Ухвала

іменем україни

18 листопада 2014 року м. Київ

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Леона О.І.,

суддів: Щепоткіної В.В., Фурика Ю.П.,

за участю секретаря

судового засідання Медицької У.І.,

прокурора Кравченко Є.С.,

особи, щодо якої кримінальне

провадження було закрито ОСОБА_2,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100140001257, за обвинуваченням

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тбілісі Республіки Грузії, жителя АДРЕСА_1)

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 191 КК,

установив:

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд безпідставно закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, оскільки його винуватість підтверджується наявними в кримінальному провадженні доказами. При цьому стверджує, що апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК не навів переконливих аргументів для спростування доводів, наведених в його апеляційній скарзі, та докладних мотивів прийнятого у зв'язку з цим рішення.

Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено:

- за ч. 1 ст. 172 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;

- за ч. 2 ст. 191 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 2 роки та у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, який ухвалено виконувати самостійно.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК.

За апеляційною скаргою засудженого Апеляційний суд Київської області ухвалою від 18 березня 2014 року скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діянні ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 191 КК.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, ОСОБА_2, будучи директором КП «Васильківсервіс», тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, маючи намір на заволодіння грошима підприємства, в період часу з 25 січня по 17 травня 2013 року, зловживаючи своїм службовим становищем, отримував від ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кошти, які останні збирали з водіїв транспортних засобів за паркування на території м. Василькова, в розмірі 3 грн за одну годину паркування. Своїми діями ОСОБА_2 заподіяв КП «Васильківсервіс» матеріальної шкоди на суму 2740 грн.

Крім того, ОСОБА_2 в період часу з 25 січня по 17 травня 2013 року, використовуючи найману працю ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладення трудових угод, допустивши їх фактично до виконання обов'язків контролерів-паркувальників, грубо порушив законодавство про працю, оскільки сплату обов'язкових внесків на пенсійне забезпечення цих працівників та страхових внесків до фондів державного соціального страхування засуджений не проводив, облік робочого часу та документів бухгалтерського обліку, який засвідчує нарахування та виплату заробітної плати працівникам не вів. Трудові книжки вищевказаних працівників не велись.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, який вважав, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, пояснення прокурора, який вважав, що скарга підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали; при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції дотримано.

Свій висновок про відсутність у діянні ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172, ч. 2 ст. 191 КК, апеляційний суд зробив на підставі зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів.

Зокрема, відповідальність за ч. 1 ст. 172 КК передбачена за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також за інше грубе порушення законодавства про працю.

Як убачається із матеріалів справи, місцевий суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 грубо порушив законодавство про працю, оскільки використовував найману працю осіб без укладення з ними трудових угод.

Проте, відповідно до змісту статей 24, 24-1 КЗпП України трудові договори можуть укладатись як в усній так і в письмовій формі, а при їх укладенні з фізичною особою письмова форма є обов'язковою. Але при фактичному допущенні працівника до роботи трудовий договір вважають укладеним навіть в разі недотримання зазначеної вимоги закону щодо його письмової форми. У своїх показаннях ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначали, що дійсно працювали на КП «Васильківсервіс» без укладення договорів паркувальниками. За виконання своїх обов'язків вони отримували заробітну платню, мали визначений графік роботи, а тому претензій до ОСОБА_2 не мають. Трудові книжки вони не здавали, оскільки було відсутнє приміщення для їх зберігання. Тому суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, прийшов до висновку, що дані особи працювали на підставі усного договору, який вищезазначеними нормами діючого трудового законодавства прирівнюється до укладеного в письмовій формі. За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що допущене ОСОБА_2 порушення законодавства про працю не є грубим, а тому в його діянні відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 172 КК.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 191 КК заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище.

Місцевий суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів належними КП «Васильківсервіс» коштами.

Проте, як убачається із матеріалів кримінального провадження, гроші, які збиралися з водіїв транспортних засобів за паркування, не надходили на рахунок КП «Васильківсервіс», а отже і не перебували у власності вказаного підприємства. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що в діянні ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 191 КК.

Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Прокурор натомість не навів у касаційній скарзі обґрунтованих доводів, які би спростовували висновки апеляційного суду. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування ухвали апеляційного суду.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 березня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.І. Леон В.В. Щепоткіна Ю.П. Фурик