ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Справа №10489/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Приватного підприємства «Ельбе УА» та Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «Ельбе УА» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2013 року Приватне підприємство «Ельбе УА» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник - Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області; далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 27.05.2013 №№0003712205, 0006221503 та 0006211503. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (безтоварності, нікчемності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К» (далі - ТОВ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мастергільдія» (далі - ТОВ-1), у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року в справі №803/1316/13-а позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано ППР від 27.05.2013: №0006221503 в частині нарахування основного зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 15833,33грн та штрафної санкції у розмірі 4561,08грн; №0003712205 в частині нарахування основного зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 18208,33грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України в користь позивача судовий збір у розмірі 386,02грн.

Постанову оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині відмови у позові та прийняти нову, якою повністю задовольнити позов. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Стверджуючи про нереальність операцій між ПП та ТОВ у зв'язку із відсутністю руху активів у процесі здійснення господарської операції з виконання будівельно-монтажних робіт, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що такі роботи виконувалися з матеріалів підрядника, таке не було позбавлено права залучати субпідрядні організації до виконання таких робіт, не надана жодна оцінка додатковому договору до договору оренди нежилого приміщення, яким визначено зарахувати суму поточного ремонту приміщення та благоустрою прилеглої території в рахунок орендної плати Приватному підприємству «Райн» (далі - ПП-1). Крім того, належними та допустимими доказами було підтверджено виконання договору про надання транспортних послуг між ПП та ТОВ.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, постанову оскаржив також відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині задоволення позовних вимоги та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не враховано те, що під час перевірки ТОВ-1 відповідним податковим органом встановлено, що таке має фіктивний характер діяльності з огляду на відсутність належних адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності. Наявні первинні документи містять істотні недоліки щодо їх оформлення та змісту. Під час перевірки не надано документів щодо транспортування придбаного в ТОВ-1 товару.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга ОДПІ не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ПП необхідно задовольнити, з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову мотивована тим, що право позивача на формування витрат та податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ не підтверджене необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останнім.

Водночас, надані первинні документи щодо господарської операції з ТОВ-1 вказують на відсутність порушень позивачем податкового законодавства та правомірність формування витрат та податкового кредиту в цій частині.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

Також, суд першої інстанції в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, неправомірно переклав тягар доказування протиправності оскаржуваних ППР на позивача, та фактично зазначив про недоведеність позову у відповідній частині.

ПП зареєстровано Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області 30.01.2002, взято на податковий облік у відповідача 15.02.2002, 05.11.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є інші спеціалізовані будівельні роботи (а.с.15-18 т.1).

На підставі акта від 08.05.2013 №2682/22.5/31820215 (далі - Акт) позапланової виїзної документальної перевірки ПП з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 та ТОВ-1 за період з 01.11.2011 по 30.11.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 36173грн, в т.ч. за ІІ кв. 2011 року в сумі 17965грн, ІV кв. 2011року - 18208грн;

- п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України, в результаті чого: завищено податковий кредит у квітні 2011 на суму 15622грн, що призвело до завищення від'ємного значення на суму 11680грн та заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за цей місяць, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 3942грн; завищено податковий кредит у листопаді 2011 на суму 15833,33грн, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за цей місяць, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 15833грн (а.с.22-36 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаними вище контрагентами, використавши при цьому дані інформаційних систем та актів перевірок цих контрагентів, отриманих від інших органів державної податкової служби та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нікчемність, нереальність) господарських операцій між ними.

