У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.11.06 Справа №5/14-Б
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Акімової Т.М.
за участю представників:
- Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Моторекс”, м.Цюрупинськ Херсонської області, - Марчука В.Б., директора
боржника - не з”явився
Розпорядник майна боржника – не з”явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, м.Київ
на ухвалу господарського суду Херсонської області від 03.08.2006року
у справі № 5/14-Б
про банкрутство ВАТ „Херсонський суднобудівний завод”, м.Херсон
порушеної за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, м.Київ
Установив:
Відповідно до ухвали господарського суду Херсонської області від 03.08.2006р.(суддя Пінтеліна Т.Г.) затверджена мирова угода у справі №5/14-Б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”, укладена 28.07.2006р. між комітетом кредиторів та боржником – ВАТ „Херсонський суднобудівний завод”, провадження у справі припинено, скасована дія усіх заборон і обмежень, застосованих господарським судом у справі.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, м.Київ, оскаржило її в апеляційному порядку, просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання сторін про затвердження мирової угоди, з метою забезпечення його вимог просить заборонити арбітражному керуючому, комітету кредиторів та іншим кредиторам, керівнику боржника проводити збори кредиторів та розпоряджатися майном боржника до вирішення даного спору.
Вважає ухвалу такою, що прийнята з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме, на його думку мирова угода не відповідає вимогам, викладеним у статті 38 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Телеграма від розпорядника майна про проведення зборів кредиторів надійшла із запізненням - 31.07.2006р., а збори кредиторів, на яких розглядались питання про обрання членів комітету кредиторів, були проведені 28.07.2006р. Заявник вважає, що він, як ініціюючий кредитор, був позбавлений можливості приймати участь у зборах кредиторів, бути обраним до складу комітету кредиторів та брати участь у засіданні комітету кредиторів. Рішення комітету кредиторів про укладення мирової угоди приймалось без участі ТОВ.„ВКФ „Укрросенергоконсалтинг”, а тому заявник не мав змоги висловити свої заперечення з приводу укладення мирової угоди, був порушений порядок її укладення.
У відзиві на апеляційну скаргу розпорядник майна боржника, Державний Центр зайнятості зазначили, що вважають оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою.
Представники особи, що подала апеляційну скаргу, боржника, Державного Центру зайнятості, розпорядник майна у судових засіданнях підтримали доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї.
Представники інших кредиторів у судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляційної скарги.
Судове засідання, яке відбулося 19 жовтня 2006р., відкладалось до 16.11.2006р. на 11-00год.
До апеляційного суду 16.11.2006р. напередодні судового засідання надійшла телеграма від боржника, в якій він просить у зв”язку з неможливістю явки його представника відкласти розгляд справи. Присутні у судовому засіданні, яке відбулося 16.11.2006р., представники Промінвестбанку, Державного Центру зайнятості, ТОВ.„Моторекс” підтримали це клопотання, а представник заявника апеляційної скарги- ТОВ.„ВКФ„Укрросенергоконсалтинг” заперечив проти його задоволення, вважаючи, що у минулому засіданні суду представник боржника уже надав відповідні пояснення, підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні. Вважає, що боржник навмисно намагається затягнути перегляд цієї справи в апеляційному порядку.
Колегія суддів, вислухавши думку з приводу заявленого боржником клопотання усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про відхилення клопотання, виходячи з наступного.
У минулому засіданні суду, яке відбулося 19 жовтня 2006р., були надані докладні пояснення усіма присутніми учасниками судового процесу, у тому числі і представником боржника - Сядром О.В., розпорядником майна боржника – Шенцевим І.Ф., на усі питання колегії суддів надані відповіді учасниками процесу. Судове засідання відкладалося до 16.11.2006р. апеляційним судом лише з однією метою – заслухати пояснення представника Промінвестбанку, який у судовому засіданні – 19.10.2006р. був відсутній, про що свідчить відповідні ухвала та протокол судового засідання(а.с.147-149 т.89). Апеляційний господарський суд обмежений процесуальним строком розгляду апеляційної скарги, визначений статтею 102 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання боржника.
