Справа № 2а-14/11

Провадження № 2-а/443/3/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015 року Жидачівський районний суд Львівської області в складі колегії суддів:

головуючого судді       Салія В.В.,

суддів   Сидорака Б.Г. та Галій О.Й.,

при секретарі Оленич І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Жидачеві у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Сколівського району Львівської області, 3-і особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та бездіяльності ОСОБА_2 сільської ради щодо надання земельних ділянок,-

в с т а н о в и л а:

31 липня 2008 року позивачі ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулися в порядку адміністративного судочинства з цим позовом в Сколівський районний суд. В зв»язку з ухваленням рішень про відвід суддів Сколівського районного суду, справу було передано на розгляд Миколаївського районного суду, а після заявленого відводу суддям цього суду, справа 06 травня 2014 року поступила в Жидачівський районний суд та згідно клопотання представника ОСОБА_2 сільської ради прийнята до розгляду колегією суддів.

Позивачка ОСОБА_8 померла 27 січня 2014 року, як правонаступника померлої залучено її дочку – позивачку ОСОБА_1.

Згідно змінених позовних вимог від 20 січня 2015 року позивачка ОСОБА_1 просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення без номера ОСОБА_2 сільської ради Сколівського району Львівської області від 05.02.1996 р. «Про хід паювання та затвердження списків осіб, які мають право на середню земельну частку»;

- визнати незаконним протокол № 1 «Про розгляд проекту роздержавлювання і приватизації земель на зустрічі приватизаційної комісії ОСОБА_2 сільської ради народних депутатів Сколівського району Львівської області» від 04.04.1996р.;

- визнати незаконним висновок №2 ОСОБА_2 сільської Ради народних депутатів «Про погодження проекту роздержавлення і приватизації земель КГСП «Галичина» від 22.04.1996 р.;

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради від 24.04.2000 року № 32 «Про погодження проекту створення приватних агроформувань на території ОСОБА_2 сільської ради»;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради від 28.04.2000 року №27 «Про передачу в тимчасове користування земельних ділянок»;

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради від 24.04.2000 року № 32 «Про погодження проекту створення приватних агроформувань на території ОСОБА_2 сільської ради»;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради від 28.04.2000 року № 27 «Про передачу в тимчасове користування земельних ділянок»;

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради від 31 січня 2003 року № 24 «Про передачу середньої частки(пай) і виділення її в натурі громадянам з видачею державного акту взамін земельного сертифікату».

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради від 05.02.2003 року № 24 «Про передачу середньої частки (паю) і виділення її в натурі громадянам з видачею державного акту взамін земельного сертифікату»;

- визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради від 25.02.2009 року № 287 «Про заміну в по господарських книгах» щодо ОСОБА_8;

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 сільської ради щодо невидачі сертифікатів на частку земельних ділянок (паїв) при роздержавленні землі на території ОСОБА_2 сільської ради Сколівського району Львівської області;

- зобов»язати ОСОБА_2 сільську раду визначити та виділити в натурі ОСОБА_1, як спадкоємцю ОСОБА_9 та ОСОБА_8, земельну частку (пай) із колишніх земель КГСП «Галичина»;

- зобов»язати ОСОБА_2 сільську раду виділити земельну ділянку ОСОБА_1, як спадкоємцю осіб, визнаних репресованих, в урочищі «Великопівне» в розмірі 0,73 га.;

- встановити в постанові суду, що видана ОСОБА_2 сільською радою Сколівського району Львівської області довідка-характеристика земельної ділянки в розмірі 0,22 га під забудову в урочищі «Великопівне» ОСОБА_4 від 22.12.2007 року була оформлена і видана на пайовій землі, що грубо порушує вимоги ЗК України.

- встановити в постанові суду, що видана ОСОБА_2 сільською радою Сколівського району Львівської області довідка-характеристика земельної ділянки (в розмірі 0,63 га) під забудову в урочищі «Великопівне» ОСОБА_3 від 22.12.2007 року була оформлена і видана на пайовій землі, що грубо порушує вимоги ЗК України;

- встановити, що державний акт Серії ЯД № 523444 на право власності на земельну ділянку площею 0,22 га від 05.03.2009 року, виданий ОСОБА_4, був оформлений з грубим порушенням процесуального і матеріального права (законодавства України і Конституції України).

