У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.В.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників банку та відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк" на рішення Рівненського міського суду від 23 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк" до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а :

26 травня 2014 року ПАТ „Альфа-Банк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2, про стягнення 51 675, 18 грн. кредитної заборгованості.

Рішенням Рівненського міського суду від 23 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач посилався на те, що 19 червня 2008 року між ЗАТ „Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ „Альфа-Банк", і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 490077888, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у банку кредит у розмірі 129 346, 37 грн. під 16, 99 % річних.

У цей же день з метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між банком і відповідачкою у справі ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 490077888-II, за яким поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність із позичальником перед банком.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором банк 25 серпня 2011 року на підставі акту приймання-передачі прийняв від позичальника заставлений ним автомобіль HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, для його подальшої реалізації. Для цього боржник 25 серпня 2011 року видав банку відповідну довіреність.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що кредитор задовольнив свої вимоги за кредитним договором № 490077888 від 19 червня 2008 року у повному обсязі за рахунок продажу заставленого автомобіля.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, ст. 24 Закону України «Про заставу» якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.

Тому позивач рішення місцевого суду, яким йому було відмовлено у задоволенні позову до поручителя позичальника ОСОБА_2 ОСОБА_1, вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

В запереченні на апеляційну скаргу відповідач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом установлено, що 19 червня 2008 року між ЗАТ „Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ „Альфа-Банк", і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 490077888, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у банку кредит у розмірі 129 346, 37 грн. під 16,99 % річних з цільовим призначенням «на придбання транспортного засобу» HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, чорного кольору, строком до 19 червня 2015 року, який (автомобіль) позичальник передав у заставу банку. У подальшому строк дії кредитного договору його сторонами було продовжено до 19 червня 2020 року. Згідно з п. 11.3. кредитної угоди позовну давність щодо відшкодування збитків, сплати неустойки тощо за домовленістю сторін збільшено до 50 років (а. с. 5-12).

19 червня 2008 року для забезпечення виконання кредитного зобов'язання позичальника ОСОБА_2 між позивачем і відповідачкою у справі ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490077888-II, згідно з яким поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність разом із позичальником перед банком. У подальшому 9 січня 2009 року у зв'язку із продовженням строку кредитного договору були внесені відповідні зміни й у договір поруки. Строк припинення поруки сторонами у договорі не встановлений (а. с. 19-20).

В порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушив, що підтверджується розрахунком його заборгованості за кредитним договором № 490077888, наданим банком (а. с. 26).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, які виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, ст., ст. 24 і 25 Закону України «Про заставу» якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

У зв'язку із порушенням боржником кредитних зобов'язань банк 25 серпня 2011 року відповідно до п. 4.9. кредитного договору на підставі акту приймання-передачі прийняв від позичальника заставлений автомобіль HYUNDAI TUCSON, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, який у подальшому 1 грудня 2011 року з метою погашення кредиту та на підставі виданої боржником довіреності від 25.08.2011 р. за згодою заставодержателя заставодавцем через представника був відчужений третій особі - ОСОБА_4

З наданого позивачем розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 490077888 вбачається, що виручені від продажу заставного автомобіля кошти у сумі 125 200 грн. ОСОБА_2 1 грудня 2011 року були перераховані позивачу в рахунок погашення кредитної заборгованості. Крім того, у цей же день позичальник сплатив 1510 грн. податку на доходи фізичних осіб від продажу нерухомого майна, а 2 грудня 2011 року його представник ОСОБА_5, який був уповноважений боржником на продаж заставного майна, в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором № 490077888 сплатив банку ще 10 077, 47 грн.

У результаті цих платежів станом на 19 грудня 2011 року тіло кредиту та інші належні за кредитним договором платежі позичальником були погашені повністю, а загальна переплата коштів за кредитним зобов'язанням ОСОБА_2 склала 28 838, 15 грн. (а. с. 26 зв.).

Таким чином, виручена кредитором при реалізації предмета застави грошова сума перевищила розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач ухилився від виконання письмових вимог апеляційного суду та не дав відповіді про те, чи застосував банк у 2011 році право вимоги до позичальника про дострокове повернення всього кредиту, а тому зважаючи на таке ухилення позивача, а також на повне погашення позичальником тіла кредиту та інших належних з нього платежів за кредитним договором станом на 19 грудня 2011 року, колегія суддів вимоги банку до поручителя вважає необґрунтованими, оскільки після погашення позичальником за рахунок заставного майна усіх зобов'язань за кредитним договором останнє слід вважати припиненим (ст. 559 ЦК).

Як видно із згаданого вище розрахунку, кредитна заборгованість позичальника перед кредитором станом на 19 квітня 2014 року виникла в основному внаслідок нарахованих банком після 19 грудня 2011 року відсотків за користування кредитом, комісійних та пені.

При цьому позивач не пояснив суду, звідки у розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 490077888 виникло 8 858, 44 грн. заборгованості за тілом кредиту після того, як позичальник у грудні 2011 року її повністю погасив.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, лише у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою.

Проте таких обставин у даній справі з грудня 2011 року не встановлено.

Тому з урахуванням викладених вище обставин після повного дострокового виконання позичальником у грудні 2011 року своїх зобов'язань перед банком є всі підстави вважати, що кредитне зобов'язання між ПАТ „Альфа-Банк" і ОСОБА_2, з одного боку, та договір поруки, який був укладений між позивачем і відповідачкою, з другого боку, у грудні 2011 року відповідно до правил ч. 1 ст. 559 та ч. 1 ст. 599 ЦК України припинилися.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з'ясувавши дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Доводи поданої апеляційної скарги обґрунтованості зроблених місцевим судом висновків не спростовують.

Через це підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк" відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: