ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2015 року Справа № 13799/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді – Качмара В.Я.,
суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря – Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року в справі за позовом Дочірнього підприємства «Амбієнте Ферніче Україна» до Львівської митниці Міндоходів про визнання незаконними та скасування повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2012 року Дочірнє підприємство «Амбієнте Ферніче Україна» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів (далі - Митниця) про визнання нечинними (незаконними) та скасування повідомлень-рішень (далі – ПР) від 14.05.2013 №№ 44, 45.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що задекларована підприємством сума витрат на транспортування до місця ввезення на митну територію України товарів підтверджується даними, які зазначені у первинних бухгалтерських документах - довідках про надані перевізниками транспортні послуги як до, так і після митного кордону України, які були представлені до перевірки, однак не взяті до уваги.
Щодо ймовірного порушення режиму переробки на митній території України через залучення підрядників, то митні органи зобов'язані надавати критерії ідентифікації товарів відповідно до п.11 ст.149 МК України. Такі критерії ідентифікації товарів, що оброблявся підрядними суб'єктами господарювання в акті перевірки не встановлені, як і не встановлена належність даного товару до такого, що коли не-будь перебував під митним контролем. Не встановлено також, фактів втрат, нецільового використання (відмінного від митного режиму) чи порушення строків вивезення готової продукції.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року в справі №813/4179/13-а позов задоволено повністю.
Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована покликанням на встановлені актом перевірки позивача порушення вимог митного законодавства при визначенні митної вартості товарів у зв’язку із не включенням до такої витрат на транспортування до місця ввезення товарів на митну територію України, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки.
Встановивши порушення позивачем вимог митного режиму переробки на митній території України та правомірне визначення у зв’язку із цим грошового зобов’язання з ПДВ та ввізного мита, суд помилково констатував неможливість ідентифікувати таке (грошове зобов’язання) (недійсну частину) та відповідно визнання ПР протиправним у певній частині, оскільки згідно розрахунку штрафних санкцій можна виділити дану частину.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких міркувань.
ДП зареєстровано Кам’янка-Бузькою районною державною адміністрацією Львівської області 23.05.2005, основним видом його діяльності є виробництво меблів (а.с.16-19 т.1).
На підставі акта від 05.03.2013 №09/12/209000000/33465109 (далі – Акт) перевірки стану дотримання ДП законодавства України з питань митної справи за період з 02.01.2010 по 31.12.2012 митним органом (тоді ще Львівська митниця Державної митної служби України) було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог ст.ст.230, 231, 232, ч.3 ст.267 МК України від 11.07.2002 №92-IV (далі - МК України 2002), ст.ст.58, 149, 150 МК України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МК України 2012), наказу Державної митної служби України (далі – ДМСУ) від 13.09.2003 №609, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі – МЮУ) 06.10.2003 за №897/8218, яким затверджено «Порядок застосування митних режимів переробки на митній території України та переробки за межами митної території України» (у редакції наказу ДМСУ від 06.08.2009 №727; далі – Порядок №609) та наказу Міністерства фінансів України (далі – МФУ) від 31.05.2012 №657, в результаті чого визначено податкове зобов'язання в сумі 80827,51грн, в т.ч. ввізне мито - 10137,94грн та ПДВ - 70689,57грн (а.с.20-44 т.1).
Митницею зроблено висновок про: відсутність розподілу транспортних витрат до кордону України та після нього, що включались до митної вартості товарів при їх оформленні в режимі реімпорт; недотримання ДП вимог чинного законодавства, що визначає порядок реалізації митного режиму переробки на митній території України.
У зв’язку із зміною митної вартості товарів, при проведенні даної перевірки проведено розрахунок митних платежів (з урахуванням сплачених), які підлягали сплаті до бюджету (додаток №5 до Акту): ввізне мито – 2279,03грн; ПДВ – 66808,48грн) (а.с.33, 42-43 т.1).
29.03.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ПР №№22, 23 на суму 12607,40грн ввізного мита та 85859,86грн ПДВ відповідно (а.с.59-63 т.1).
Позивач з прийнятими ПР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження рішенням Міністерства доходів і зборів України від 29.04.2013 скарга ДП була задоволена частково розмір грошових зобов'язань із ввізного мита та ПДВ був змінений (зменшений) (а.с.64-74 т.1).
У зв’язку із чим 14.05.2013 Митниця прийняла ПР, якими позивачу визначено грошові зобов’язання:
- №44, із ввізного мита в розмірі 9997,61грн (основний платіж 8150,69грн, штрафні санкції 1846,92грн);
- №45, з ПДВ в розмірі 81180,39грн (основний платіж 66985,22грн, штрафні санкції 14195,17грн)(а.с.45-47 т.1).
При вирішенні спору суд першої інстанції виходив із встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм норм матеріального права, з чим погоджується апеляційний суд.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Щодо відсутності розподілу транспортних витрат до кордону України та після нього, то судом першої інстанції встановлено, що ДП протягом періоду, що перевірявся, здійснювало діяльність, як вказано вище, з виробництва меблів, для чого ввозило на митну територію України матеріали та комплектуючі найманим автотранспортом.
Статтею 49 МК України 2012 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1 ст.51 МК України 2012, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів (п.6 ч.2 ст.53 МК України 2012), також є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
За змістом п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58 МК України 2012 при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, крім іншого, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.
Аналогічні за змістом та суттю норми містились і у ст.267 МК України 2002.
«Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1766, яка втратила чинність з 01.06.2012 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок №1766) визначав умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження.
Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до МК України включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:
або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;
або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Відомості, на підставі яких декларантом визначено та заявлено (задекларовано) митну вартість товарів, повинні базуватися на об'єктивних даних, що підлягають обчисленню та перевірці відповідно до вимог МК України. Декларант має право на доведення у передбачений законодавством строк митному органові правильності визначення ним митної вартості товарів (п.10 Порядку №1766).
Крім того, згідно з ст.260 МК України 2002 порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.
Приписами ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що з долучених до матеріалів справи довідок про транспортні перевезення, виданих перевізниками на підтвердження вартості наданих транспортних послуг убачається, що такі містять дату складання, найменування та підпис особи, що таку довідку склала, маршрут з розбивкою його до та після митного кордону України, вартість перевезення до та після митного кордону України, вартість наданих експедиційних послуг тощо, а отже такі довідки є первинними документами в розумінні ст.9 Закону №996-XIV, а, відтак, на їх підставі має проводитись визначення вартості транспортних витрат до пункту перетину митного кордону України під час здійснення митного оформлення товарів, які ввозилися ДП.
Цим судом правильно були відкинуті помилкові твердження Митниці про наявність розбіжностей між сумами, зазначеними в актах виконаних робіт і довідках про транспортні послуги, оскільки такі спростовані співставленням таких документів (а.с.187-193 т.3).
Відсутність в деяких актах виконаних робіт інформації щодо поділу наданих транспортних послуг до та після митного кордону України, доповнена (уточнена) зазначеними вище довідками про транспортні перевезення, в яких міститься зазначена інформація.
Останні були надані Митниці при проведенні перевірки, однак протиправно не взяті нею до уваги, що свідчить про проведення відповідної перевірки без урахування усіх обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, що є порушенням «Порядку оформлення результатів проведення митними органами перевірок», затвердженого наказом МФУ від 21.03.2012 №377, зареєстрованим в МЮУ 25.04.2012 за №622/20935.
Крім того, загальні правила заповнення декларації митної вартості, яка використовується для митних цілей декларантами - при визначенні та заявленні митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, та митними органами - при здійсненні контролю за правильністю визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначались «Порядком заповнення декларації митної вартості», затвердженим наказом ДМСУ від 02.12.2003 №828 (у редакції наказу ДМСУ від 26.10.2009 №1017 з наступними змінами та доповненнями; далі – ДМВ, Порядок №828 відповідно), який зареєстровано в МЮУ 19.12.2003 за №1192/8513, який діяв під час ввезення ДП товарів на митну територію України.
Так, відповідно до пп.3 п.1 підрозділу 1 розділу ІІ цього Порядку, якщо в митного органу немає зауважень щодо заявленої декларантом митної вартості, то в основному аркуші ДМВ учиняється запис «митну вартість визнано».
При визначенні митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, в Графі 17 ураховуються фактичні витрати на доставку їх у місце ввезення на митну територію України.
Аналогічними за змістом є норми «Порядку заповнення декларації митної вартості», затверджені наказом МФУ від 29.03.2012 №416, який набрав чинності з 09.05.2012.
Проаналізувавши долучені позивачем ДМВ, суд першої інстанції установив, що такі містять запис «митну вартість визнано».
Тобто, митним органом при здійсненні контролю за правильністю визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, що переміщувались через митний кордон України, було враховано наявність транспортних документів, в даному випадку довідок про транспортні перевезення, і зауважень щодо заявленої позивачем митної вартості не заявлялося.
Доводи відповідача (апелянта) у цій частині щодо заниження ДП митної вартості при ввезенні товарів на митну територію України є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог митного законодавства, правил бухгалтерського обліку.
Додатково судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2010 ДП укладено зовнішньоекономічній контракт №01/09/2010 з додатками, які є невід'ємною частиною угоди, на переробку давальницької сировини з компанією «AсtonaCompany A/S» (Данія). Предметом контракту є виготовлення меблів (диванів) з матеріалів, які надаються замовником (а.с.93-139 т.3).
На виконання даного контракту 01.10.2011 позивач (замовник) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа ЛТД» (підрядник; далі - ТОВ) договір №03/10 підряду на виготовлення продукції з матеріалів замовника, предметом якого є набивка та пошиття подушок для диванів та пошиття чохлів для диванів з матеріалів замовника (а.с.40-43 т.4).
Згідно акта здачі-прийняття робіт від 16.11.2011 №09-НП ТОВ проведено роботи з пошиття чохлів з тканини «Chili 90 Ekru». Зазначена тканина ввезена на митну територію України в режимі переробки з умовним повним звільненням від оподаткування шляхом подачі простого векселя. При цьому ДП дозволу митного органу на переробку товару своїм контрагентом не отримувало.
Відповідно до ст.230 МК України 28.02.2011 ДП було отримано дозвіл на розміщення товарів у митний режим переробки на митній території України (а.с.136 т.3).
В силу положень ст.229 МК України 2002 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) переробка на митній території України - митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту.
Ввезення та переробка на митній території України товарів, що походять з інших країн, здійснюються з дозволу митного органу відповідно до положень цього Кодексу та інших законів України.
Дозвіл на переробку товарів на митній території України може бути скасовано митним органом, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або у разі коли підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень цього Кодексу та інших актів законодавства України (ст.230 МК України 2002).
Згідно з ч.ч.4, 5 ст.231 МК України 2002 окремі операції з переробки товарів за дорученням підприємства-резидента, якому видано дозвіл на переробку товарів на митній території України, та з дозволу митного органу можуть здійснюватися іншим підприємством. При цьому відповідальність перед митними органами за дотримання визначеного порядку переробки товарів несе підприємство, якому видано дозвіл на проведення операцій щодо переробки товарів на митній території України.
У разі якщо за умовами переробки товарів на митній території України передбачається виконання кількох операцій щодо їх переробки кількома підприємствами, кожне з підприємств, яке бере участь у процесі переробки, повинне одержати дозвіл митного органу на переробку товарів на митній території України. Переміщення товарів між підприємствами, що беруть участь у їх переробці, здійснюється з дозволу і під контролем митних органів.
Відповідно до пп.4 п.1.3 розділу I Порядку №609, який був чинний в період виконання ТОВ робіт за договором підряду, дозвіл - письмовий дозвіл митного органу на: ввезення та переробку товарів у режимі переробки (надається заявникові режиму); або вивезення та переробку товарів у режимі переробки (надається заявникові режиму); або виконання окремих операцій (або повного циклу) з переробки товарів (надається переробникові).
Щодо режиму переробки на митній території України, то такий застосовується до: товарів, що ввозяться на митну територію України з інших країн (незалежно від країни виготовлення цих товарів); товарів, що попередньо ввезені та розміщені в іншому митному режимі, контроль за дотриманням якого здійснюють митні органи з додержанням вимог Митного кодексу України та інших законодавчих актів України; продуктів переробки таких товарів до розміщення їх в інший митний режим (п.1.2).
Підпунктами 2.1, 2.2 розділу II цього ж Порядку визначено, що дозвіл на ввезення та переробку товарів у режимі переробки надається митним органом, у зоні діяльності якого розташований заявник режиму, або митним органом, у зоні діяльності якого розташований переробник, за умови прийняття погодженого рішення про місце здійснення митного оформлення товарів відповідно до положень Порядку прийняття митними органами погодженого рішення про місце здійснення митного оформлення товарів.
Дозвіл на вивезення та переробку товарів у режимі переробки надається митним органом, у зоні діяльності якого розташований заявник режиму, або іншим митним органом за умови прийняття погодженого рішення про місце здійснення митного оформлення товарів. Дозвіл на виконання окремих операцій з переробки товарів надається митним органом, у зоні діяльності якого розташований переробник.
Дозвіл на виконання окремих операцій з переробки товарів кожний переробник повинен отримати до моменту звернення заявника режиму щодо надання йому дозволу на ввезення та переробку товарів у режимі переробки. Для отримання дозволу заявник режиму та, за наявності, переробник подають окремі заяви митним органам, визначеним у пункті 2.1 цього розділу.
Якщо окремі операції (або повний цикл) з переробки товарів здійснюватимуться переробником (переробниками), то заявником режиму в заяві мають бути зазначені відомості про всіх переробників, які будуть здійснювати переробку чи окремі операції з переробки, в тому числі зберігання товарів, що розміщуються в митний режим переробки, та продуктів переробки, а також відомості про дозволи, надані цим переробникам.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що дозвіл на ввезення та переробку товарів у режимі переробки (надається заявникові режиму) є невід'ємною частиною самого режиму переробки. Звідси, відсутність дозволу за обов'язку отримати такий - порушення режиму переробки.
За змістом п.206.1, пп.206.2.5 п.206.2 ст.206 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) при ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.
У разі розміщення товарів у митному режимі переробки на митній території України податок не підлягає сплаті.
При цьому повне умовне звільнення надається за умови надання на суму податкового зобов'язання простого авальованого векселя та за умови вивезення продуктів переробки з митної території України у визначений строк.
При цьому, п.206.3 ст.206 цього ж Кодексу у разі порушення умов митних режимів, під час розміщення в які надано повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надане умовне звільнення. При цьому з дня надання умовного звільнення від оподаткування на суму податкового зобов'язання нараховується пеня відповідно до розділу ІІ цього Кодексу.
Тобто, встановлено правомірне визначення ДП грошового зобов'язання з ПДВ та ввізного мита (та штрафних (фінансових) санкцій) у зв'язку з неотриманням від митного органу дозволу на виконання окремих операцій з переробки товарів іншими суб'єктами господарювання.
Апелянтом не заперечуються встановлені судом першої інстанції в цій частині фактичні обставини справи та правильність застосування наведених норм матеріального права (як і фактично позивачем, який не подавав апеляційної скарги), однак вважає, що суд помилково констатував неможливість ідентифікувати правомірно визначене (чи навпаки) Митницею грошове зобов’язання та відповідно визнавати ПР протиправним у певній частині. Вказує, що з розрахунку штрафних санкцій можна виділити дану частину.
З такими твердженнями апелянта необхідно погодитися, оскільки відповідні висновки цього суду в цій частині є хибними.
Як встановлено вище, під час проведення перевірки, у зв’язку із зміною митної вартості товарів, Митницею проведено розрахунок митних платежів (з урахуванням сплачених), які підлягали сплаті до бюджету (додаток №5 до Акту): ввізне мито – 2279,03грн; ПДВ – 66808,48грн).
Відтак, з врахуванням правильних висновків суду в цій частині, таке грошове зобов’язання і відповідні їм штрафні (фінансові) санкції, визначені Митницею безпідставно.
При наведеному, спірні ПР не підлягали скасуванню повністю, отже у цій частині (правомірно визначеного грошового зобов’язання) судове рішення необхідно скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Порядок розподілу судових витрат передбачений ст.94 КАС України. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 3, 6).
Позивач заявляв позовні вимоги щодо двох ПР на загальну суму 91178грн, судом першої інстанції задоволено позов повністю, а з врахуванням встановленого апеляційним судом необхідно відмовити в позові щодо ПР від 14.05.2013:
№44 із ввізного мита в розмірі 7318,60грн (основний платіж 5871,66грн, штрафні санкції 1446,94грн);
№45 з ПДВ в розмірі 220,93грн (основний платіж 176,74грн, штрафні санкції 44,19грн), а разом 7539,53грн, що становить 8,269%.
Відповідно підлягає зміні розподіл судових витрат (оплачений судовий збір – 926,50грн; а.с.79-82 т.1), тобто стягненню в користь позивача підлягає 849,89грн (не підлягає стягненню – 76,61грн) таких витрат.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року щодо визнання незаконними та скасування повідомлень-рішень Львівської митниці Державної митної служби України від 14 травня 2013 року №44 в частині визначення грошового зобов'язання із ввізного мита в сумі 7318,60грн (основний платіж 5871,66грн, штрафні санкції 1446,94грн) та №45 в частині визначення грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 220,93грн (основний платіж 176,74грн, штрафні санкції 44,19грн) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Державного бюджету України в користь Дочірнього підприємства «Амбієнте Ферніче Україна» 849,89гривень сплаченого судового збору.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 27 лютого 2015 року.