Господарський суд міста Севастополя
Іменем України
РІШЕННЯ
12 листопада 2008 року справа №5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403
За позовом Першого заступника Військового прокурора Військово-Морських
Сил України (вул. Леніна, 41, м. Севатополь, 99011) в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України (пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168);
Військової частини А0225 (вул. Соловйова, 1, м. Севастополь, 99029)
до відповідача Приватного підприємства „Адепт" (вул. Гражданська, 3-„А",
м. Севастополь, 99011)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору
на стороні позивача: Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина
морська (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040), Кримське територіальне
квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України (м.
Севастополь, вул. Хрустальова, 42)
на стороні відповідача: Підприємство „Будівельне управління
Чорноморського Флоту Міністерства Оборони Російської Федерації (99011, м.
Севастополь, пр. Нахімова, 13)
про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва грязелікувальниці у військовому містечку №174, б.Омега, М. Севастополь, орієнтовною вартістю 432283, 00 грн. за державою Україна в особі Міністерства оборони України;
витребування у відповідача на користь Міністерства Оборони України об'єкту незавершеного будівництва грязелікувальниці у військовому містечку №174, б.Омега, М. Севастополь, орієнтовною вартістю 432283, 00 грн.,
застосування наслідків нікчемності мирової угоди про передачу Спірного об'єкту, укладеної 01.11.2002 Підприємством „Будівельне управління Чорноморського флоту" (дочірнє підприємство Державного унітарного підприємства „Главное управление специального строительства Министерства обороны Российской Федерации", далі - Підприємство „БУ ЧФ") та Приватним підприємством „Адепт"
Суддя Дмитрієв B.C. Представники:
від прокурора Військово-Морських Сил України - Бучко Р.В., посвідчення №299 від 28.03.07,
Пархоменко Д.П., слідчій, посвідчення № 299 від 08.03.07,
від позивача (Міністерство Оборони України) - Олейник С. В., довіреність 220/634/д від 31.01.2008, Школяр В.І., начальник юридичної служби, довіреність № 220/1049/д від 29.12.07, Чепель К.О., провідний спеціаліст відділу правового забезпечення, довіреність № 220/783/д від 02.06.08,
від позивача (Військова частина А-0225 Військово - морських сил України) -Гущин О.О., довіреність № 220/596/д від 22.01.2008, від відповідача (ПП "Адепт") - Марчуков В.Ф., наказ № 1 від 18.04.1998, від третьої особи Севастопольська КЕЧ (морська); -не з'явився,
2
третя особа (Підприємство „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства Оборони Російської Федерації") - не з'явився, ; третя особа (Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України) - не з'явився,
СУТЬ СПОРУ:
Перший заступник Військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А0225 до Приватного підприємства „Адепт" про:
- визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва
грязелікувальниці у військовому містечку №174, б. Омега, м. Севастополь, орієнтовною вартістю 432283, 00 грн. за державою Україна в особі Міністерства оборони України;
- витребування у відповідача на користь Міністерства Оборони України об'єкт незавершеного будівництва грязелікувальниці у військовому містечку №174, б.Омега, М. Севастополь, орієнтовною вартістю 432283, 00 грн.,
з посиланням на статті 15, 145, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, статтю 20 Господарського кодексу України, статтю 1 Закону України „Про підприємництва, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", статтю 41 Конституції України, статті 2, 34, 48 Закону України „Про власність".
26.03.2007 (вх.№9849) Прокурор надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, крім задоволення вимог, заявлених у позовній заяві, просить застосувати наслідки нікчемності мирової угоди про передачу Спірного об'єкту, укладеної 01.11.2002 Підприємством „Будівельне управління Чорноморського флоту" (дочірнє підприємство Державного унітарного підприємства „Главное управление специального строительства Министерства обороны Российской Федерации", далі - підприємство „БУ ЧФ") та Відповідачем (т.1 арк. с. 106-108).
Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірний об'єкт на момент укладення зазначеної мирової угоди перебував у державній власності, тобто відчужений не власником, через це вважає угоду нікчемною та на підставі ст. . 216 ЦК України, просить застосувати наслідки недійсності нікчемної угоди. А також на підставі статей 15, 16, 392 ЦК України вимагає визнати право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на спірний об'єкт, та на підставі статей 387, 388 ЦК України, повернути це майно Міністерству оборони України.
Позивачі підтримали, заявлені прокурором позовні вимоги, та вимагають їх задоволення з тих же підстав.
Відповідач проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на відсутність у позивачів доказів наявності у них права власності на спірне майно, та на наявність судових рішень, якими встановлено законність укладеної мирової угоди, які мають преюдиційне значення та повинні виконуватися на всій території України.
Заслухавши представників сторін, прокурора, дослідивши надані докази, вивчивши матеріали справи, суд
встановив:
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 06.11.2002 було затверджено мирову угод між ПП „Адепт" та Підприємством „БУ ЧФ", згідно умов якої Підприємство „БУ ЧФ" в рахунок погашення боргу зобов'язувалось передати ПП „Адепт" спірний об'єкт та комплект проектно-кошторисної документації. Спірний об'єкт було передано згідно з актом приймання-передачи від 12.11.2002, після чого 23.07.2003 була проведена його державна реєстрація у КП БТІ і ДРОНМ
3
Севастопольської міської Ради. Ця ухвала набрала законної сили та відповідно до статті 45 ГПК України, обов'язкова до виконання.
Суд не може прийняти посилання прокурора на нікчемність вказаної мирової угоди, оскільки вона затверджена ухвалою суду, яка підтверджує її законність, і її оскарження можливе лише в апеляційному або касаційному порядку, в межах справи №20-5/864.
Крім того, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.08.2003 у справі 20-5/912 за позовом ПП „Адепт" до 9 відділу морської інженерної служби ВМСУ, 540-го Центрального Військово-морського госпіталю ВМСУ про усунення перешкод в користуванні власністю встановлено, що ПП „Адепт" є власником спірного об'єкту, з огляду на що відповідачів у зазначеній справі зобов'язано усунути перешкоди в користуванні цим майном.
Вищий адміністративний суд України, в ухвалі від 26.04.2006 по справі №20-7/050-3/121 за позовом ПП „Адепт" до Севастопольської квартирно-експлуатаціної частини морської, Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської Ради про вилучення земельної ділянки та спонукання переоформити земельну ділянку, на якій знаходиться спірний об'єкт, також вважає встановленим, та не підлягаючим доказуванню факт наявності у ПП „Адепт" права власності на спірний об'єкт.
Посилання прокурора на те, що перехід права власності на спірне майно до держави Україна підтверджується актом від 23-24.08.1997 (а.с. 11-14 т.1) не приймається судом до уваги, оскільки саме спірне майно в даному акті та доданих до нього описах не вказане.
Міністерством оборони України не доведено факту того, що це майно знаходилось у його віддані (управлінні) оскільки згідно наданим до матеріалів справи документам це майно не входило до складу військового містечка №174 в районі б. Омега м. Севастополя на час його передачі 9 ВМІС ВМС ЗС України, як це помилково зазначив прокурор у позовній заяві (а.с. 4 т.1).
Право власності на спірне майно перейшло до відповідача на підставі мирової угоди між Будівельним Управлінням Чорноморського флоту Російської Федерації як власника цього майна, яким воно було побудоване, на підставі мирової угоди, затвердженої судом.
Крім того, прокурором не надано відповідних доказів того, що спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом, про що зазначено в постанові ВГСУ від 05.12.07.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Прокурором та позивачами, не зважаючи на те, що їх було зобов'язано, надати відповідні підтвердження власних вимог, не було надано до суду доказів, які б свідчили про наявність у них права власності на спірне майно, от же у суду не має законних підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 45, 33-36, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.