. за вих.№10/25-3 Відповідача-2 по справі – Акціонерного банку “ТАС-Бізнесбанк” (правонаступника Відповідача-2 Акціонерного банку “Металург”), Відповідач-2 не може надати апеляційному господарському суду доказів наявності у нього нерухомого майна, придбаного за договором купівлі-продажу від 22.04.2003 р., оскільки воно у тому ж році було продане як непрофільний актив, не потрібний для здійснення банківської діяльності.
Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до обґрунтованих висновків, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції Відповідач-2 по
справі не має можливості повернути іншій стороні – Відповідачу-1 в натурі об’єкт нерухомості, розташований за адресою: місто Запоріжжя, вул.Лахтинська, 8, який був одержаний Відповідачем-2 у справі за угодою.
Відповідно до п.3 Національного стандарту № 1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. № 1440, ринковою вартістю охоплюється вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
За експертним висновком вартості нерухомого майна, розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Лахтинська,8, складеним експертом-оцінювачем – Кирютою С.В. 22.12.2006р., вартість вказаного об’єкту нерухомого майна, яке було відчужене за договором купівлі-продажу від 22.04.2003р., станом на 22.12.2006р. становить 5.210.586 гривень.
У разі визнання господарським судом угоди недійсною обов’язок щодо повернення одержаного за угодою виникає у сторони (сторін) з моменту прийняття відповідного судового рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності розгляду в апеляційному порядку позовних вимог позивача та вбачає підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Статтею 48 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв у період дії договору застави № ДЗ 166-01 від 02.10.2001р., та договору купівлі-продажу від 22.04.2003р., встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Колегією суддів встановлено, що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. заборону за №128 щодо відчуження зазначеної нерухомості, зареєстровану у Реєстрі для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого майна, фактично було знято лише 23.07.2003р., тобто, після укладення спірного договору купівлі-продажу вищезгаданого майна.
Під час укладання між Приватним підприємством “Дар” (Відповідач-1 по справі) та Акціонерним банком “Муніципальний” (Відповідач-2 по справі) щодо об’єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Запоріжжя, вул. Лахтинська, 8, діяв договір застави № ДЗ 166-01 від 02 жовтня 2001 року, укладений між вказаними особами щодо цього об’єкту нерухомості. Відповідач-2 не надав суду доказів, які б підтверджували припинення заставних зобов’язань на момент укладання договору купівлі-продажу від 22 квітня 2003 року.
Згідно зі статтею 73 Закону України „Про нотаріат”, державний нотаріус чи інша особа, що вчиняє нотаріальні дії, посвідчуючи договір застави нерухомого майна, накладають заборону його відчуження, яку може бути знято лише за умов, зазначених у статті 74 зазначеного Закону.
З наведеного випливає, що під час укладання між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору купівлі-продажу від 22.04.2003р. були порушені права та охоронювані законом інтереси позивача, які ґрунтувалися на договорі кредитної лінії № 43 від 26.07.2002р., за п.1.1 якого Приватне підприємство „Дар” отримало від ВАТ „Державний ощадний банк України” кредит на придбання продуктів харчування в сумі 1.000.000 (один мільйон) гривень терміном на 12 місяців з 26.07.2002р. по 26.07.2003р., та на час укладання цього договору Відповідачем-1 зобов’язання за договором кредитної лінії №43 від 26.07.2005р. перед позивачем у справі не були виконані.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за позовом та апеляційною скаргою відносяться на відповідачів у справі.
Керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, ст.48 Цивільного кодексу УРСР (у редакції 1963р.), Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя, задовольнити.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.10.2006р. у справі №19/230/05-19/140-06 скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.04.2003р., що укладений між Акціонерним банком „Муніципальний”, м.Запоріжжя, та Приватним підприємством „Дар”, м.Запоріжжя.
Зобов’язати Акціонерний банк „ТАС-Бізнесбанк”, м.Запоріжжя, та Приватне підприємство „Дар”, м.Запоріжжя, повернути один одному все одержане за цим договором, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у розмірі – 5.210.586 грн.
Стягнути з Акціонерного банку „ТАС-Бізнесбанк”, м.Запоріжжя, та Приватного підприємства „Дар”, м.Запоріжжя, на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі філії - Запорізького обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України”, м.Запоріжжя, судові витрати у розмірі 245грн.50коп. за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанціях.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.