УХВАЛА

Іменем України

28 січня 2009 року                                                                                          м.  Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                    судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                               ФАЗИКОШ Г.В.,  КУЦИНА М. М.

при секретарі                   РОГАЧ  І.І.

за участю                         відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Ужгороді цивільну справу за апеля­ційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду Зака­рпатської області від 9 жовтня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_3-лапювича до ОСОБА_1  та ОСОБА_2 про усунення перешкод у корис­туванні власністю,  -

в с т а н о в и в:

Відповідачка ОСОБА_1  оскаржила рішення Хустського районного суду від 09.10.2007 p.,  яким задоволено позов ОСОБА_3  до ОСОБА_1  та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю,  зобов'язано відповідачів усунути перешкоди позивачу в користуванні та розпорядженні будинком АДРЕСА_1 шляхом звільнення займаних ними жи­лих та господарських приміщень,  стягнуто солідарно з відповідачів сплачені позива­чем 8, 50 грн. державного мита та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпе­чення розгляду справи. В апеляції' ставить питання про скасування рішення суду з ух­валенням нового рішення про відмову в позові,  оскільки,  на думку апелянта,  воно по­становлене з порушенням матеріального права та не відповідає обставинам справи. Так,  суд не врахував,  що відповідачі проживають та зареєстровані в будинку позивача,  не проживали в ньому лише тимчасово,  іншого житла не мають і не можуть бути по­збавлені законного права на проживання в даному будинку.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 07.02.2008 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1  було відхилено,  рішення суду першої інстанції'- залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.12.2008 р. ухвалу апеляційної інстанції' скасовано з процесуальних підстав,  оскільки справу за апеляцією ОСОБА_1  було роз-

Справа № 22ц-273/09                                        Номер рядка статистичного звіту: 5

Головуюча у 1-й іпстанщї ВОЛОЩУК ОЯ. Доповідач КОНДОР Р.Ю.

2

глянуто за відсутності відповідачів,  яких не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання. Справу направлено на новий апеляційний розгляд.

В судовому засіданні ОСОБА_1  апеляцію підтримала,  та пояснила,  зокрема,  що її чоловік ОСОБА_2 повідомлений про розгляд справи апеляційним судом,  з'явитися до суду не може,  оскільки перебуває на заробітках,  і не заперечує проти роз­гляду справи в його відсутність,  а сама апелянт - не заперечує проти розгляду справи у відсутність її представника ОСОБА_4 ,  про що подала письмову заяву. Позивач ОСОБА_3  про судове засідання повідомлявся,  до суду не з'явився,  про причини неявки не повідомив. Апеляційний суд відповідно до  ст.  305 ч. 2 ЦПК України розгля­нув справу у відсутність осіб,  які не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді,  пояснення апелянта,  перевіривши матеріали справи,  обговоривши доводи сторін,  суд приходить до наступного.

ОСОБА_3  є єдиним власником будинку АДРЕСА_1,  його право власності зареєстровано (а.с.  4,  45).

За повідомленням ВГІРФО Хустського МРВ УМВС України в Закарпатській області № 11233 від 20.07.2007 р. місце проживання відповідачів зареєстроване за да­ною адресою: ОСОБА_2 - з 14.04.1998 p.,  ОСОБА_1- з 06.03.1999 р. (а.с.  41). Ра­зом з тим,  відповідачка ОСОБА_1  в судовому засіданні визнала,  що вона близько 7-ми останніх років,  а чоловік ОСОБА_2 - близько 2-х років не проживали в цьому бу­динку,  відповідачка відбувала покарання за злочин в місцях позбавлення волі і звіль­нилася в лютому 2007 p.,  що,  додавши,  що не проживав з дружиною близько 7-ми або 8-ми років,  не заперечив і відповідач ОСОБА_2,  обоє також ствердили про погані на даний час стосунки з позивачем (а.с.  51).

Зазначене узгоджується з доводами позивача щодо відсутності відповідачів за первісно зареєстрованим місцем проживання,  про появу їх в даному будинку в березні 2007 p.,  відсутність згоди позивача на проживання відповідачів у будинку та погані стосунки з ними. Стверджуються ці обставини й іншими матеріалами справи.

Дані правовідносини регулюються положеннями ЦК України про право влас­ності та його захи ст.  Відповідно до  ст.  ст.  316,  317,  319,  325,  383,  386,  391 ЦК України,  власник жилого будинку вправі володіти,  користуватися і розпоряджатися ним на вла­сний розсуд і в порядку захисту свого права може вимагати усунення будь-яких пере­шкод у його здійсненні. Норми ЖК Украши,  інші норми законодавства можуть врахо­вуватися в даних правовідносинах остільки,  оскільки не суперечать їх змісту та пріори­тету як відносин щодо права власності і відповідають конкретним обставинам справи.

Доводи апелянта про порушення права відповідачів на житло та пов'язування цього права з фактом реєстрації' за даним місцем проживання не можуть бути взяті до уваги. Житлові права охороняються законом,  за винятком випадків,  коли вони здійс­нюються з порушенням прав інших громадян ( ст.  9 ч. 5 ЖК України),  що відповідає  ст.  13 ч.ч. 2,  6 ЦК України,  права власника жилого будинку захищаються також відпо­відно до  ст.  ст.  150,  155 ЖК України. Наявність чи відсутність реєстрації' місця прожи­вання особи самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою,  яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї власника приміщення,  що відповідає змісту  ст.  2 ч. 2 Закону України «Про свободу пе­ресування та вільний вибір місця проживання в Украші». Згідно із положеннями  ст.  ст.

3

61,  65,  158 ЖК України,  вселення інших осіб у належний власнику будинок та корис­тування жилим приміщенням можливе лише за згодою власника,  свідченням якої є укладення відповідного договору найму. Проте,  у справі немає договору найму чи ін­ших доказів надання позивачем згоди відповідачам на вселення в його будинок,  сам позивач таку згоду заперечує,  а наявність реєстрації місця проживання відповідачів,  вчиненої у 1998-99 pp.,  за обставинами справи не є доказом збереження права відпові­дачів на користування цим житлом і не має значення для вирішення спору,  підстави для якого виникли в 2007 р.

Сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами і зобов'язана належно довести обставини,  на які вона посилається в підтвердження своїх вимог чи заперечень,  обставини,  визнані сторонами,  не підлягають доказуванню ( ст.  ст.  11,  57-61 ЦПК України). Відповідно до  ст.  ст.  212-213,  303 ЦПК України,  суд,  за­безпечивши належний розгляд справи,  постановляє законне і обґрунтоване рішення,  яке апеляційним судом перевіряється в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  за­явлених у суді першої інстанції.

Висновок суду першої інстанції про те,  що ОСОБА_3  як власник жило­го будинку вправі вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю шля­хом зобов'язання відповідачів,  які порушують його право,  звільнити зайняте без згоди позивача жиле приміщення в будинку вірний,  справедливий та відповідає вимогам за­кону. Суд правильно,  на підставі належно досліджених і оцінених доказів,  що узго­джуються між собою,  та з урахуванням доводів сторін встановив обставини справи,  за­стосував до даних правовідносин вищенаведені норми ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 не оскаржував судові рішення ні в апеляційному,  ні в касаційному порядку і на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними пра­вами,  що відповідає змісту  ст.  11 ч. 2 ЦПК України. Вимоги  ст.  74,   ст.  76 ч.3 ЦПК України з урахуванням  ст.  77 ЦПК України щодо повідомлення ОСОБА_2 через його дружину належно надісланою судовою повісткою про апеляційний розгляд спра­ви - виконано.

З урахуванням викладеного,  апеляцію ОСОБА_1  слід відхилити,  рішення суду першої інстанції,  яке доводи апеляції не спростовують,  - залишити без змін.

Керуючись  ст.  307 ч. 1 п. 1,   ст.  ст.  308,  314,  315 ЦПК України,  апеляційний суд -

ухвал и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити,  рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 9 жовтня 2007 р. у даній справі -залишити  без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і

протягом двох-місяців з цього дня може бути оскаржена безпосередньо до Верховного

Суду України.