УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 р. Справа № 4050/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 01 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання протиправним та скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - РА ЛМР) в якому просив визнати таким, що не відповідає законодавству України та скасувати розпорядження відповідача від 04.07.2008 №796 «Про надання дозволу неповнолітньому ОСОБА_1 на укладення договору застави квартири» (далі - Розпорядження), покликаючись на те, що при його прийнятті РА ЛМР не було вирішено питання забезпечення його житлом у разі реалізації квартири АДРЕСА_2 (далі - Квартира), чим порушено його право на житло, оскільки фактично було позбавлено гарантій щодо майбутнього забезпечення його як неповнолітнього житлом у разі стягнення на заставлену нерухомість.

Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 01 лютого 2013 року в справі №1328/5554/12 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві та вказує, що відповідач зобов'язаний був через органи опіки та піклування забезпечити його правом на збереження житла, однак вказаного при прийнятті спірного Розпорядження не дотримався, у зв'язку із чим останнє підлягає скасуванню як протиправне.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач особисто звернувся із відповідною заявою до РА ЛМР про надання дозволу на укладення договору застави квартири та більше того, оскаржуване Розпорядження жодним чином не порушує його прав, свобод чи інтересів як співвласника такої квартири.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками на праві приватної спільної сумісної власності Квартири (а.с.59-60).

Ще в 2008 році позивач разом із своєю матір'ю ОСОБА_2 звернулись до опікунської ради РА ЛМР із заявами про надання дозволу на укладення договору іпотеки Квартири (а.с.62-63).

04.07.2008 відповідачем прийнято Розпорядження (а.с.5), яким дозволено неповнолітньому ОСОБА_1 укласти у встановленому порядку договір застави Квартири, за згодою матері ОСОБА_2 яку в свою чергу зобов'язано щоквартально подавати в опікунську раду довідки про стан розрахунку за наданий кредит.

08.07.2008 позивач разом із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки №PML-605/006/2008 із Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» для забезпечення виконання кредитного договору укладеного між ними 08.07.2008 №ML-605/006/2008 в сумі 75000 доларів США (а.с.28-35).

Після досягнення повноліття ОСОБА_1 не погодився із прийнятим відповідачем Розпорядженням та звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, то слід погодитись із судом першої інстанції, що такий ОСОБА_1 пропущено з поважних причин, оскільки право на звернення до суду у нього виникло лише після досягнення повноліття, а про саме Розпорядження він дізнався лише в червні 2012 року (доказів протилежного суду не надано), що виключає підстави для застосування до нього наслідків пропуску такого строку передбачених ст.100 КАС України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як встановлено ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно зі ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частинами 1, 4 ст.177 СК України визначено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Пунктом 1.3 «Правил опіки та піклування», затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 №34/166/131/88, визначено, що органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Пунктом 6.1 цих Правил передбачено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Отже, лише опікунська рада уповноважена надавати дозволи на укладання договорів щодо житлових приміщень, право власності та користування у яких належить неповнолітнім, незалежно від того, що опікунська рада має дорадчі функції. Крім того, при наданні таких дозволів опікунська рада має керуватись законодавством, щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх.

Апеляційний суд зазначає, що із змісту оскаржуваного Розпорядження не вбачається порушення права позивача щодо належного йому на праві приватної сумісної власності житла з огляду на наступне.

Так, ч.3 ст.2 КАС України встановлені критерії, яким керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Зокрема, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи бездіяльність.

Оскаржуване Розпорядження повністю відповідає наведеним вище критеріям, оскільки прийняте РА ЛМР на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів неповнолітнього і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Так, СК України чітко визначено, що дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Із цією метою відповідачем було проаналізовано надані позивачем та його матір'ю документи, зокрема встановлено, що ОСОБА_2 є власником ще однієї квартири АДРЕСА_1 (а.с.47), а також займається підприємницькою діяльністю та отримує досить значні прибутки (а.с.49-54).

Вказані обставини оцінені відповідачем у сукупності із волевиявленням позивача та його сім'ї як належне підтвердження гарантування збереження права неповнолітнього тоді ще ОСОБА_1 на житло та належні умови проживання.

Більше того, своїм Розпорядженням РА ЛМР зобов'язала ОСОБА_2 (матір) щоквартально подавати в опікунську раду довідки про стан розрахунку за наданий кредит, що в свою чергу можна розцінювати як превентивний захід для недопущення порушення права неповнолітнього на житло в майбутньому.

Потрібно звернути увагу, що при наданні дозволу на укладення договору іпотеки, відповідач окрім всього вищенаведеного виходив також із презумпції добросовісності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка презюмує економічну виправданість їх дій, що мають своїм наслідком отримання додаткової вигоди як для себе так і неповнолітнього тоді ОСОБА_1, а також належне виконання ними взятих на себе зобов'язань.

Загалом такого роду дозволи РА ЛМР в самій сутності своїй несуть ризик для осіб, що укладатимуть в подальшому на їх підставі договори щодо нерухомого майна дитини, оскільки їх виконання не залежить від волевиявлення органу місцевого самоврядування, що однак не може бути само по собі підставою для відмови у наданні такого, оскільки призведе до порушення прав інших власників житла та добробуту самої дитини.

Відтак, враховуючи, що позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на укладення договору іпотеки, у його матері було наявне інше житло та така отримувала достатній дохід для погашення в майбутньому отриманого кредиту, обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що Розпорядження прийнято РА ЛМР правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Додатково слід вказати також, що Конституційний Суд України в п.5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Прийняте РА ЛМР Розпорядження про надання неповнолітньому ОСОБА_1 дозволу на укладення договору застави Квартири є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для ОСОБА_1, оскільки у такого уже виникли права та обов'язки у відповідності до укладених ним та його родиною договорів іпотеки та кредитного договору, захист яких має вирішуватися за нормами цивільного законодавства, а обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 01 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 13 березня 2015 року.