У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
24.10.06 Справа №5/5/101(01)
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В. , Хуторной В.М.
при секретарі Соколова А.А.
за участю представників:
кредитора - Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ – Ражева А.В., дов. №2/2011 від 17.04.2006р.
боржника – Андрюшиної М.В., дов.№17 від 13.09.2006р., та Безрукової С.О., дов.№53/417 від 27.07.2006р.
керуючого санацією – Біляченко О.В., дов. № КП-2874 від 25.11.2004р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи і апеляційні скарги Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ, та Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
на ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.07.2006р.
у справі № 5/5/101
про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Гамма”, м.Запоріжжя
Установив:
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 06.07.2006р. у справі №5/5/101(суддя Даценко Л.І.) про банкрутство Відкритого акціонерного товариства „Гамма”, м.Запоріжжя, затверджена мирова угода, провадження у справі припинено, а також припинені повноваження керуючого санацією Серебрякова О.В.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі-Держкомрезерв) оскаржив її в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного господарського суду, зазначив, що місцевий господарський суд при затвердженні мирової угоди допустив порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує на те, що Держкомрезерв не був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, призначеного для розгляду мирової угоди.
У поданій скарзі Держкомрезерв просить ухвалу, якою затверджена мирова угода, скасувати, та відмовити у її задоволенні.
У судовому засіданні представник заявника апеляційної скарги підтримав вимоги та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі, наполягає на її задоволенні.
Відзиву на апеляційну скаргу боржник та керуючий санацією не надали, але у судовому засіданні представники заперечили проти апеляційної скарги, вважають ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.07.2006р. законною, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу – без змін.
До Запорізького апеляційного господарського суду також подана апеляційна скарга Управлінням Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, в якій кредитор зазначає, що мирова угода не відповідає вимогам законодавства, а саме, угода містить різні умови для кредиторів однієї черги, що є порушенням положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Заявник наголошує на тому, що вимоги ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя як кредитора третьої черги, включені до мирової угоди, а вимоги Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, яке теж є кредитором із задоволенням вимог у третю чергу, зовсім не визначені у мировій угоді.
В поданій апеляційній скарзі Пенсійний фонд просить ухвалу, якою затверджена мирова угода, скасувати, а мирову угоду визнати недійсною.
Представник особи, що подала апеляційну скаргу, у судовому засіданні підтримав доводи, що викладені у апеляційній скарзі.
Судове засідання, що відбулося 20.09.2006р., за клопотанням боржника, керуючого санацією, відкладено до 17.10.2006р. на 17-30год., з метою підготовки постанови у повному обсязі за клопотанням представника боржника, оголошена перерва до 24.10.2006р. на 15-30год.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Держкомрезерву України підлягає задоволенню повністю, а апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя - частковому задоволенню, оскаржувана ухвала – скасуванню з огляду на наступне.
Постановою Вищого господарського суду України від 30 березня 2006р. у справі №3/25Т-27/26 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ, до Відкритого акціонерного товариства „Гамма”, м.Запоріжжя, про визнання кредитором, Державний комітет України з державного матеріального резерву визнаний кредитором у справі №5/5/101 про банкрутство ВАТ „Гамма” з грошовими вимогами у розмірі 2.717.450,08грн., з яких - 870.772,83грн. становлять вартість неповернутих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, 898.513грн. – суму штрафу, і 948.164,25грн. - пеню.
Відповідно до ст.31 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, задовольняються у третю чергу. При цьому слід зазначити, що розмір штрафів і пені відповідно до частини другої статті 15 Закону має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 31 Закону.
Всупереч зазначеному місцевий господарський суд зобов’язав керуючого санацією грошові вимоги по основному боргу - у розмірі 870.772,83грн. віднести до четвертої черги задоволення вимог кредиторів, про що була винесена ухвала від 21.06.2006р.
Так, Держкомрезервом на вказану ухвалу до Запорізького апеляційного господарського суду подана апеляційна скарга, за наслідками розгляду якої прийнята постанова від 24.10.2006р.
Відповідно до цієї постанови Запорізький апеляційний господарський суд скасував ухвалу господарського суду від 21.06.2006р. та прийняв нове рішення, яким зобов’язав керуючого санацією вимоги Держкомрезерву у розмірі 870.772,83грн. включити до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у третю чергу, 898.513грн. штрафу та 948.164,25грн. пені включити до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у шосту чергу.