27.05.2013 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

№0003712205, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 36173грн (основний платіж 36173грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 0грн);

№0006211503, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за квітень 2013 року в розмірі 2196грн;

№0006221503, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 37176,50грн (основний платіж 29259грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7917,50грн) (а.с.37-39 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК України передбачено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ договором підряду від 01.04.2011 №04/11 на виконання будівельно-монтажних робіт у приміщенні за адресою м.Луцьк вул.Стрілецька 12а (далі - Договір; Приміщення відповідно), договірною ціною та локальним кошторисом до нього, актом від 18.04.2011 №01 здачі-приймання робіт (надання послуг), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати за квітень 2011 року від 18.04.2011 форми №КБ-3, актом приймання виконаних будівельних робіт за цей же місяць від 18.04.2011 форми №КБ-2вм з підсумковою відомістю ресурсів (витрати - по факту), податковою накладною від 18.04.2011 №285, виписками по рахунку та платіжними дорученнями про здійснену оплату, договором від 26.04.2011 №04/11 про надання транспортних послуг, актом від 29.04.2011 №02 здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортною накладною (далі - ТТН) від 29.04.2011 АВ№12, податковою накладною від 29.04.2011 №286, ТТН, виписками по рахунку та платіжним дорученням про здійснену оплату (а.с.52-61, 159-162, 195-213т.1);

- ТОВ-1 договором поставки від 23.11.2011 та додатком до нього, видатковою накладною від 25.05.2012 №СФ-0000001, податковими накладними від 24.11.2011 та 29.11.2011 №№44, 144 відповідно, ТТН від 25.05.2012 АБ№35, виписками по рахунку та платіжними дорученнями про здійснену оплату (а.с.40-48, 167-170, 180 т.1).

Вказані первинні документи не в повній мірі (щодо ТОВ) були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв'язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ПП та його зазначеним контрагентом.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом першої інстанції у відповідній частині правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у ТОВ-1 товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані своїм контрагентам, що підтверджено належними первинними документами (а.с.86-118 т.1).

Водночас, цей суд, безпідставно не надав жодної правової оцінки додатковому договору від 20.04.2011 №1 до договору оренди Приміщення від 01.03.2011 №01/11 (далі Договір-1), укладеного між ПП-1 та позивачем, яким у зв'язку із здійсненням орендарем (ПП) за погодженням з орендодавцем поточного ремонту об'єкта оренди та благоустрою прилеглої території, вирішено зарахувати понесені витрати в рахунок орендної плати орендаря (а.с.222-230 т.1).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та робіт придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача, з якими у відповідній частині помилково погодився суд першої інстанції, про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Суд першої інстанції зазначивши про підтвердження вказаними первинними документами надання та отримання транспортних послуг від ТОВ, не висловивши жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів, безпідставно відмовив в задоволенні позову про скасування ППР в цій частині.

Ставлячи під сумнів реальність господарської операції між ПП та ТОВ відповідно до Договору, суд першої інстанції висловив зауваження, щодо відсутності у ТОВ необхідних матеріальних та трудових ресурсів для його виконання (чисельність працюючих 1 особа тощо). Відзначив, що ТОВ не залучало для виконання будівельно-монтажних робіт, субпідрядників оскільки своїх працівників у штаті не мало, а жодних доказів в обґрунтування виконання робіт позивачем не надано.

Такі твердження суду першої інстанції є переоцінкою доказів та довільним їх трактуванням, оскільки відповідачем не надано доказів (а таке не виключається), що для виконання робіт за Договором ТОВ не було залучено субпідрядну організацію чи найнято працівників на підставі цивільно-правових договорів. Зі змісту Договору видно, що ТОВ не було позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для його виконання.

Згідно з ч.1 ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

Також є помилковими покликання цього суду на відсутність у позивача доказів здійснення транспортування будівельного сміття (звалених дерев), яке утворилося в процесі виконання відповідних робіт, оскільки відповідно до п.1.1 Договору та вказаних вище первинних документів складених на його виконання, в договірну ціну були включені та понесені витрати на вивіз (перевезення) сміття, такі роботи мало виконувати ТОВ та відповідно лише в нього могли бути в наявності документи про таке транспортування (а.с.197, 200, 207, 210 т.1).

Аналогічно, цей суд прийшов до необґрунтованого висновку щодо відсутності доказів залучення спеціальної техніки для виконання робіт з викорчовування та звалювання 10 дерев, так як такі роботи виконувалися вручну та для їх виконання було використано бензопилу (25,9 машино-годин) (а.с.197, 201, 207, 211 т.1).

