Справа №2-463/09

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

„ 22 " січня 2009 року Деснянський районний суд м.  Києва в складі:

головуючого судді                             Саламон О.Б.

при секретарі                                     Журко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.  Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі позивачі) до ОСОБА_2 (далі відповідач),  третя особа - Деснянська районна у м.  Києві державна адміністрація,  про визнання особи такою,  що втратила право користування житловим приміщенням,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання відповідача таким,  що втратив право користування житловим приміщенням,  а саме АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги,  позивач посилається на те,  що згідно з ордером за № 1296 від 12 березня 1985 року вона та її члени сім'ї* - колишній чоловік ОСОБА_3,  та син ОСОБА_2 вселилися в кв. АДРЕСА_1. На даний час у квартирі зареєстрована вона та її син,  який є відповідачем по справі,  однак останній не проживає і не цікавиться житлом з 1998 року,  оскільки виїхав в Ізраїль в рамках учбової програми та більше в країну та в спірну квартиру не повернувся. З останньої розмови з ним по телефону відповідач заявив,  що повертатися в країну не буде,  житло його не цікавить,  а реєстрація не турбує. Вважаючи,  що син не проживає на спірній житловій площі без поважних на те причин близько 10 років,  позивач просить суд визнати його таким,  що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач уточнила позовні вимоги,  посилаючись на те,  що квартира нею приватизована,  що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло,  тому просить визнати відповідача таким,  що втратив право на користування житлом як член сім'ї власника.

Відповідач в суд не з'явився,  хоча про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.  Як вбачається з акту,  складеного працівниками ЖЕКу -304,  вручити судову повістку відповідачу неможливо через відсутність останнього за місцем проживання.

Третя особа - Деснянська районна у м.  Києві державна адміністрація просить винести відповідне рішення згідно з вимогами закону за відсутності представника відділу.

Враховуючи,  що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін,  суд вважає можливим розглянути спір за відсутності відповідача відповідно до  ст.  ст.  224-227 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи,  вислухавши пояснення позивача,  суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено,  що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу та відповідачу у рівних долях,  що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло,  виданим 13 жовтня 1997 року (а.с. 38)

На теперішній час у спірній квартирі зареєстровані як позивач,  так і відповідач (а.с. 8)

Згідно з довідками,  наданими ЖЕК - 304 та поліклінікою,  ОСОБА_2 з заявами чи скаргами до ЖЕКу про неможливість проживання та за медичною допомогою до поліклініки з 2006 року по теперішній час не звертався.

Факт не проживання відповідача у спірній квартирі підтверджується актами,  складеними за участю співробітників ЖЕКу - 304 від 10 червня,  22 серпня,  22 вересня 2008 року (а.с. 9-11),  а також показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Вище викладені обставини свідчать про те,  що відповідач дійсно не проживав у квартирі за місцем реєстрації без поважних причин понад рік,  при цьому виїхав із спірної квартири добровільно,  ніяких перешкод у користуванні спірним житлом з боку позивача відповідачу не чинилося.

Статтею 405 ЦК України встановлено,  що член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Однак ні  ст. 71 ЖК України,  яка вказує на те,  що за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім"ї зберігається право на житло протягом шести місяців,  ні  ст.  405 ЦК України не регулює питання визнання особи,  якій належить частина квартири на праві приватної власності,  такою,  що втратила право користування житловим приміщенням.

Стаття 41 Конституції України надає право кожному володіти,  користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Виходячи із норми  ст.  319 ЦК України власник володіє,  користується,  розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі  ст.  321 ЦК України право власності є непорушним.  Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до  ст.   ст.  386,  391 ЦК України право власності захищається також від порушень,  не пов'язаних із позбавленням володіння.

Як зазначалося вище,  квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності як позивачу,  так і відповідачу у рівних долях.

Виходячи з наведеного,  право приватної власності як сукупність правових норм,  що закріплюють право людини володіти,  користуватися і розпоряджатися належним їй майном та іншими матеріальними благами,  є непорушними,  тому ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За власниками житло зберігається без обмежень. Абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками,  ні територією.

Посилання позивача щодо сплати за відповідача комунальних послуг протягом багатьох років не є підставою визнання особи такою,  що втратила право користування жилим приміщенням.

Важливий принцип для права власності закріплений у положенні  ст.  13 Конституції України про те,  що „власність зобов'язує",  що означає,  що власник повинен не лише користуватися майном,  а й турбуватися про нього. Цей принцип знайшов свій подальший розвиток у  ст.  322 ЦК України у якій зазначено,  що власник зобов'язаний утримувати майно,  що йому належить. Отже,  вважається справедливим,  що кожний співвласник відповідно до розміру своєї частки має брати участь у різноманітних витратах,  пов'язаних з управлінням,  утриманням та збереженням спільного майна.

Крім того,  позивачу роз'яснено,  що якщо один із співвласників відмовиться брати участь у витратах,  інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від іншого співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника,  який відмовився нести тягар утримання майна,  коштів для цієї мети.

З урахуванням викладеного,  суд визнає вимоги позову необгрунтованими та такими,  що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного,  керуючись  ст.  ст.  15,  ЗО,  60,  62,  88,  212 -215,  224 - 233 ЦПК України,   ст.   ст.  319, 321, 386, 391, 405 ЦК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою,  що втратила право користування житловим приміщенням,  відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом,  що його ухвалив,  за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання протягом 10 днів до Деснянського районного суду м.  Києва заяви про апеляційне оскарження та наступним поданням протягом 20 днів - самої апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.