Згідно зі ст.105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, постановою апеляційної інстанції встановлено, що вимоги Державного комітету з матеріального резерву у розмірі 870.772,83грн. слід включити до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у третю чергу, а 898.513грн. штрафу та 948.164,25грн. пені - до реєстру вимог кредиторів із задоволенням у шосту чергу.
Як вбачається з умов мирової угоди, вимоги кредиторів четвертої черги підлягають списанню у повному обсязі, до яких на той час і входили вимоги Держкомрезерву України.
Але як встановлено постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у цій справі, якою скасована ухвала господарського суду Запорізької області від 21.06.2006р., господарським судом невірно визначена черга задоволення вимог основної заборгованості Держкомрезерву, що в подальшому призвело до включення цих вимог до четвертої черги задоволення та як наслідок списання відповідно до пункту 3.2.4 мирової угоди.
Отже, включення вимог Держкомрезерву до четвертої черги замість третьої з подальшим списанням відповідно до умов мирової угоди порушує законні права та майнові інтереси центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом (Державного комітету України з державного матеріального резерву).
Виходячи зі змісту ч.3 ст.38 Закону, господарський суд при розгляді мирової угоди зобов’язаний дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності чинному законодавству.
Відтак, перевіряючи зміст мирової угоди, колегія суддів з'ясувала, що умови мирової угоди щодо списання вимог Держкомрезерву як кредитора четвертої черги, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Щодо апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, то колегія суддів зазначає наступне.
При укладенні мирової угоди у процедурі санації, оскільки вона є комплексним договором, є можливість включення поточної заборгова ності до об’єкта мирової угоди.
Відповідно до матеріалів справи в період процедури санації у підприємства-боржника виникла поточна заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя у розмірі 985.770грн. Вимоги цього кредитора відповідно до положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” віднесені до третьої черги задоволення.
Так, умовами мирової угоди, пунктом 3.2.2, встановлено, що підприємство-боржник також має і поточну заборгованість перед ДПІ в Орджонікідзевському районі у м.Запоріжжі у розмірі 1.352.566,54грн., яка підлягає розстроченню на 18 місяців.
Але відповідно до положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” умови мирової угоди для кредиторів однієї черги не можуть бути різними. Так, мировою угодою не встановлено порядку погашення поточної заборгованості Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, в той час як вимоги кредитора тієї ж черги задоволення – Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя погашаються за 18 місяців у порядку, який є невід'ємною частиною мирової угоди.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що умови мирової угоди ставлять в різне становище кредиторів, вимоги яких віднесені до однієї черги погашення грошових вимог.
Таким чином, мирова угода не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не підлягає затвердженню.
У поданій апеляційній скарзі УПФУ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, крім скасування ухвали, якою затверджена мирова угода, просить визнати мирову угоду недійсною.
Положеннями Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не передбачено визнання мирової угоди недійсною на стадії її укладання, тобто, до затвердження її господарським судом, який здійснює провадження зі справи про банкрутство, у межах якої укладається мирова угода. Визнання мирової угоди недійсною можливе лише у випадку, передбаченому п.1 ст.39 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
А тому вимога Управління Пенсійного фонду щодо визнання мирової угоди недійсною не підлягає задоволенню, подану апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що мирова угода, подана для затвердження до господарського суду, не відповідає вимогам законодавства, а тому слід відмовити у її затверджені.
Прийняття рішення щодо відмови у затверджені мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами, але з дотриманням вимог Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 18.10.2006р., тобто після оголошення перерви у судовому засіданні для підготовки постанови у повному обсязі, від Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя до Запорізького апеляційного господарського суду надійшла заява про відмову від апеляційної скарги, але колегія суддів не приймає цієї відмови, оскільки оголошення перерви було здійснено уже для підготовки постанови у повному обсязі.
Керуючись статтями 101-106 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ, задовольнити повністю, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя задовольнити частково, ухвалу господарського суду Запорізької області від 06.07.2006р. у справі №5/5/101 скасувати.
У затвердженні мирової угоди відмовити.
Справу передати на розгляд господарського суду Запорізької області.
Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.
судді Кричмаржевський В.А.
Мірошниченко М.В. Хуторной В.М.