Також, не заслуговують на увагу, твердження суду першої інстанції щодо сумнівів у закупівлі будівельних матеріалів, зокрема плитку, які визначені у підсумковій відомості ресурсів, оскільки такі витрати відповідно до договірних зобов'язань (п.1.3 Договору) також мало понести і понесло ТОВ, як і витрати на закупівлю відповідного розчину кладкового та опоряджувального, суміші насіння газонних трав (а.с.201, 205, 211 т.1).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Більше того, суд не дослухався до обґрунтованих заперечень позивача про те, що він з об'єктивних причин не може надати фотоматеріали про виконання відповідних робіт, оскільки Договір був укладений та виконаний в квітні 2011 року, в період дії Договору-1 строк якого закінчився 01.06.2012 (а.с.223 т.1), відповідна перевірка проведена лише в травні 2013 року, а тому позивач не має доступу до раніше орендованого приміщення, об'єкти благоустрою якого за два роки природньо і істотно могли змінити свій зовнішній вигляд.

Наведені в цій частині (щодо підстав для відмови в позові) твердження суду першої інстанції є надумані, свідчать про поверховий, вибірковий його аналіз з метою обґрунтування своєї помилкової правої позиції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

ТОВ і ТОВ-1 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних (а.с.49-51, 148 зворот т.1).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як видно із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю зазначених контрагентів, які майже виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок (зустрічних звірок) таких контрагентів, де зроблено висновки, що останні господарські операції є нереальні (фіктивні) внаслідок ряду обставин (а.с.133-156 т.1).

Контрагенти позивача належним чином у відповідні періоди задекларували податкові зобов'язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням у податковому обліку цих платників податку результатів їх перевірки оформлених зазначеними відповідними актами.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

При цьому відповідні висновки актів перевірок були в основному (виключно) сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ та ТОВ-1 не представлено до перевірки (зустрічної звірки) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та їх податкової звітності), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в ПП, були представлені ним до перевірки та подані в суді.

Відсутність ТОВ та ТОВ-1 за юридичною (податковою) адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в квітні та листопаді 2011 року, а відповідну відсутність було встановлено лише в червні 2011 та червні 2012 року відповідно.

Письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, засновників та керівників ТОВ і ТОВ-1 відповідно (а.с.149, 215-216 т.1), щодо фіктивності створення цих товариств та не здійснення ними господарських операцій від їх імені, судом першої інстанції були підставно не взяті до уваги, оскільки такі пояснення не спростовують реальності господарських операції позивача з цими товариствами.

Належно відмічено, що не встановлено фактів притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності відносно обставин викладених в цих поясненнях, за фактами вчинення злочинів передбачених статтями 205 «Фіктивне підприємництво» та 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.

Сама по собі ймовірна фіктивність реєстрації ТОВ і ТОВ-1 не може бути беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ними правочинів.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Встановлені апеляційним судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що позивачем та його контрагентами належним чином виконані договірні зобов'язання, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування витрат та податкового кредиту за відповідні періоди.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови у позові та прийняття нової постанови про задоволення позову в повному обсязі, з наведених вище підстав.

Таким чином, ППР від 27.05.2013 №№0003712205, 0006221503 є протиправними та підлягали скасуванню повністю, як підлягає скасуванню і ППР від 27.05.2013 №0006211503.

У відповідності до частин 1, 6 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пп.3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ельбе УА» задовольнити, а апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року в частині відмови у позові скасувати та прийняти нову постанову, якою позов в цій частині задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 травня 2013 року №0006221503 в частині нарахування основного зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13425,67 гривень та штрафної санкції у розмірі 3356,42 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 травня 2013 року №0003712205 в частині нарахування основного зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 17964,67 гривні.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 27 травня 2013 року №0006211503.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Приватного підприємства «Ельбе УА» 755,46 гривень сплаченого судового збору.

В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 13 березня 2015 року.