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Моторекс” заявлений відвід колегії суддів, у зв”язку з чим для вирішення цієї заяви керівництвом суду, у судовому засіданні оголошена перерва до 16-00год. 16.11.2006р.
Заява про відвід суддів заступником голови Запорізького апеляційного господарського суду залишена без задоволення.
О 16-00год. цього ж дня у судовому засіданні розгляд апеляційної скарги продовжився.
Представником ТОВ.„Торговий Дім „Моторекс” заявлено клопотання про оголошення постанови у повному обсязі, у зв”язку з чим у судовому засіданні оголошена перерва до 17 листопада 2006р. на 09-30год.
У судовому засіданні колегією суддів досліджені правоустановлюючі документи заявника апеляційної скарги, опитаний представник особи, що подала апеляційну скаргу, і встановлено, що правильним найменуванням особи, що подала апеляційну скаргу, є таким: Товариство з обмеженою відповідальністю „Промислово-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, а не ТОВ.„Виробничо-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, як зазначено у апеляційній скарзі. Це одна і та ж юридична особа.
Відповідно до розпорядження заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду від 16.11.2006р. за № 3275 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А (головуючого, доповідача), Мірошниченка М.В. та Хуторного В.М.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 5 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Частиною 1 статті 35 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
По суті мирова угода фіксує волевиявлення сторін, що спрямоване на припинення провадження у справі про банкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами.
Треті особи (інвестор, поручитель тощо), які беруть на себе частину зобов'язань боржника чи забезпечують виконання цих зобов'язань, можуть бути учасниками мирової угоди.
Згідно зі статтею 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, у тому числі й після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом. Мирова угода – це окрема процедура у провадженні у справі про банкрутство, яка вимагає від суду здійснення певних дій. Такій угоді притаманна універсальність, так як вона може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.
Мирова угода створює баланс інтересів, є підсумком усієї процедури банкрутства. Вона є результатом усіх проведених спеціальних заходів по фінансовому оздоровленню боржника, передбачених процедурою банкрутства.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету і вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.
Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які відповідно до Закону виконують повноваження керівника боржника та органів управління боржника.
Основна мета мирової угоди – за рахунок часткового обмеження прав кредиторів сплатити борг і зберегти господарюючий суб’єкт.
Але затверджуючи мирову угоду, місцевий господарський суд не врахував наступне.
Як вбачається із ухвали господарського суду Херсонської області від 21 грудня 2005р. у цій справі, винесеної за результатами попереднього засідання, якою затверджений реєстр вимог кредиторів, до реєстру вимог кредиторів не включені вимоги ВАТ „Ленінська кузня”, м.Київ, та Дочірнього підприємства ВАТ „Ленінська кузня”-„Ленінська кузня-Верф”, м.Київ, у розмірі - 40.037.211грн. і 135.822.246грн.38коп. відповідно. Суд у мотивувальній частині зазначив, що оскільки ці кредиторські вимоги оскаржуються у Вищому господарському суді України (справи №3/446 та №3/447), то з цими вимогами господарський суд визначиться після прийняття Вищим господарським судом України відповідного рішення шляхом прийняття додаткової ухвали.
Але ж відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України додаткова ухвала може бути прийнята лише якщо: а) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення, та б) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або повернення державного мита з бюджету.
Місцевий господарський суд не розглядав по суті кредиторських вимог ВАТ „Ленінська кузня”, м.Київ, та Дочірнього підприємства „Ленінська кузня - Верф”, а тому додаткова ухвала у даному випадку буде суперечити статті 88 ГПК України.
Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову (заяви) або про відмову у задоволені повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
Не погодившись з ухвалою від 21.12.2005р., ВАТ „Ленінська кузня”, м.Київ, та Дочірнє підприємство ВАТ „Ленінська кузня” - „Ленінська кузня - Верф”, м.Київ, оскаржують її в касаційному порядку у Вищому господарському суді України.