- встановити, що державний акт серії ЯД № 523453 на право власності на земельну ділянку площею 0,63 га від 05.03.2009 року, виданий ОСОБА_3, був оформлений з грубим порушенням процесуального і матеріального права.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є спадкоємцем майна померлих батьків: батька ОСОБА_9 та матері ОСОБА_8, має право на спадкування їхнього майна, в тому числі на отримання земельних ділянок. Вважає, що при житті батьків роздержавлення і приватизація земель ОСОБА_2 сільською радою проводилась незаконно, порушувалось законне право її батьків на отримання земельних ділянок на території сільської ради, їм не видавались сертифікати на земельні ділянки (паї), виносились незаконні рішення, незаконно створювались приватні агроформування та передавались в тимчасове користування земельні ділянки, державні акти взамін земельних сертифікатів видавались незаконно, 3-ім особам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 незаконно було видано державні акти на право власності на земельні ділянки під забудову в урочищі «Великопівне» серії ЯД № 523444 та ЯД № 523453. Позивачка вважає, що цими діями порушувались законні права батьків, а поскільки вона є спадкоємцем майна померлих батьків, то в даний час порушуються її права, а тому просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник 3-х осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_10 заявив клопотання про закриття провадження у справі, поскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_11 вважають, що підстав для задоволення клопотання немає, поскільки позовні вимоги ОСОБА_1 повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради в судове засідання не з»явився, в суд було направлено заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради.

3-ті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилися, в суд направлено заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, заслухавши клопотання представника 3-х осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_10, думку позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами ст.ст. 2, 4, 6 КАС України визначено завдання адміністративного судочинства та порядок реалізації права на судовий захист у сфері публічно правових відносин. Зокрема, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права та інтереси і на вказаний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів. Тобто, адміністративним судам підсудні публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Тобто, завдання адміністративного судочинства обумовлюються його особливостями, які відрізняють його від інших видів судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Завданням цивільного судочинства, відповідно до ст. 1 ЦПК України є своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, а також справи інших правовідносин, окрім випадків, якщо розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зміст та спрямованість правосуддя випливає із обов'язку держави по забезпеченню прав і свобод людини. Завдання будь - якого судочинства відображає його спрямованість, тобто кінцеву мету.

Правовідносини, які виникли між сторонами, визначаються Земельним кодексом України (в редакції, що була чинною на час існування спірних правовідносин).

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому ст. 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст. 126 Земельного кодексу України). Згідно змісту ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У відповідності до ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України - орган місцевого самоврядування у земельних правовідносинах визначено як рівноправного суб'єкта цих правовідносин, а не як суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС України.

Виходячи зі змісту ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Як встановлено судом, позивачка ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 05 серпня 2014 року державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, на підставі заповіту від 28.11.2013 року отримала спадкове майно померлої 27 січня 2014 року матері ОСОБА_8 – житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами по вул. Січових Стрільців,64 в селі Труханів Сколівського району Львівської області. Окрім того, вона має право на отримання іншого спадкового майна померлих, в тому числі земельних ділянок, однак на даний час суду не представлено документів, які б посвідчували набуття нею прав власності на ці земельні ділянки.

Поскільки позивачка оспорює права на земельні ділянки, які на її думку могли б за певних умов належати померлим батькам і в даний час повинні належати їй як спадкоємцю, її вимоги відповідачем ОСОБА_2 сільською радою не визнаються, в позові позивачкою оспорюється також право інших осіб на земельні ділянки, а тому в даному випадку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси позивачка повинна у способи, визначені книгою шостою ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, у відповідності до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, тобто у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

На підставі наведеного, суд вважає, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі необхідно закрити, поскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 71, 128, 150, 160, 165,167   КАС України , колегія судів, -

У Х В А Л И Л А:

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Сколівського району Львівської області, 3-і особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та бездіяльності ОСОБА_2 сільської ради щодо надання земельних ділянок - закрити.  

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п»яти днів з дня отримання копії повного тексту ухвали до Львівського апеляційного адміністративного суду через Жидачівський районний суд.

Головуючий-суддя: підпис

Судді: підписи

Суддя Жидачівського районного суду В.В. Салій

Примітка: оригінал ухвали знаходиться

в матеріалах адміністративної справи № 2-а-14/11