ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2015 року Справа № 4834/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання незаконною постанови,
В С Т А Н О В И В :
В жовтні 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області (далі - ДВС) у якому просили визнати незаконною та скасувати постанову відповідача від 07.06.2012 ВП №32921579 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) (далі - Постанова).
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що державним виконавцем протиправно відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили та повинно бути виконане вирішено визнати незаконним рішення виконкому Хустської міської ради від 28.10.2010 №52 «Про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у скасуванні рішення виконкому Хустської міської ради №430 від 27.10.1995 року «Про безоплатну передачу безкоштовно у приватну власність присадибних ділянок мешканцям м.Хуст» (далі - Рішення), проте як в добровільному порядку так і в примусовому порядку Рішення не скасовано.
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2013 року в справі №713/5018/12 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ДВС, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що у виконавчому листі який повернуто позивачам відсутні заходи примусового виконання, а також такий не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV).
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано жодного доказу правомірності своїх дій про прийняттю оскаржуваної Постанови, а покликання державного виконавця на відсутність заходів примусового виконання є намаганням уникнути виконання своїх функціональних обов'язків, що є недопустимим.
Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2012 року, в справі №2а-1539/2010 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконкому Хустської міської ради про скасування рішення, позовні вимоги позивачів задоволено та визнано незаконним Рішення.
На виконання вказаних судових рішень 01.06.2012 був виданий виконавчий лист №2-а-1539/10 (а.с.14).
06.06.2012 позивачі звернулись до ДВС із заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого листа, однак 07.06.2012 державний виконавець своєю Постановою відмовив в прийнятті до провадження такого та у відкритті виконавчого провадження (а.с.15).
Не погодившись із Постановою відповідача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до адміністративного суду із цим позовом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом №606-XIV та «Інструкцією про проведення виконавчих дій», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5 (далі - Інструкція).
Так, у відповідності до Закону №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч.1 ст.6 Закону №606-XIV, п.2.1.2 Інструкції, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Пунктом 1 ч.2 ст.17 Закону №606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до ст.19 Закону №606-XIV, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст.17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно ч.1 ст.25 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Статтею 18 Закону №606-XIV, встановлені вимоги до виконавчого документу.
Як вбачається із оскаржуваної Постанови, остання прийнята на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону №606-XIV, відповідно до якого державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Іншою передбаченою законом обставиною відповідач вважав відсутність у виконавчому листі заходів примусового виконання рішення.
Дійсно, згідно резолютивної частини постанови Хустського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2010 року, судом було постановлено визнати незаконним Рішення.
Таке формулювання резолютивної частини судового рішення не несе в собі зобов'язального характеру щодо суб'єктів по відношенню до яких воно прийняте.
Суд апеляційної інстанції вважає, що визнання рішенням суду яке набрало законної сили, незаконним Рішення, само по собі свідчить про завершеність судового провадження у справі, оскільки таке не потребує більше жодних додаткових зусиль для визнання його саме незаконним, оскільки Рішення являється таким в силу самого рішення суду.
Протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень.
В свою чергу, вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт позовною вимогою за правилами КАС України має бути визнання такого акта протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування такого акта).
Відтак, у державного виконавця відсутні підстави для примусового виконання рішення суду, оскільки таке є виконаним самим фактом його прийняття та обов'язковим для врахування особами яких воно стосується.
Слід також вказати, що постанова Хустського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2010 року не носить зобов'язального характеру та не адресована до будь-кого із сторін.
Більше того, ДВС було вірно вказано, що сам виконавчий лист у прийнятті якого державним виконавцем було відмовлено, не відповідає вимогам, зокрема ч.2 ст.18 Закону №606-XIV, оскільки у ньому зазначено кількох стягувачів.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання незаконною та скасування Постанови.
Додатково, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивачів на те, що в разі якщо ухвалене рішення суду яке вони просять виконати в примусовому порядку є незрозумілим в частині його виконання, чи існують інші труднощі у зв'язку із нечіткістю його резолютивної частини, такі в праві звернутися до суду який його ухвалив в порядку ст.170 КАС України із відповідною заявою про роз'яснення судового рішення.
Крім цього 26.02.2015 на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшов лист із долученою до нього копією свідоцтва про смерть виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції у Закарпатській області від 08.09.2014 із якого вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, номер актового запису про смерть №208.
Відповідно до ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
В силу положень п.5 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Враховуючи вищенаведене та те, що дані правовідносини не допускають правонаступництво, провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання незаконним та скасування рішення слід закрити.
З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 06 лютого 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування рішення відмовити.
Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання незаконним та скасування рішення закрити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя А.Р. Курилець
Суддя В.В. Ніколін