ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 910/14192/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 21.10.2014 Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014

у справі№ 910/14192/14

за позовом до проВиконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі 1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості 2. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнення 6 574 444,82 грн.

за участю прокурора Онуфрієнко М.В. та представників сторін:

позивача-1: позивача-2: відповідача:Притули Г.Ю. Станішевського І.С. Сватюка С.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2014 (суддя: Мандриченко О.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 (судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А., Самсін Р.І.), задоволено позов виконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго"): стягнуто з ПАТ "Київенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" інфляційні втрати в розмірі 5 160 254,10 грн та 3 % річних у розмірі 1 414 190,72 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ПАТ "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник посилається на порушеннями судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 612, 613, 614, 617, 625 Цивільного кодексу України, статей 218, 230 Господарського кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.07.2012 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Київенерго" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1475-12-БО, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє у частині поставки газу з 01.08.2012 до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору).

Згідно з актами приймання-передачі природного газу від 31.08.2012, 30.09.2012, 27.11.2012, 30.11.2012, 31.12.2012 на виконання умов договору продавець передав відповідачу протягом серпня - грудня 2012 року 36 465 284 м3 природного газу вартістю 169 991 527, 16 грн.

У вересні 2013 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Київенерго" про стягнення боргу за спожитий природній газ за договором № 1475-12-БО купівлі-продажу природного газу в сумі 67 957 791,71 грн, інфляційних втрат у сумі 235 153,00 грн, пені у розмірі 5 822 715,69 грн, 3 % річних у сумі 1 378 663,03 грн за період серпень-грудень 2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2014 у справі № 910/17078/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014, позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково: присуджено до стягнення з ПАТ "Київенерго" 67 959 791,71 грн боргу, 190,09 грн інфляційних втрат, 1 256 248,32 грн 3 % річних, 521 064,21 грн пені; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 у справі № 910/17078/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 залишено без змін.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор зазначив, що відповідачем порушено строки оплати за спожитий у грудні 2012 року природний газ за договором № 1475-12-БО купівлі-продажу природного газу від 31.07.2012, оскільки остаточний розрахунок за спожитий у грудні 2012 року газ в сумі 67 959 791,71 грн відповідач здійснив лише 30.04.2014. У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо строків оплати природного газу за договором позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 1 414 190,72 грн та 5 160 254,10 грн інфляційних втрат за період з 20.08.2013 по 28.04.2014.

З урахуванням встановлених обставин справи, керуючись приписами статей 509, 525, 526, 530, 610, 625, 628, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, суди дійшли висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 193 ГК України. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі № 4/719 та від 15.11.2010 у справі № 4/720 зазначено, що інфляційне нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Указане відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України, зокрема від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11.

З урахуванням встановлених судами обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у справі № 910/14192/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі № 910/14192/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк