Ухвала
іменем україни
25 листопада 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючого Леона О.І.,
суддів: Григор'євої І.В., Щепоткіної В.В.,
за участю секретаря
судового засідання Гладкіх Л.М.,
прокурора Саленка І.В.,
захисника ОСОБА_2,
розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201317027000031 за обвинуваченням:
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК,
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,
установив:
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_3 та перекваліфікувати діяння засудженого з пунктів 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на ч. 3 ст. 185 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ОСОБА_3 в будинок не заходив, а особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, вийшовши за межі домовленості про крадіжку, вчинила розбійний напад і вбивство.
Прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості, у своїй скарзі просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що всупереч вимогам ст. 420 КПК апеляційний суд, пом'якшивши ОСОБА_4 покарання, ухвалив вирок, а не ухвалу.
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_3 засуджено: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Стягнуто із засуджених солідарно на користь потерпілого ОСОБА_5 58 950 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
За апеляційними скаргами прокурорів та захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 - Апеляційний суд Одеської області скасував вирок місцевого суду й ухвалив новий вирок від 04 лютого 2014 року, яким призначив ОСОБА_3 покарання: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого; за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
ОСОБА_4 суд призначив покарання за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки 7 місяців.
Як встановив суд, 05 березня 2011 року близько 23.30 год. ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, заздалегідь домовившись про таємне викрадення майна сім'ї ОСОБА_5, приїхали на автомобілі до будинку АДРЕСА_3.
06 березня 2011 року близько 01.00 год. ОСОБА_4 залишився на вулиці з метою спостереження за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_3 з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, проникли у зазначене домоволодіння і, виявивши в домі ОСОБА_7, вчинили розбійний напад на останню. При цьому ОСОБА_3 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, маючи на меті позбавити потерпілу можливості чинити опір і викликати допомогу, зв'язали її та завдали численних ударів кулаками по різних частинах тіла, заподіявши цим легких тілесних ушкоджень. Потім вони з метою заподіяння смерті ОСОБА_7 засунули їй у ротову порожнину кляп, перекривши отвір рота та носа й позбавивши її в такий спосіб можливості дихати, що викликало смерть останньої, після чого заволоділи майном потерпілої на загальну суму 75 200 грн.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання своєї касаційної скарги, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення скарги захисника і вважав, що касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга захисника - частковому задоволенню з огляду на нижченаведене.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
З огляду на викладене до компетенції касаційного суду не входить перевірка обставин, зазначених у ст. 409 КПК, а саме перевірка стосовно невідповідності оскаржуваного рішення фактичним обставинам кримінального провадження, а тому доводи в касаційних скаргах щодо таких обставин не можуть бути предметом розгляду в порядку касаційної процедури.
Разом із тим, доводи захисника та прокурора стосовно ухвалення вироку апеляційного суду з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими.
Згідно зі ст. 420 КПК вирок апеляційного суду має відповідати загальним вимогам, що висуваються до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку місцевого суду, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку суд зазначає: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини й мотивів кримінального правопорушення; статтю (частину статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення. Також у мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін та навести мотиви призначення покарання.
Проте апеляційний суд не виконав зазначених вимог закону.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок суду першої інстанції сторони захисту та обвинувачення подали апеляційні скарги.
При цьому захисник засудженого у своїй скарзі заперечував його винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і стверджував, що діяння ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК, оскільки між останнім, ОСОБА_4 та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, була домовленість про вчинення лише крадіжки, поєднаної з проникненням у будинок. Також захисник зазначав, що ОСОБА_3 у будинок не заходив, а в ньому перебувала особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з розшуком, котра, вийшовши за межі домовленості про крадіжку, вчинила розбійний напад і вбивство. Крім того, захисник вказував, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що потерпілу могли зв'язати і завдати їй тілесних ушкоджень не менше двох осіб, як це було встановлено місцевим судом. Також захисник звертав увагу суду на те, що засуджений ОСОБА_4 у судовому засіданні стверджував, що не бачив, як ОСОБА_3 заходив у будинок, оскільки було дуже темно. Тому, на думку захисника, залишилося не з'ясованим, хто саме проник у будинок до потерпілої і чим це підтверджується.
Поряд із цим, прокурор Болградського району у своїй скарзі (в частині, що стосується засудженого ОСОБА_4) просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду і постановити свій, яким призначити засудженому більш суворе покарання з урахуванням обтяжуючих покарання обставин.
Попри це апеляційний суд, відобразивши у вироку доводи, наведені в апеляційних скаргах, усупереч вимогам ст. 420 КПК вичерпних відповідей на всі з них не дав. У своєму рішенні суд апеляційної інстанції для обґрунтування висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 послався лише на докази, наведені у вироку, які оспорювалися стороною захисту. Однак не зіставив їх і не проаналізував з точки зору належності, допустимості й достатності.
Водночас апеляційний суд, кваліфікувавши діяння засудженого та дійшовши висновку про його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, усупереч вимогам ст. 374 КПК належним чином не виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставин, які визначають ступінь винуватості ОСОБА_3 та його роль зокрема у вчиненні вбивства. Апеляційний суд лише обмежився загальним формулюванням обвинувачення по кожному з указаних осіб, не конкретизувавши форми їх вини.
Крім того, суд апеляційної інстанції, пом'якшуючи ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 185 КК, не дав обґрунтованих відповідей на доводи прокурора щодо невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.
Поряд із цим, Верховним Судом України в постанові Пленуму від 12 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» встановлено, що у разі порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб на інших підставах апеляційний суд за наявності для того підстав постановляє вирок тільки щодо тих засуджених, становище яких погіршується, а щодо решти виносить ухвалу. Проте суд апеляційної інстанції, пом'якшуючи ОСОБА_4 покарання за ч. 3 ст. 185 КК, усупереч ст. 420 КПК ухвалив щодо нього вирок, а не ухвалу.
Ураховуючи те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції, є істотними, вирок апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Тому його необхідно скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду слід із дотриманням положень глави 31 КПК ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, і з урахуванням доводів, наведених у касаційних скаргах, прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
При наявності клопотань учасників кримінального провадження про дослідження доказів апеляційному суду належить провести слідство, розмежувавши ролі винуватих осіб.
Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду не буде змінено обсягу обвинувачення або не буде встановлено інші обставини, які можуть істотно вплинути на міру покарання, то призначене ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК слід вважати м'яким.
Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів
постановила:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.
Вирок Апеляційний суд Одеської області від 04 лютого 2014 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
О.І. Леон І.В. Григор'єва В.В. Щепоткіна