УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2015 р. | Справа № 15099/13/876 |
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді – Качмара В.Я.,
суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря – Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник Державна податкова інспекція у Залізничному районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року в справі за позовом Малого приватного підприємства «Богемія» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2013 року Мале приватне підприємство «Богемія» (далі – МПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) від 25.04.2013 №0000972210/9682 та податкової вимоги від 11.06.2013 №831-19. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові технології ТПВ» (далі – ТОВ), у зв’язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентами та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Під час проведення перевірки були надані всі належні первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року в справі №813/7925/13-а позов задоволено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Відповідні висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою ТОВ встановлено неможливість реального здійснення ним господарської діяльності, а відповідно фіктивний характер його діяльності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.
МПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 03.02.1998, з 27.01.1998 перебуває на податковому обліку у відповідача, 01.09.1998 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього (а.с.14-15, 41-46).
На підставі акта від 21.03.2013 №739/22-10/25543782 (далі – Акт) позапланової невиїзної перевірки МПП з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ по безтоварних операціях за травень 2012 року на суму 49790грн (а.с.13-26).
Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ використавши при цьому акт Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби (далі – ДПІ-1) від 08.11.2012 №4723/22-1/35921869 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ (а.с.96-99; далі – Акт-1) та зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.
25.04.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0000972210/9682, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 62237,50грн (основний платіж 49790грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12447,50грн) (а.с.11), та у зв’язку із несплатою такого грошового зобов’язання надіслано податкову вимогу від 11.06.2013 №831-19 (а.с.12).
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пп.а) п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).
Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.
Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.
Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.
На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена договором поставки від 12.03.2012№12/03-01, виставленими ТОВ рахунками, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого товару (бойлер та котли), виписками по рахунку про оплату за такий товар (а.с.64-89, 109-115).
При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.
Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.
Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.
Судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари, використані ним у своїй господарській діяльності – реалізовані своїм контрагентам, що підтверджено належними первинними документами (а.с.116-142).
Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товару придбаного у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.
ТОВ на час укладення договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. Крім того, таке належним чином задекларувало податкове зобов’язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв’язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірки оформленої Актом-1.
Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента
Доказів участі МПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.
Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ із його контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1, де зроблено висновок, що господарські операції ТОВ є нереальні (фіктивні).
При цьому відповідні висновки Акта-1 були в основному (виключно) сформульовані у зв’язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірки (зустрічної звірки) жодних первинних документів (у зв’язку із не встановленням його місцезнаходження) (аналіз проводився на підставі інформаційних баз та податкової звітності ТОВ), щодо здійснення господарських операцій за відповідний період, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції, відповідні первинні документи є в наявності в МПП, були представлені ним до перевірки та подані в суді.
Відсутність ТОВ за юридичною (податковою) адресою також не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в травні 2012 року, а відповідну відсутність було встановлено ДПІ-1 у листопаді цього ж року.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2013 року, в справі №2а-9946/12/1370 за позовом ТОВ до ДПІ-1 про визнання протиправними дій, позов задоволено повністю, визнано протиправним дії ДПІ-1 щодо проведення зустрічної звірки та щодо відображення Акта-1 в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» (а.с.27-40).
Якраз цей Акт-1 і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і виключно на його підставі зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.
У відповідності до п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на наведене вище, оскільки спірним ППР грошове зобов’язання визначено протиправно, то підлягає скасуванню і податкова вимога від 11.06.2013 №831-19, яка неправомірно надіслана позивачу.
Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.
Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 13 березня 2015 року.