Листом від 11.09.2006р. за №02-6/1689 заступник Голови судової палати з розгляду справ про банкрутство Вищого господарського суду України надіслав запит, де зазначено, що у зв”язку надходженням до ВГСУ касаційних скарг вищезазначених господарюючих суб’єктів та відсутністю цієї справи, просить після здійснення апеляційного провадження терміново надіслати справу до Вищого господарського суду.
Тобто, у даному випадку провадження у справі №5/14-Б неможливо припинити, оскільки оскаржується у касаційному порядку інший судовий акт місцевого господарського суду у цій же справі, про що було відомо господарському суду Херсонської області.
Оскільки мирова угода одночасно є і правочином і судовою процедурою у справі про банкрутство, то у ній з метою попередження виникнення в подальшому непорозумінь при її виконанні, повинні докладно і чітко викладатися усі умови її виконання.
Але пункти 2.3 і 2.4 мирової угоди містять умови, які ґрунтуються на припущеннях.
Як зазначено вище, не визнавши кредиторських вимог ВАТ „Ленінська кузня” та Дочірнього підприємства ВАТ „Ленінська кузня” - „Ленінська кузня - Верф”, м.Київ, у попередньому засіданні суду, до реєстру вимог, який був затверджений господарським судом, ці кредитори не були включені розпорядником майна боржника, проте у мировій угоді зазначено, що ця угода розповсюджується і на вимоги вищевказаних кредиторів, хоча суд не визнав їх кредиторами у справі. І далі - в пункті 2.4 вказано, що вимоги цих кредиторів будуть погашені лише у разі визнання правомірності їх вимог господарським судом міста Києва у інших справах - №3/446 та №3/447.
Виносячи ухвалу про затвердження мирової угоди між сторонами, місцевий господарський суд повинен був обов’язково в ухвалі навести зміст цієї угоди та вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, як цього вимагає ч.3 ст.80 ГПК України, але ні змісту самої мирової угоди, ні порядку розподілу судових витрат в оскаржуваній ухвалі не наведено.
В Роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. за №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (п.3.9.6) та від 04.03.1998р. за №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”(п.6.2) зазначено, що умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі, а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди, це стосується у даному випадку ВАТ „Ленінська кузня” та Дочірнє підприємство ВАТ „Ленінська кузня” - „Ленінська кузня - Верф”.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. „Про судове рішення” та Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. за №02-5/422 „Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.
Відповідно до статті 38 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” господарський суд відмовляє в затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом, і якщо умови мирової угоди суперечать законодавству. Але винесення господарським судом ухвали про відмову у затверджені мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами (п.8 ст.38 Закону).
Таким чином, враховуючи допущені порушення закону при укладанні мирової угоди та її затвердженні місцевим господарським судом згідно з оскаржуваною ухвалою, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її скасування. У затверджені мирової угоди слід відмовити.
Щодо вимог особи, що подала апеляційну скаргу, про заборонення арбітражному керуючому, комітету кредиторів та іншим особам проводити збори кредиторів, розпоряджатися майном боржника, колегія суддів вважає їх безпідставними та незаконними, оскільки заявник і його представник не обґрунтували необхідності вжиття таких заходів, та яким чином проведення зборів кредиторів та розпорядження майном боржника негативно вплине на майнові права та інтереси інших осіб. Крім того, заборона розпоряднику майна розпоряджатися майном прямо суперечить статтям 1 та 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, оскільки саме на розпорядника майна Закон покладає функцію розпорядження майном боржника.
Керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, статтею 38 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Промислово-комерційна фірма „Укрросенергоконсалтинг”, м.Київ, задовольнити частково, ухвалу господарського суду Херсонської області від 03.08.2006р. у справі №5/14-Б скасувати.
У затверджені мирової угоди відмовити.
Справу передати на розгляд господарського суду Херсонської області.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.